Замість того, щоб палити урядові будівлі, створюйте свій уряд!

Фраза Яцека Куроня, яку ви бачите у заголовку, стала крилатою за часів боротьби польского суспільного руху "Солідарність". Її сенс - чіткий і недвозначний: для того щоб перемогти систему, потрібно створити їй альтернативу. З нагоди 1 травня цікаво буде згадати, як поляки замість здобувати владу у комуністичній державі почали створювати паралельні структури.

"Ми почали організовувати на підприємствах бібліотеки з незалежними виданнями, - розказував в одному з інтерв'ю учасник "Солідарності". - У мене було враження, що багато з робітників саме тоді вперше почали читати книжки".

Основою боротьби проти тоталітаризму у Польщі були не силові методи - а культурні, моральні та освітні аспекти.

"Солідарність" розглядала народний рух як розгортання моральної революції - революції, необхідної для того, щоб покінчити із взаємною підозрою між людьми, подвійними стандартами, самоприниженням та корупцією - тими негативними явищами, що зустрічалися в повсякденному житті тодішньої Польщі.

Один з інтелектуальних лідерів опозиції, Яцек Куронь, у написаній в середині 70-х років стратегії запропонував соціальні рухи як найкращий спосіб для країни отримати свободу.

Він був переконаний, що збираючись разом у малих групах, населення поступово переможе тоталітарну монополію, спочатку на соціальному та культурному рівні, а лише потім - на політичному.

Куронь наполягав, що діяти необхідно відкрито, крок за кроком захоплюючи доступні позиції: створювати незалежні профспілки, захоплювати контроль над  різноманітними творчими, технічні, та іншими товариствами і союзами.

Для того, щоб перемогти - необхідно "знизу-доверху" створити систему паралельних (альтернативних) структур влади, що поступово мають змінити інститути тоталітарної держави.

Постала задача створити тріаду - вільні політичні організації, вільні профспілки та вільну пресу. Базою для таких паралельних структур мали стати самоврядні ініціативні групи.

Ідея Куроня походить ще з часів його відкритого листа до партії - написаного разом з Каролем Модзелевським в 1965 році, за яке він негайно отримав 3 роки тюрми. Спочатку в якості подібних структур він пропонував робітничі комітети.

Прикметно, що Модзелевському як єврею дали на 7 місяців більше - через те, що прокурор був антисеміт. Куронь вимагав збільшити йому покарання до такого ж рівня, однак йому відмовили.         

Головні принципи "Солідарності", які у 1980-тих вірусоподібно інтегрувалися в польське суспільство - самоврядування, самоорганізація робітників і організація паралельних структур влади - походять саме від Куроня, і його надзвичайно цікавої еволюції від сталініста (в 15 років) до марксиста-троцкіста, з елементами анархо-синдикалізму

У середині 70-х років Куронь відмовився від ідеології - і поєднав у своїй програмі для опозиції елементи лівих ідей з християнськими етичними меседжами, сподіваючись що це допоможе створити шлях до справді демократичного та плюралістичного суспільства.

У нього був жовтий термос, з яким він не розставався до смерті у 2004-ому Робітники щиро вважали, що там віскі - тому що Куронь завжди був занадто прямим і відвертим, як для політика. Однак насправді у термосі був надзвичайно міцний чай, без якого Куронь не обходився і дня.

"Культурний" бекграунд і захист робітників

В 1974 році в листопадовому номері "Культури" - польского журналу, що видавався в еміграції у Парижі - була надрукована стаття "Політична опозиція в Польщі".

У ній викладався довгостроковий план створення опозиційної мережі, опорних пунктів альтернативної влади, самоврядних ініціативних груп.

Групи повинні були випускати власні друковані матеріали - хоча б і нелегально - використовувати діючу пресу (особливо релігійну) і  офіційні громадсько-політичні інститути.

Ця стаття з'явилася у "Культурі" невипадково - журнал вже декілька років був майданчиком для спілкування між польскою опозицією та еміграцією, що її підтримувала; місцем для дискусій та напрацювання необхідних ідей щодо того, як зробити Польщу незалежною.

Саме в "Культурі" були створені рекомендації, як виробити спільну ідеологічну платформу для всіх опозиційних підгруп.

У створеному в 1976 році Яцеком Куронем, Адамом Міхніком та Каролем Модзелевським Комітеті Охорони Робітників (КОР) існував строкатий набір із політичних орієнтацій - там були присутні анархізм, троцкізм, ревізіонізм, реформізм, клерикалізм і лібералізм.

Приклад добре показує: якщо головна мета - виступ проти існуючого ладу - спільна, то різниця в ідеології не відіграє значення.        

Фактично, КОР став першою опозиційною політичною організацією, що відкрито протистояла владі. Головна мета була - стимулювати автономну активність у громадянському суспільстві. КОР проголосив і намагався весь час дотримуватися принципів чесності, відкритості і ненасильства.

На початку комітет складався з 34 засновників - відомих противників соціалізму, до яких трохи пізніше приєдналися декілька сотень активістів, які працювали представниками КОРу в різних частинах Польщі.

Саме КОР зіграв визначну роль в організації страйків і протестів, які призвели до створення незалежної профспілки а потім і соціального руху під назвою "Солідарність".    

У квартирі Куроня розміщувався інформаційний центр, де збиралися повідомлення про переслідування робітників, що боролися за свої права. Інформація поширювалася далі, за кордоном і в самій Польщі. Таким чином накопичувалися контакти із середовищем робітників.

КОР організовував для них навчання, а також  ініціював створення самоврядних ініціативних груп на великих підприємствах країни, які пізніше стали базою для створення страйкових комітетів.

Польща часів "Солідарності"

Як учні побили своїх вчителів (конкретний приклад організаційної діяльності КОРу)

В 1977 році Богдан Борусевич, який був представником КОРу у Гданську, зробив сміливий хід - він надрукував у журналі "Робітник", який сам і видавав, справжнє своє ім'я та контакти.

Відкритість (у стилі КОРу) мала серйозні наслідки - по-перше, його почала інтенсивно переслідувати влада (постійні арешти, виклики на бесіди, перевірки, тощо), по-друге, до нього почали масово звертатися робітники з підприємств Гданська, в першу чергу з судноверфі.

Гданськ, де ще добре пам'ятали криваве придушення робітничих страйків у 1970-ому, був місцем концентрації великої кількості доволі радикальних робітничих активістів, з досвідом серйозних протестів. А відкрита публікація своїх даних збільшила кількість контактів Борусевича в десятки разів.

Таким чином, навколо Борусевича і його журналу почало формуватися широке коло робтіників, які раніше не були знайомі між собою.  Наступним кроком Борисевича у Гданську стало створення Комітету за вільні профспілки, який складався з робітників в та технічної інтеллігенції,  - в нього входили майже всі майбутні лідери "Солідарності".

В цей час Куронь декілька разів зустрічався з активістами Комітету - як у Гданьску, так і у Варшаві, де вони спільно розробляли плани подальших дій. Влітку 1980 року Куронь наполягав на тому, щоб спробувати організувати страйк на найбільшому підприємстві міста - судноверфі ім. Леніна, але у більшості активістів було переконання, що нічого не вийде.

Працівники верфі у масі своїй були налаштовані проти страйкування. Однак якраз в той час керівництво верфі звільнило одну з учасниць Комітету за вільні профспілки, працівника Анну Валентинович. Українка з Рівненщини, Анна працювала на підприємстві декілька десятків років, і користувалася великою повагою серед працівників за професіоналізм та активну участь у захисті прав робітників. Вона загинула 10 квітня під Смоленськом, разом із іншими пасажирами польського урядового Ту-154.

Звільнення Валентинович стало каталізатором. В перших листівках, які активісти Борисевича роздавали робітникам, що йшли на робочі місця, було три неполітичних вимоги: 1) поновити Анну, 2) збільшити зарплату і 3) встановити монумент робітникам, загиблим під час протестів у грудні 1970 року. 

Політичних вимог не ставили, для того щоб спочатку запустити страйк - а потім вже додати вимоги на кшталт свободи зібрань.

Богдан Борусевич від самого початку став головним радником страйкового комітету. Пізніше комітет, куди входив серед інших Лех Валенса, склав список з 21 вимог - і першою йшла вимога дозволити існування незалежних  профспілок.

Таким чином, активісти на місці виявилися більш радикальними, ніж варшавські інтелектуали. В цей час Куронь та Міхник збиралися їхати в Гданськ, однак їх вчасно заарештували спецслужби, разом зі ще 11 варшавськими членами КОР. 

Як згадував пізніше Адам Міхнік: "Дуже добре, що вони заарештували мене і Яцека ... тому що скоріш за все ми б з'явилися у Гданську і переконали робітників, що "Солідарність" просто "не має права" на існування".

Після початку страйку КОР організує звернення 64 інтелектуалів на підтримку страйкуючих робітників (у вигляді відкритого листа), та поїздку на верф тих своїх членів, кого ще не заарештували.

Валенса, який на той момент вже став одним з провідників страйкуючих, сказав що лист - це добре, однак потрібна інша допомога. "Ми не маємо досвіду спілкування з владою і боїмося, що вони нас просто обдурять під час перемовин". КОР у відповідь створив групу постійних радників, з числа інтелектуалів, що постійно допомагала страйкуючим.

Об'єднання (за сприяння КОР) робітників, виробничої інтелігенції та варшавських інтелектуалів + створення узгодженої групи лідерів з членів Комітету за вільні профспілки, багаточисельні контакти, напрацьовані його членами протягом останніх років - саме це стало секретом успіху страйку і призвело до народження "Солідарності".  

Лех Валенса пізніше говорив про події під час страйку: "Вся ця історія сталася лише тому, що КОР навчив нас нашої справи". Однак уже на етапі перемовин учні-робітники перевершили своїх учителів - саме вони наполягли на створенні незалежної профспілки, не зважаючи на застереження з боку інтелектуалів, що це неможливо в принципі, тому що влада на це ніколи не піде.

Робітники також винайшли міжзаводські страйкові комітети, які потім зіграли ключову роль в організації хвилі протестів в 1980-1981 роках. 

Для інтеллектуалів, що досить довго працювали саме над тим, щоб стимулювати самоорганізацію польских робітників, такий результат означав, що успіх прийшов навіть раніше, ніж вони очікували.

"Солідарність" як альтернативна влада

Далі було майже півтори роки безперервної боротьби і страйків, 10 млн учасників руху (кожен третій дорослий поляк). За три місяці 1981 року "Солідарність" створює  діючі органи робітничого самоврядування на двадцяти відсотках підприємств Польщі.

Більше того, у той час почалося активне створення "клубів самоврядної Польщі", які повинні були організувати місцеве та територіальне самоврядування на противагу існуючим соціалістичним "радам депутатів".

Однак після проголошення у грудні 1981 року військового стану та арешту майже всіх лідерів опозиції, "Солідарність" була змушена на декілька років перейти на нелегальне становище. Спроба побудовати альтернативну систему влади не була доведена до кінця.

Але після падіння тоталітарного режиму "Солідарність" стала джерелом кадрів як для різноманітних політичних організацій, так і для державних інститутів у новій Польщі.

Досвід альтернативних інститутів самоуправління дозволив зламати (після перемоги "Солідарності" на вільних виборах у 1989 році) партійно-бюрократичний апарат, реформувати інститути влади, що залишилися після совка, провести люстрацію і почати ринкові реформи - що в Україні так і не було зроблено.

На відміну від Польщі, на момент досягнення незалежності у нас просто не існувало альтернативи тому держапарату, що діяв з часів СРСР.

Анатолій Бондаренко, ТЕКСТИ.org.ua