Янукович готує адмінресурс під вибори

Головною ознакою кадрової політики команди Януковича, як у центрі, так і на місцях, є реваншизм.

Оточення нового президента продемонструвало неймовірно високі показники жадоби влади. Протягом 50 днів Янукович не тільки зміг сформувати прийнятний формат коаліції, затвердити персональний склад уряду, аж до заступників та керівників департаментів, але й тотально переформатувати систему влади на місцях.

При цьому затвердження кандидатур, не зважаючи на швидку динаміку, мав традиційний для української політики кулуарний, не публічний характер.

Безпосередньо ж мотивація таких призначень була абсолютно різною. Але певні аналогії та висновки можна зробити вже при побіжному статистичному аналізі - ПР посилено готується до виборів. Головна ставка робитиметься на адміністративний ресурс.

Аналіз кадрової політики президента на місцях був зроблений на круглому столі провідних українських експертів 28 квітня.

Губернаторська вертикаль, як уособлення сутності адміністративного ресурсу

Перший указ президента Януковича стосувався перейменування свого офісу - від 25 лютого секретаріат знову став називатися адміністрацією. При цьому в якості пояснень такого кроку лунали тези щодо необхідності впорядкувати відносини з обласними та районними адміністраціями, вибудовування єдиної вертикалі влади.

Вже тоді в експертному середовищі почали обговорювати моделі оптимізації адмінресурсу для ПР під найближчі вибори - як місцеві, так і гіпотетичні парламентські.

Значимість губернаторської вертикалі важко переоцінити. За часів Леоніда Кучми губернатори були впливовим і навіть суверенним політичним класом.

Зрештою сам Янукович розпочав свою глобальну політичну кар'єру з посади керівника Донецької ОДА. Його однопартієць Євген Кушнарьов очолював Харківщину, та намагався сформувати власну регіональну фінансово-політичну групу, як альтернативу донецькій та дніпропетровській ФПГ.

Екс-прем'єр Павло Лазаренко був головою Дніпропетровської обласної ради, і саме звідти зробив крок у владу, сформувавши власну надпотужну ФПГ.

Голова Закарпатської ОДА Віктор Балога спромігся вибудувати таку модель політичної комунікації в регіоні, яка дозволила йому монополізувати та персоніфікувати систему влади, давши йому квиток у велику політику.

Колишній прем'єр Анатолій Кінах у якості губернатора очолював Миколаївщину.

Тому цікавим є не лише дослідження тенденцій ротації місцевих еліт, але й прогнозування ролі інституту губернаторства за нового політичного режиму.

До політичної реформи 2004 року та до обрання президентом Віктора Ющенка, виконавча вертикаль влади на місцях - сукупно обласні та районні держадміністрації - була найефективнішим механізмом реалізації адміністративного ресурсу.

Вершиною його ефективності став референдум 1999 року.

Кучма прийшов до влади тоді, коли загострювалося протистояння між двома традиційно потужними регіональними угрупуваннями - дніпропетровським та донецьким. Перші - батьківщина комуністичної номенклатури радянської України, другі - край цеховиків та майже формалізована вільна економічна зона.

Протягом двох своїх термінів Кучма спромігся вибудувати таку модель влади, за якій усі регіональні лідери сприймали президента як справжнього гаранта, верховного арбітра у всіх конфліктах. Більше того, було зроблено все для асиміляції регіональних ФПГ, їхньому подрібненню.

І з часом губернаторська вертикаль стала головним інструментом реалізації влади президента.

Полишаючи посаду, Кучма зробив усе для того, щоб цей інструмент не дістався його наступнику, хто б ним не став: Янукович чи Ющенко.

І справді, протягом усієї каденції Ющенка, вертикаль влади на місцях не була ефективно використана на жодних виборах. У своїх кадрових рішеннях президент ішов на компроміс зі своєю совістю, оточенням та опонентами.

Відтак кадрова політика на місцях перетворилася на відвертий компенсаторний механізм. Це й призвело до поглиблення регіональних конфліктів. Вибори 2007-го та 2010-го років довели тотальну неефективність такої моделі.

Проте, у контексті діяльності "раннього" Ющенка, слід згадати й спроби проведення адміністративно-територіальної реформи, за ініціативою Безсмертного, яку не було завершено через відсутність насамперед політичної волі самого президента.

Також варто зосередити увагу й на спробах регіонального прориву на "чужих" для Ющенка територіях.

Найбільш показовими в цьому контексті були призначення губернаторами Луганської області Данилова та Москаля. Проте, згодом і сам Ющенко ,і його численне оточення, прийшли до більш конформістських схем роботи з регіональними елітами.

Джерела регіонального кадрового резерву Януковича

Здавалося, що роки опозиції мали б змінити Януковича. Він почав позиціонувати себе як європейський політик, що визнає демократичні цінності, прагне до ідеологічної дискусії.

Проте за шармом дорогих європейських костюмів усе ще ховалась жорстка крокодиляча сутність донецької політичної еліти.

Янукович і ПР тривалий час важко входили в опозиційну нішу, але надзвичайно швидко оговталися у владі. І його кадрова політика, як у центрі, так і на місцях не відзначалася конформізмом. Вони намагаються віджати максимум із кожної ситуації.

90 відсотків нинішніх губернаторів - члени ПР. Решта - персонально орієнтовані на Януковича політики, яких досить умовно можна назвати представниками інших політичних сил. Їхній перехід до лав ПР є справою часу.

Це стосується й нібито близького до Литвина губернатора Волині Климчика, і єдиного спадкоємця епохи Ющенка губернатора Чернігівщини Хоменка.

Значна частина із призначених Януковичем губернаторів очолювали передвиборчі штаби ПР у своїх областях.

Це можна розцінювати по-різному. По-перше, як компенсація та винагорода за активну діяльність. По-друге, як намагання максимально ефективно використати владні ресурси при побудові політичної комунікації на наступних виборах.

При цьому при визначенні кандидатур, очевидно, не враховувався ані досвід роботи у виконавчих структурах подібного рівня, ані наявність необхідних знань та професіоналізму, ані здатність до пошуку компромісу з місцевою політичною елітою, ані ступінь лояльності під час виборчої кампанії.

Недаремно, до речі, не спрацювали жодні кулуарні домовленості Януковича ані з Ющенко, ані з Ульянченко, ані з Балогою. Щодо останнього, зазначимо, навіть Ледіда на Закарпатті починає власне позиціонування до Януковича.

Для ілюстрації цих тез ми спробуємо навести сухі статистичні дані.

Але якщо для деяких із них таке призначення слід розцінювати як динамічний злет їхньої політичної кар'єри - Берташ, Петров, Ларин та інші, - то для інших губернаторство можна вважати почесним засланням.

Зокрема очевидно, що Михайло Папієв був головним кандидатом на посаду міністра праці та соціальної політики, або навіть гуманітарного віце-прем'єр-міністра.

Василь Горбаль цілком міг розраховувати на цікаві варіанти гри на київському рівні в разі розподілу посад голови КМДА та міського голови. Натомість отримав найскладніший для представника ПР регіон.

Більш складні умови для політичної діяльності можуть бути хіба що в Ярослава Сухого, який просто відправився на Голгофу. А в контексті затримання міліцією під час акцій 27 квітня голови тернопільської ОДА Олексія Кайди, його перебування в регіоні взагалі перетвориться на суцільну ідеологічну боротьбу.

Менше половини призначених губернаторів мають досвід роботи у виконавчій вертикалі влади.

З огляду на те, що частина з тих, хто його має, реалізовував його не на регіональному рівні, а відразу на центральному, ситуація для регіональної еліти складається патова. Готовність такого складу губернаторської вертикалі до вирішення реальних проблем областей - мінімальна.

Особливості політичного десанту, феномен парашутистів

Янукович удався до досить неординарних управлінських рішень під час формування виконавчої вертикалі влади на місцях. Мова йде про так звані феномени "парашутистів" - ставленики Києва, які лише номінально, за походженням, є представниками обраного регіону, або "варягів" - ставленики Києва без жодної прив'язки до обраного регіону.

До таких можна віднести й нинішнього голову уряду АРК Джарти, і голів низки ОДА: Вінницької Демішкана, Київської Присяжнюка, Кіровоградської Ларіна, Херсонської Гриценка, Одеської Матвійчука, Тернопільської Сухого, Черкаської Тулуба, та інших.

При цьому позиції Горбаля та Папієва можна умовно назвати ані варягами, ані парашутистами.

Найбільш болісного удару було задано по регіональним елітам насамперед західних областей України, а також Півдня - у цілому лояльних до Януковучиа Криму, Одеської, Херсонської областей.

І якщо у випадку із Кримом слід говорити про жорсткі комерційні інтереси оточення Януковича, то у випадку із західною Україною ми, вочевидь, маємо справу зі спробами організації так званих "регіональних проривів".

Вочевидь, ПР має свої чітко визначені електоральні обмеження. Тож нарощування голосів у цих регіонах не виявляється можливим за традиційних схем політичної комунікації. Саме тому було застосовано "політичних парашутистів".

Не даремне саме на Галичину, Тернопільщину та Буковину були призначені політики, які рівновіддалені від внутрішніх ФПГ. Саме від них команда Януковича очікує креативного підходу при позиціонуванні влади.

Водночас ніхто з оточення президента відверто завищених електоральних завдань перед ними не ставить. Але очевидним є прагнення ПР вибудувати єдину, більш ефективну ніж при Ющенку, вертикаль влади, від центру до регіонів.

І ця вертикаль влади орієнтована у найменшій мірі на подолання наслідків економічної кризи та згуртування регіональної еліти. Стратегія - підготовка до чергових та позачергових виборів, тактика - концентрація наявних економічних ресурсів.

Поглиблення конфліктності в середині коаліції та можливість регіональних бунтів

Подібний реваншизм Януковича та ПР не може не посилити конфліктні ситуації як на рівні коаліції, так і на регіональних рівнях.

Очевидно, що при формуванні вертикалі влади на місцях президентом не було враховані амбіції партнерів по коаліції - Блоку Литвина та КПУ. Більше того, у середині самого оточення президента та в ПР посилилися протиріччя внаслідок такої кадрової політики.

Також у деяких регіонах вже сьогодні експерти прогнозують саботаж із боку окремих політичних груп, як у середині ПР, так і орієнтованих на Януковича. Насамперед це стосується регіонів, де губернатори стали або "парашутисти", або "варяги".

Також можна сміливо стверджувати той факт, що більшість із новопризначених губернаторів сприймають своє кар'єрне зростання виключно в якості компенсації за проведену роботу. Натомість мотивація заохочувальної складової такого управлінського рішення для них - не зрозуміла.

Це означає, що в першу чергу будуть вирішуватися питання посилення особистісних позицій губернаторів у краї. Тоді як перспектива виборів залишається на другому плані.

Тож слід говорити про посилення спротиву місцевих регіональних еліт, які намагатимуться усіма доступними методами захищати свої інтереси від таких "зачисток".

Ми можемо зіткнутися з новими регіональними політико-технологічними проектами, орієнтованими насамперед на місцеві вибори. А також прогнозується активний вихід таких нових та старих регіональних еліт на київський рівень.

На думку експертів, напередодні місцевих виборів та гіпотетичних парламентських, може відбутися ротація керівників ОДА в більш ніж 30% регіонах, із прицілом насамперед під подальшу оптимізацію адмінресурсу.

А з огляду на прогнозовану тенденцію падіння авторитету влади протягом 6 місяців, така перспектива є більш ніж реальною для найконфліктніших губернаторів.

Валерій Гончарук, Агентство моделювання ситуацій, Ярослав Павловський, Інститут інформаційного суспільства, спеціально для УП