Стара іграшка в нових руках
На тлі скандальної ратифікації харківських угод, протестних акцій опозиції, яка знову починає шукати шляхи об'єднання перед національною загрозою, виклику Юлії Тимошенко у Генпрокуратуру дещо непоміченою залишилася інша, не менш важлива й болюча для української держави проблема.
Тема двомовності в Україні виникає щоразу напередодні виборів й щоразу по їх завершенні про неї успішно забувають. Дискусії ж, які ведуться в Україні навколо мовних питань, мають винятково штучне підґрунтя й, як правило, використовувалися політиками на виборах.
Так було протягом усіх попередніх виборчих кампаній, однак нова владна команда, вочевидь, вирішила цю традицію припинити й продемонструвати виборцям, що новий глава держави свої передвиборчі обіцянки таки виконуватиме.
Нагадаю, що саме в 5-ому пункті програми кандидата в президенти Віктора Януковича під назвою "Дві мови - одна країна" йде мова про те, що тепер вже президент виступає за надання російській мові статусу державної.
Однак, усвідомлюючи, що можливості надати російській мові статусу державної немає ні юридично, відповідно до Конституції, ні чисто технічно через брак "тушок", влада вирішила піти іншим шляхом - якщо російську мову не можна зробити державною, зробимо її регіональною...
7 травня Верховна Рада зареєструвала законопроект "Про регіональні мови і мови меншин", внесений Вадимом Колесніченком. Тихо, безпосередньо напередодні вихідних...
Вважати даний законопроект виключно особистою ініціативою Колесніченка не доводиться. Формально він напрацьовувався цілою групою авторів. Та й подавати документ до парламенту без відома своєї партійної верхівки нардеп також не став би. Тим паче в ситуації, коли опозиція в унісон звинувачує владу в тотальній здачі національних інтересів.
Вадим Колесніченко чи не найбільш ідеально підходив на цю роль. Політик вже давно відомий своїми українофобськими настроями. Окрім того, він, крім виконання обов'язків народного депутата від фракції Партія Регіонів, паралельно очолює громадську організацію "Російськомовна Україна".
Сам Колесніченко величає ж себе "громадським лікарем" у зв'язку з тим, що очолює, як він вважає, "правозахисний рух". Нещодавно дана організація була організатором виставки "Волинська різанина: польські та єврейські жертви ОУН-УПА", яка запам'яталася, в першу чергу, своїм провокаційним характером, розпалюванням ксенофобії і міжнаціональної ворожнечі.
Таким чином, якщо законопроект не пройде, Партії Регіонів буде доволі легко знайти виправдання, адже в будь-якому разі вони спробували вирішити "проблему" російськомовних громадян України. За виняткових обставин, в майбутньому всіх собак можна буде спустити на політика-українофоба.
Якщо ж відповідний закон приймуть, то Партія Регіонів, незважаючи на закиди опозиції, опиниться на коні - Віктор Янукович хоча й частково, але свою обіцянку виконав. Окрім того це стане ще одним, черговим презентом путінсько-медведєвському режиму, підтвердженням дружніх намірів нової влади до Росії.
Даний законопроект, на переконання його авторів, спрямований на реалізацію положень ратифікованої Україною Європейської хартії про регіональні мови та мови меншин. Втім, немає сумніву, що законопроект орієнтований на надання особливого статусу, в першу чергу, мові російській.
Автори наводять аргументи, що Україна є багатонаціональною країною, адже за даними останнього перепису населення на її території мешкають представники 130 національностей і народностей. На противагу, згідно світових стандартів, сучасна Україна є мононаціональною державою, де українці є титульною нацією й складають понад 3/4 всього населення.
Конституція України ж статтею десятою гарантує вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Тобто російська мова не лише не утискається, а, навпаки, виокремлена, у порівнянні з іншими мовами у окремий, відносно привілейований статус.
Аналізуючи власне текст законопроекту, можна запримітити багато суперечностей. Так, відповідно до назви, законопроект мав би бути спрямований на регулювання питань, пов'язаних із використанням регіональних мов і мов меншин та сприяти реалізації Європейської хартії.
Однак, по суті, пропонований Колесніченком документ спрямований на надання органам місцевого самоврядування права на власний розсуд приймати рішення щодо надання на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць певним мовам статусу регіональних чи мов меншин.
Згідно Конституції та чинного законодавства органи місцевого самоврядування таких повноважень не мають. Вони уповноважені вирішувати питання виключно місцевого значення, в той час як дане питання є загальнодержавного характеру.
Окрім того, Хартія, характеризуючи "територію", на якій використовується регіональна мова або мова меншини, послуговується географічним, а не адміністративно-територіальним підходом, який використовується в законопроекті.
Проектом закону пропонується надати право ініціювати питання щодо визнання мови регіональною або мовою меншин у випадку, якщо таку мову використовують 10% населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці або ж, якщо з такою ініціативою виступають 10% депутатів відповідної ради.
Щоправда, невідомо на основі яких досліджень та даних автори законопроекту дійшли висновку про запровадження саме 10%-го ліміту. Ще в 2007 році критична точка становила 17%. Невже за неповних три роки ситуація із регіональними мовами та мовами меншин в Україні наскільки погіршилась?
Не прописана в законі й процедура визначення населенням адміністративно-територіальної одиниці десяти відсотків, які розмовляють відповідною мовою й порядок реалізації місцевої ініціативи щодо даного питання.
Натомість, згідно статей 4, 5 законопроекту, відмова у прийнятті рішення або відсутність такого рішення можуть бути оскаржені членами територіальної громади або депутатами ради до місцевого суду за місцем знаходження відповідної ради.
Тобто, якщо процес надання мові статусу регіональної чи мови меншини розпочався, то він змушений закінчитися позитивно. Назад дороги немає...
Фактично, даний законопроект, у випадку його прийняття, обіцяє із нормативного акту, покликаного сприяти реалізації права людини на належне використання своєї мови, перетворитися на чергову політичну аферу вітчизняних можновладців.
Такий закон обіцяє стати іграшкою в руках політиків, які активно забавлятимуться, паразитуючи на мовному питанні.
Разом з тим, перспектива не таких вже й далеких місцевих виборів, збільшує ціну даного законопроекту для політичних сил, що орієнтуються на російськомовний електорат. Такі партії як КПУ та, в першу чергу, Партія Регіонів, ініціюючи на місцях (зокрема у Східній та Південній Україні) надання російській мові статусу регіональної, можуть розраховувати на додаткові електоральні бонуси та зміцнення позицій.
Разом з тим, даний законопроект за висновком Головного науково-експертного управління, рекомендується відхилити за результатами розгляду в першому читанні.
Втім, шанси на щасливу кінцівку законопроекту Вадима Колесніченка є. Коаліція вже неодноразово демонструвала своє вміння, готовність та витримку при розгляді та голосуванні непопулярних, однак необхідних для них нормативно-правових актів.
Найбільш яскравий приклад - ратифікація харківських угод та розгляд бюджету, коли більшість не злякали ні метання яєць, ні сльозогінний газ, ні масові сутички з опозицією в сесійній залі. Якшо сказали "нада" - "значить нада"... І крапка.
Водночас, Партія Регіонів вже не вперше робить спроби вплинути на ситуацію у мовній сфері. Попри це, останнє голосування 11 травня щодо відміни обов'язкового дубляжу фільмів українською мовою, знайшло підтримку лише у 168 депутатів.
Негативним фактором є й певна передчасність такого рішення, адже ситуація для його запровадження явно не найкраща й, у випадку позитивного голосування, обіцяє ще більше активізувати опозицію та викликати ще більше обурення у значної частини суспільства.
Хоча, можливо, влада вирішила за однин раз "відбитися за всі гріхи" й, можливо, саме тому такий поспіх й такий наступ демонструють коаліціанти. Однак, якщо такий закон таки буде прийнятий, то в найближчому майбутньому у переважній більшості регіонів захищати прийдеться вже не російську чи інші мови, а державну, українську мову.
Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП
