Справа про українську демократію

Понеділок, 11 січня 2010, 13:16

Центральний і єдино важливий сюжет президентських виборів-2010 в Україні - це демократія.

Чи вдасться зберегти цілком реальні демократичні досягнення Помаранчевої революції в умовах, коли обидва фаворити президентських перегонів можуть вважатися ким завгодно, тільки не демократами? Ось у чому питання.

Формула демократії

Як вчить нас досвід новітньої історії, Віктор Янукович та Юлія Тимошенко ставляться до демократії та громадянських свобод приблизно однаково. Це ставлення коротко можна сформулювати так: "Демократія і свободи - це добре, коли ми в опозиції, і погано, коли ми при владі".

Такій формулі, в принципі, люблять слідувати всі класичні та професійні пострадянські "демократи". Тому назвемо її, для зручності викладу, формулою пострадянської демократії - ФПД.

І для Януковича, і для Тимошенко демократія - це важіль взяття влади, а влада - інструмент пріоритетного знищення демократії. Хоча, зрозуміло, антидемократичні позиви і наміри обидвох лідерів будуть, в деякій мірі, стримуватись фактором Євросоюзу, куди Україна продовжуватиме прагнути за будь-якого наступного президента.

Однак не можна сказати, що успіх когось з фаворитів виборів-2010 матиме для української демократії однакові наслідки.

У випадку перемоги Юлії Тимошенко найбільш імовірний сценарій післявиборчого розвитку подій виглядає приблизно так.

* Партія регіонів розвалюється - чи, принаймні, припиняє існування в нинішньому вигляді.

Це пов'язано з первісним кон'юнктурним, а значить, позаідеологічним характером ПР як політичного утворення, яке було де-факто створено декількома впливовими бізнес-групами та підконтрольного їм. Така квазіполітична структура може нормально існувати або при владі, або в очікуванні швидкого приходу до влади. Довго висиджувати своє щастя в опозиції вона принципово не здатна.

* Віктор Янукович, свого часу примусово призначений публічним лідером, поступово йде з політичної авансцени.

Його можливі наступники в ніші політичного лідера Півдня та Сходу не будуть радикально ворожими до української влади. Навпаки, вони спробують знайти з нею компроміс і стати конструктивною / керованою опозицію. У цій справі їм якраз будуть в нагоді російські зразки.

* Правляча коаліція фактично зросте за рахунок депутатів-перебіжчиків і стане цілком стійкою. В свою чергу, відхід Віктора Ющенка з Банкової знизить градус коливань в НУНС і послабить антитимошенківську частину цієї фракції.

* Прем'єр-міністром стає повністю лояльна до Юлії Тимошенко постать.

* Підсумок: Юлія Тимошенко де-факто стає президентом і головою уряду України одночасно.

Отож Україна отримає Юлію Тимошенко з повноваженнями, більшими, ніж свого часу у Леоніда Кучми, за відсутності виразної дієздатної опозиції. Причому на невизначений термін - ясно, що на дострокові вибори Верховної Ради президент Тимошенко не піде, бо це ні до чого. Що буде в такому разі з демократією та свободами - приблизно зрозуміло (Див. формулу пострадянської демократії).

Інша річ, якщо президентські вибори виграє Янукович. Юлія Тимошенко не здасться і не зникне. Щонайменше, через дві причини.

1. Тимошенко, на відміну від Януковича, - не політичний гомункул, вирощений у політтехнологічній пробірці. А справжній харизматичний лідер. Те, що вона здатна виживати - і дотискати - незалежно від зовнішніх обставин, Тимошенко вже не раз доводила.

2. Успіх Януковича - особливо на фоні відходу Ющенка - неминуче призведе до консолідації навколо Тимошенко всіх, хто категорично не сприймає переможця за ідеологічними і/чи естетичними мотивами.

Тому, у випадку перемоги лідера ПР, нинішня парламентська коаліція навряд чи розвалиться. Навпаки, вона має всі шанси згуртуватись. І нагадати новому президентові, що повноважень-то у нього, м'яко кажучи, небагато.

Тобто, прихід Януковича замість Ющенка зовсім не означає кардинальної зміни влади. Ні - це просто точечна зміна політичного дизайну. Прибрали з червоного кутка трипільський вулик - поставили пальму Мерцалова.

Конституція, за якої головна влада все ж таки належить парламенту, в цей момент перетвориться з об'єкта гидливого паплюження на предмет палкого захисту з боку "коаліції Тимошенко".

І зовсім не факт, що Януковичу всупереч Тимошенко вдасться протиснути дострокові вибори Верховної Ради. Ось, Ющенко в 2008-м уже намагався - і що?

Результат: Україна отримає президента Януковича з обмеженими повноваженнями і сильною противагою в особі уряду / парламентської більшості.

В такій ситуації демократія і свобода слова збережуться, оскільки вони будуть ще потрібні обом протидіючим сторонам.

Висновок: інтересам української демократії, в більшій мірі, відповідає перемога Віктора Януковича. Як не дивно промовляти це через п'ять років після Революції.

Неважливі питання

Інші ж передвиборчі сюжети, якими намагались нагодувати Україну політтехнологи різних штабів, не мають системоутворюючого значення.

Твердження, що 17 січня і 7 лютого 2010 року Україна начебто робить цивілізаційний вибір, - блеф.

Цивілізаційний вибір, було, за великим рахунком, зроблено ще на початку дев'яностих років минулого сторіччя. Причому подарували цей вибір Україні дві імперії.

Перша - російсько-радянська - саморозпустилась в 1991-му, не залишивши Україні іншого шансу, крім незалежності. Друга - Євросоюз - політично оформилась в 1992-му. Створивши могутнє гравітаційне поле, в якому с тих пір невідворотньо перебуває незалежна Україна.

І Леонід Кравчук, і Леонід Кучма, нехай петляючи, зиґзаґами і кривляво, цьому базовому цивілізаційному вибору слідували. Певна дурниця могла трапитись лише в 2004-му, на точці згину історії. Однак Помаранчева революція відбулась - і, за історичними правилами, далеко та глибоко не випадково.

Приєднання України (у випадку перемоги Януковича) до якогось російського євразійського проекту, чим страхають нині піарщики Тимошенко, неможливе. Хоча б тому, що ніякого євразійського проекту в Росії не існує.

Є банальний проект сировинної клептократії, цілком характерний для багатих на природні ресурси країн третього світу. Саме цей проект Януковича поставили уособлювати в 2004-му.

Спроба зробити Україну частиною подібного проекту тоді з тріском провалилась, і цілком закономірно: по-перше, в Україні, на відміну від Росії, немає ідеї царя, яка легітимізує сировинну клептократію в публічному полі; по-друге, в Україні немає великих запасів сировини, що зазвичай складають економічну основу такого типу режиму.

Так що за будь-якого наступного президента рух України в напрямку ЄС та НАТО продовжиться.

Інша річ, що швидкість руху - знову ж таки за будь-якого нового президента - буде досить незначною. І не лише тому, що Україна внутрішньо погано готова до заповітного членства. А, головним чином, тому, що країни-засновники ЄС не хочуть у недалекому майбутньому розширення Єдиної Європи. Щоб не збільшувати тягар своїх економічних обов'язків.

А США за Барака Обами - не прагнуть до нового швидкого розширення НАТО. Щоб не збільшувати тягар своїх військових обов'язків. І вплинути на це Україна поки що невзмозі.

До речі, варто зазначити: нинішні президентські вибори в Україні - перші після 1991 року, коли Росія практично не втручається і точно не справляє скільки-небудь помітного впливу на результат.

Загалом, можна констатувати, що в Україні проходять цілком нормальні вибори. Коли жодна зі сторін не має наперед відомої та вирішальної адміністративної переваги. Коли результат неможливо точно сформулювати до самого дня виборів.

І дуже хотілося б, щоб такі президентські вибори були не останніми. Простіше кажучи, щоб в Україні збереглась демократія.

Станіслав Бєлковський

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді