Суспільство сродної праці
"И сие то есть быть щасливым,
познать себе или свою природу
взяться за свою долю и пребывать с частию
себе сродною от всеобщий должности".
Сковорода, "Буквар світу"
Новим смислом життєдіяльності української політичної еліти та громадян має стати побудова суспільства сродної праці. Фундаментальним каменем такого суспільства є вільна людина, яка працює, розвивається і реалізовує себе у тому, що їй найбільше відповідає.
Історія доводить, що константою будь-якого суспільного прогресу є людина. В сучасних умовах глобального поширення демократії, розвитку та доступності знань, саме вільна розвинута людина стає найбільшим ресурсом, а не золото, нафта чи газ.
Стрімкий розвиток технологій, щохвилинні інновації, загальне зростання добробуту в країнах Заходу, глобальні комунікації тощо, все це не могло не позначитись на структурі суспільства.
Основи цього невпинного прогресу були закладені в бажанні людини побудувати суспільство та державу добробуту. Ідеальна модель ліберальної економіки пропонувала добробут в умовах свободи людини, на противагу соціалістичній моделі добробуту в умовах рівності.
Фактично, таке осмислення цілей суспільного розвитку пов’язане із матеріальним розумінням людського щастя: людина щаслива, коли в неї все є.
Цей смисл, спроектований на майбутнє, стимулював постійний розвиток науки та економіки в напрямку збільшення виробництва та купівельної спроможності людини.
Логічним наслідком такої політики та ринкової динаміки стали кредити, які впродовж тривалого часу забезпечували існування суспільства добробуту. Однак, ця модель вичерпала себе і виродилась в суспільство споживання.
Розглянемо уважніше модель цього суспільства через три визначальних основи суспільства взагалі: людину, зв'язок та взаємовідносини.
Найбільша проблема суспільства споживання – це відсутність смислу майбутнього в людині. В цьому суспільстві не існує певного майбутнього стану, певного щастя, яке прагне досягнути людина. Щастя в умовах споживання дорівнює отриманню одиничних задоволень.
Людина прагне бути щасливою, отримавши певний матеріальний об’єкт, а коли його отримує, то щастя переноситься на інший об’єкт. Фактично, в суспільстві споживання не існує задоволених щасливих людей, оскільки щастя є одиничним тимчасовим явищем, яке змінюється постійним невдоволенням.
При тому людина перебуває в ситуації нав’язування бажань, тобто в умовах, коли всі бажання, які вона може самостійно сформулювати, вже задоволені, а нові бажання виникають в неї по факту її інформування про них.
Таким чином, суспільство споживання закріпостило людину в залежності від матеріальних цінностей, отримання яких є щоденним смислом життя мільйонів людей.
Суспільство споживання залишає мотивацію на нижчих рівнях піраміди Маслоу. Людина має постійно боятись за своє життя і накопичувати потреби, інакше вона буде регулювати власне споживання.
Самоактуалізація, як основа вільної мотивації розвинутої людини, не наступає, а у виняткових випадках суспільство прагне ізолювати таких "ідіотів".
Зв'язок людей і причина співжиття в цьому суспільстві осмислюються дуже рідко. В основі будь-якого зв’язку людини з іншими людьми лежать певні цінності, які є елементом спільної віри.
Хоча світогляд людини складає велика кількість цінностей, ми зупинимося на двох, які визначають сприйняття суспільної організації: свобода та рівність.
У суспільстві споживання свобода розглядається як наявність матеріальних можливостей. Багатство, як ключ до свободи, складає смисл діяльності людини.
Рівність трактується як рівність прав і часто подається як ключовий елемент демократії. Тоді як справжня демократія передбачає не тільки рівність прав, а й рівність впливу, можливість захищати та відстоювати інтерес особистого розвитку.
Рівність прав також далека від рівності можливостей.
Взаємовідносини між людьми визначаються їх сприйняттям один одного, самих себе, їх розумінням успішності.
У суспільстві споживання люди розглядаються як неминучі елементи однієї машини виробництва та споживання. Вони сприймають один одного з позиції утилітарного мотиву задоволення своїх "безкінечних" потреб.
"Інший" сприймається як об’єкт бажання, надавач послуг, виробник тощо. В такому суспільстві індивідуалізація вироджується в чистий егоїзм. Індивідом є саме той, хто чітко відстоює свої утилітарні кар’єристські інтереси, а його унікальність є виключно атрибутивною (дорога машина, рідкісний телефон тощо).
Відповідною до цих рис є і концепція успіху чи успішних людей. Успіх завжди має фінансовий еквівалент. Навіть суспільне визнання вважається успішним саме тоді, коли його можна трансформувати в атрибути багатої людини.
За інших обставин, "слід в історії" викликає повагу, яка межує зі співчуттям, і цей подвиг не викликає захоплення та бажання його повторити.
Такий формат успіху вимагає існування матеріального "неуспіху". Суспільство споживання потребує бідних та знедолених, які є протилежністю до "успішних" людей. Багатство стає елементом самоствердження людини.
Існуюча модель суспільства не була точкою до якої йшли. Скоріше це точка падіння, яка наступає після проходження певної вершини. Суспільство споживання має припинити своє існування, інакше масштаби падіння людського розвитку важко буде виміряти.
Мабуть вперше живе покоління людей залишає наступному поколінню непомірні борги та виснаження ресурсів.
Якщо людство не отримає нових цивілізаційних мотивацій до виробництва, то сучасне покоління встигне з’їсти не тільки можливості своїх дітей, а й онуків.
Альтернативою такому стану речей може бути і має стати суспільство сродної праці.
Перед тим, як перейти до опису смислової моделі суспільства майбутнього, необхідно ввести ряд критеріїв, яким вона має відповідати.
Модель має описувати основні структурні елементи суспільства: людину, зв’язки, взаємовідносини.
Модель має враховувати глобальну динаміку.
Модель має пропонувати відповіді на існуючі проблеми розвитку людства, вона має бути цивілізаційною по суті.
Модель має пояснювати особливості історичної еволюції людства.
Модель має пропонувати проект суспільної організації політичних, економічних та соціальних взаємовідносин.
Спробуємо зробити попередній нарис такого суспільства.
Людина в суспільстві сродної праці є унікальним інноваційним потенціалом. Всі без винятку люди розглядаються як носії певного таланту, дару. Відповідно, щастя такої людини може бути виключно в реалізації закладеного потенціалу.
При чому сродна праця формує переживання щастя в довготривалому періоді. Смисл буття полягає в тому, щоб пройти певний шлях по дорозі найбільш улюбленої справи, і досягнути в ній незнаних висот.
Заняття улюбленою справою є джерелом перманентної мотивації людини. Що може стримати талановитого журналіста від пошуку скандального матеріалу?
Що затримує талановитого управлінця до пізньої ночі на роботі? Чи можна змусити такого журналіста працювати управлінцем, і, навпаки, навіть за умови високих матеріальних винагород?
Який наслідок такої зміни? Справа завжди може бути успішною тільки тоді, коли їй віддаються, коли їй віддають свій талант, свій креатив, коли сама справа затягує людину більше ніж винагорода від неї. Так народжується якість і успіх, з якого користає все суспільство.
Суспільство сродної праці – це суспільство самоактуалізованих людей. Сродна справа – це шлях постійного розвитку. Людина від природи не може робити механічні справи, чим би вона не займалась. Вона буде прагнути вивести це на новий рівень.
Таким чином, діяльність людини постійно супроводжується соціальною інновацією та особистим розвитком. Сформовані розвинуті особистості здатні управляти реальністю, здійснювати свідомий вибір, протистояти психологічному тиску, приймати самостійні рішення – хіба це не ідеальний образ людини?
"Тільки осягнувши далекі межі людського розвитку, пізнавши, якою може бути людина в хороших умовах існування, і визнавши, що тільки самореалізація і самоактуалізація приносять людині щастя, душевний спокій і гармонію, ми зможемо, нарешті, зрозуміти, що таке добре і що таке погано, що правильно і що неправильно, що корисно і що шкідливо для людини" (Маслоу).
Розвиток людини у суспільстві сродної праці супроводжують "пізнання своєї природи", що потребує нової стратегії освіти. У такому суспільстві не може бути "безробітних" чи "гнучкої робочої сили".
Один реалізований інноваційний потенціал може мати ефект для мільйонів. Тому створити можливості для кожного знайти себе і реалізувати закладений талант – першочергове завдання суспільства.
Людина, яка втрачає роботу, не повинна отримувати "подачки" і чекати. Вона має знову шукати себе, вдосконалюватись через систему навчання. Організація цього процесу потребує відповідної моделі держави та економічної системи, про що буде окремо написано.
Зв'язок та базові цінності отримують нове розуміння. Свобода розуміється як можливість вільного розвитку в сродній праці. Свобода є людиноцентричною, вона реалізовується незалежно від матеріальних здобутків.
Рівність трактується у сковородівському "неравное всем равенство" або рівність унікальностей. Людина, яка реалізовує свій потенціал в сродній праці, завжди буде унікальною, окремим джерелом інновацій.
Відповідно, рівність має бути виражена не в однакових правах та однакових можливостях, а в спеціальних. Не всі прагнуть розкошувати, не всі прагнуть займатись однією справою, тому рівність наступає тоді, коли кожен зміг реалізувати себе відповідно до індивідуальних потреб, незалежно від матеріальних наслідків цього.
Взаємовідносини у суспільстві сродної праці будуються на сприйнятті людьми один одного як партнерів. Кожна людина через самореалізацію здійснює внесок в загальний добробут і збільшує можливості іншого.
Таким чином, члени суспільства є партнерами, які сприяють один одному зробити більший внесок в загальну справу. Відповідно, новим є розуміння успіху.
На суспільному рівні успіх однієї людини, реалізація її інноваційного потенціалу, є спільним успіхом. Наприклад, забезпечивши умови розвитку талановитого науковця-медика – суспільство отримує унікальні ліки, які, безумовно, можна вважати загальним успіхом.
На індивідуальному рівні успіх дорівнює відкриттю власної природи та самореалізації у сродній справі. Все це позначається на розумінні матеріального світу.
Людина, яка прагне розвиватись, сприймає матеріальні предмети як можливості, а не як ціль. Вона самостверджується через самореалізацію, а не через існування "інших невдах".
Партнерські взаємовідносини передбачають і своєрідну модель держави-партнера. Така держава покликана виконувати функцію сервера між здійсненими інноваціями та їх реалізаціями. Втім, про модель держави – трохи далі.
Смисл суспільства сродної праці ставить нові завдання та мотиви перед українським суспільством. Передовсім – це організація колективної дії та побудова відповідної моделі держави, яка буде інструментом досягнення нового майбутнього.
Модель суспільства сродної праці володіє високим інтеграційним потенціалом і може консолідувати розколене українське суспільство, вивільнити його творчий потенціал та зусилля в конструктивному напрямку, створити фундамент для спільної віри.
Хоча ця модель має суто українські історичні витоки, вона є цивілізаційною по своїй суті, оскільки пропонує новий вид мотивацій та взаємовідносин, а тому може бути застосована в інших суспільствах.
 |
Віктор Андрусів, Інститут ДемАльянсу імені Шумана, для УП
