Ab ovo
Ab ovo – "З яйця", з самого початку
Намагаючись побудувати певну теорію, чи пояснюючи окреме явище, дуже корисно звертатись до перших принципів. Так, Конституція в статті 1 стверджує, що Україна є демократичною державою.
Звернемося до "батька демократії" Аристотеля. Він розрізняв три форми народовладдя: політія – пряме правління народу, аристократія та монархія.
Попри це, Аристотель вказував ще на три форми, які є спотворенням перерахованих. Це тиранія як спотворення монархії, олігархія як спотворення аристократії та демократія як спотворення політії.
Свого часу ще давні греки зауважували, що пряме народовладдя має вади. Вони, чисто технологічно, обмежували його ефективність полісами до 20 тисяч громадян.
Відтак, Аристотель і його школа передбачали виродження політії в демократію, де політика здійснюватиметься не стільки в ім’я народу, скільки заради інтересів носіїв влади, нехай навіть обраних.
Однак, вони не вбачали в цьому великої трагедії, якщо над владою здійснюється ефективний контроль з боку народу, суспільства.
Спробуємо з цих позицій розглянути "українську демократію".
Всі прогнози є вірними, вади можуть бути лише у припущень, на основі яких робляться ці прогнози. Сформулюємо припущення, на основі якого будемо робити наступні висновки: "Демократія – це не влада народу, а влада закону сформульованого від імені народу".
Розглянемо це твердження з кінця. В реаліях України "від імені народу" означає делегування партіям здійснення законодавчих та виконавчих повноважень.
Чи справляються партії з цим завданням? Очевидно, що відповідь – "ні".
І справа не в злому умислі. В тому вигляді, в якому існують більшість потужних партій, вони можуть бути названі партіями тільки з великими застереженнями.
Заявлена ними ідеологія не має нічого спільного з завданнями, які вони переслідують. Відтак, не працює наступна частина нашого твердження – "влада закону".
Тому, про демократію в Україні, навіть в тому припущенні, яке ми сформулювали, можна говорити досить умовно. Вона є радше декорацією, ніж дієвим інструментом, нехай і спотвореного, способу здійснення народовладдя.
Перший крок до вирішення цієї проблеми – це виразна заява партій про свою ідеологію, навколо якої гуртуються партійні ряди. Європа і Захід добре розуміють, що таке лідер партії, але вони з обережністю ставляться до поняття "партія Лідера", так як в своїй історії вони мають небезпечні приклади такого способу формування партійного життя країни.
Концептуально можна сформулювати два ідеологічних напрямки, чітке визнання та сприйняття яких дасть можливість кардинально змінити ситуацію.
"Свобода, власність і законність" та "Свобода, власність і справедливість" – ось альтернативи навколо яких повинно формуватися ідеологічне життя партійного будівництва.
Це, умовно кажучи, права і ліва ідеології, які визначать ставлення партій до економічних перетворень. Безумовно, таке позиціонування не виключає ситуативних інтерпретацій та імпровізацій.
В умовах капіталістичної організації виробничих відносин і та і інша політична сила неминуче вирішуватимуть одне й теж завдання: забезпечення зростання попиту.
В першому випадку це протекціонізм розвитку капіталів і, як наслідок, збільшення доходів населення. В другому – це збільшення доходів населення, розгортання соціальних програм і, як наслідок, зростання попиту і розвиток капіталів.
Якщо головним предметом догляду правої ідеології має стати чітке і непорушне інституційне, законодавче поле, то ліва ідеологія має опікуватись суспільним договором. Ці речі взаємопов’язані і успішність кожної з них залежить від досконалості іншої.
В реаліях партійного життя України можемо стверджувати, що впливові політичні сили не мають вираженої ідеології в зазначеному сенсі.
Вони не забезпечують в повній мірі ані гарантії свобод громадян, ані непорушності власності, ані дотримання законності, ані встановлення справедливих суспільних відносин.
Їх головна ідеологічна настанова – це прихід до влади і забезпечення розвитку великих капіталів представлених в своїх лавах.
При цьому, так як контрольні механізми демократії обмежуються лише виборами і не мають дієвої поточної складової, то українські партії приречені до нестримного популізму.
Відтак, законодавче поле являє собою неприродній гібрид: протекціонізм капіталів і необґрунтована (часом нездійсненна) соціальна політика. Як наслідок, економіка України не просто "сидить на шпагаті", вона вже в неприродній позі: "МВФ хоче поставити Україну на коліна, але вона продовжує лежати".
Ідеологізація партій дасть можливість вивести економіку з цього стану.
Перехід влади від однієї політичної сили до іншої буде викликаний необхідністю врахування змін, що відбулись, він дасть можливість утримати економіку від крайніх трендів, чи то популістських, чи то протекціоністських.
Обидві політичні сили повинні розуміти спільне завдання – відкритість економіки України. Будь-яка замкнена система – вичерпна. Це стосується і економіки. Тому предметом особливої уваги політиків повинні стати перетворення, які сприятимуть її "розкриттю".
Експортно-орієнтовані галузі забезпечать прихід зовнішніх фінансових ресурсів. При цьому слід забезпечити перехід від сировинного до високотехнологічного експорту.
Транзитні коридори та продуктопроводи – ще один з механізмів забезпечення відкритості економіки для зовнішніх надходжень.
Нарешті, сільське господарство дає Україні унікальний шанс: плодючі землі – це ті основні засоби, які дають можливість даровану енергію Сонця перетворювати у додану вартість, а експорт переробленої продукції землеробства лише мультиплікуватиме цей ефект.
Туризм і система складних послуг повинні стати джерелом надходжень в фінансів. Все це стане найкращим запобіжником від майбутніх світових криз та економічних потрясінь.
Автору байдуже в який спосіб партії вирішуватимуть ці завдання, чи розвиваючи капітали, чи створюючи робочі місця та піднімаючи зарплати. Головне, щоб вони почали працювати для країни і її народу.
Поки партійне життя України не пройде через ідеологічні трансформації, адекватне економічне координування, доля кожної нової партії, фронту чи руху буде подібна до долі трактора після конверсії танкового заводу: замінили що могли, а все одно виходить танк.
Якщо ж партіям вдасться сформувати нову ідеологічну якість, то отримаємо в країні новий порядок, при якому законність дотримуватиметься, суспільний договір наближатиме її до уявлень про справедливість, а реалізація позитивних очікувань людей буде гарантована не особою партійного керівника, у способом ведення діалогу між людиною, владою та бізнесом.
 |
Валентин Ткач, Чернівці, для УП
