Росія: узаконення анексії

Російська влада впевнено йде до централізації та зміцнення влади. Для легітимізації своєї політики вона використовує будь-які методологічні засоби сучасності та минулого.

Ревізіоністські процеси в сучасній Росії все більше набирають обертів але, на відміну від подібних процесів у світі, "російський ревізіонізм" підходить до перегляду історичних подій не з критичної точки зору.

Російський ревізіонізм – це перегляд подій, усталених доктрин та світоглядних концепцій минулого задля їхнього "вибілювання" та формування нового суспільного міфу.

Завдання "російського ревізіонізму" – це не пошук істини, історичної правди чи справедливості – це виправлення та підсилення слабких місць у подіях минулого, зі зміною їхньої подальшої інтерпретації.

"Російський ревізіонізм" – це творення суб’єктивного факту, який буде вигідним та відповідатиме ідеологічному баченню влади Кремля.

Сперечатися про його істинність та об'єктивність можливо скільки завгодно, головне, що є сам факт і крапка. Окрім ревізіонізму минулого, в Росії створюються нові державні структури, яким ставлять за мету формування потужного інформаційно-пропагандистського прикриття.

Військова анексія Росії, її тоталітарна політика вимагають і легітимізації та виправдання на міжнародній арені, і перед власним народом.

Не існує факту без його інтерпретації

Наразі Росія намагається сформувати свою власну інтерпретацію історії, свою історичну парадигму, яка відповідатиме її сучасній імперській політиці. Дана історична парадигма будується на таких аксіоматичних елементах, як:

- виключно Росія врятувала світ від нацистської Германії;

- Іван Грозний та Сталін не були такими тиранами, як їх змальовують;

- існує спадковість народу крізь історію.

Нагадаю, для реалізації подібних завдань, президент РФ Медведєв підписав указ про створення комісії, яка протидіятиме намаганням фальсифікації історії на шкоду Росії. Фальсифікаціями російська влада називає все, що не вкладається в офіційну російську версію тлумачення історичного минулого.

Справа в тому, що Росія, відкинувши з розпадом Радянського Союзу марксистську інтерпретацію історії, втратила історичну парадигму як таку. Тож її потрібно відновити. Але відновити так, щоб вона відповідала сучасним політичним вимогам Росії.

За словами засновника російського євразійства Олександра Дугіна, російську історичну парадигму ніяким чином не можна відтворювати за допомогою наукових диспутів, адже вони тільки "розмиють" її межі. На його думку, її потрібно відтворювати саме за допомогою висновків подібних комісій, які і будуть засновані на "аксіомах" сучасної російської історичної науки.

Саме такі комісії будуть "висмикувати" або ж нівелювати ті історичні факти, які, з точки зору Кремля, будуть сприяти зміцненню російської державності та легітимізуватимуть сучасну політику. А людей незгодних з такими "аксіомами" потрібно садити до в’язниці, – вважає Дугін.

Відповідно до запропонованого російськими науковцями методологічного підходу у формуванні історії, Україна, як і будь-яка інша держава світу, теж має право на створення подібних комісій та структур для своєї національної інтерпретації історії.

І, якщо певні події минулого суперечать нашій політиці, їх, відповідно, можливо змінити і інтерпретувати, як нам заманеться. Звичайно, в Україні подібного роду формулювань немає, і, дай Боже, не буде. Подібна "наукова думка" і практика виглядає вкрай безглуздо та безвідповідально.

У українських істориків вистачає глузду, щоб підходити до інтерпретації та вивчення історії згідно загальнонаукових принципів. Та й формувати штучні, вигадані міфи, на яких ми плануємо виховувати майбутні покоління і будувати сильну державу, нам не потрібно. Адже українська історія переповнена достойними фактами, які мають право стати національними блокбастерами.

Інформаційні солдати

Окрім штучного інтерпретування історії, російська влада також планує створення центрів "свого" інтерпретування військових дій та висвітлення конфліктів. В рамках військової реформи, яку анонсували 14 жовтня минулого року на засіданні військової колегії Міноборони РФ, планується низка кардинальних змін.

Одним із нововведень у забезпеченні російської армії стане створення Центру підготовки фахівців з інформаційних воєн. Нещодавно президент РФ Медведєв доручив міністру оборони Анатолію Сердюкову протягом місяця підготувати пропозиції щодо створення подібного центру.

Рішення Медведєва було прийнято як один із заходів посилення інформаційного протиборства в інтересах військових союзів, зокрема, Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ).

Перш за все, увагу буде приділено застосуванню різних технологій, у тому числі, Інтернету, в інтересах суспільно-інформаційного впливу, уміння правильно парирувати на негативні формулювання тих чи інших ЗМІ.

Тобто даний центр буде формувати "інформаційних солдатів", які будуть працювати на "фронтах" Інтернету, телевізійних каналів, друкованих ЗМІ. Їхнє завдання – це "правильне" донесення "правильної" інформації громадянам РФ та міжнародним ЗМІ про діяльність російської армії і політики Кремля.

Деякі російські військові давно скаржилися на відсутність подібного відомства. На їхню думку, в Чечні та протягом війни в Грузії роз’яснювальна робота серед російських солдатів, щодо ставлення та поведінки в етнокультурних сферах, велася погано. Було забагато "зайвої" інформації, яка надходила з міжнародних ЗМІ.

Росія намагається створити потужні центри пропаганди, які займатимуться маніпулюванням свідомості та видаватимуть бажане за дійсне. (Може саме через відсутність поки що такого центру, російська влада не пояснила цілі та завдання військової реформи 2009 року).

В той же час, більшість російських ЗМІ, які висвітлювали війну в Грузії, політичне життя в Україні та країнах Балтики, працюють на практичних рекомендаціях Геббельса: "Ми прагнемо не правди, а ефекту".

Більшість адекватних людей (не оброблених кремлівською пропагандою) навіть без особливого знання журналістики, дивлячись російські телеканали, розуміють, що інформація подається однобоко та заангажовано.

Не є новиною і те, що російські "інформаційні солдати" давно працюють в українській мережі та наполегливо намагаються переконати українських користувачів у "правильності" російської позиції.

Нові можливості – нова доктрина

Військова доктрина Росії, яка була затверджена російським президентом 21 квітня 2000 року, наразі втратила свою актуальність. Стара редакція доктрини обмежує сучасні можливості та звужує рамки застосування російської армії.

Нова система військових принципів Росії дає їй можливість завдавати превентивних (попереджувальних) ядерних ударів по агресору в критичних для національної безпеки ситуаціях.

Також дестабілізуючим фактором може стати і загострення боротьби за паливно-енергетичні та інші сировинні ресурси. Російські військові врахували у новому документі і сучасні принципи розділення військових конфліктів, в яких більша увага приділяється локальним та регіональним війнам.

Причиною ревізії старої доктрини стало будівництво системи ПРО у Східній Європі та зміна керівництва в Кремлі. Хоча, ніхто не сумнівається, що в разі потреби Росія використовувала б ядерну зброю і без наявності нової військової доктрини.

Нова редакція потрібна швидше для того, щоб легітимізувати військову анексію в регіоні. Для російської влади вона – це засіб виправдання імперської політики в можливих регіональних конфліктах.

Саме нова доктрина стане "законним" поясненням агресії і застосування армії, офіційним документом, на який буде посилатися російське керівництво в посиленні своєї присутності в регіоні та на континенті.

Загалом, з початку ХХІ століття в Росії формуються і втілюються нові доктрини, чи то військові, суспільні, політичні, ідеологічні, історичні тощо.

Зміна століття принесла і необхідність формування нового міфу, який виправдає та пояснить імперську політику РФ. І над цим завданням працює більшість російських науковців, митців та політиків.

Вони змушені пояснити, або ж видумати героїчне минуле країни без програшів та поганих мотивів, охарактеризувати історичну спадковість влади, її традиційний вигляд та "правильність" її вчинків. Спростувати національний деспотизм та тиранію минулого – показати його у більш "світлих" та благородних тонах.

Наслідки сучасних російських міфотворців видно вже й зараз і буде не дивним, якщо російського президента канонізують, як царя Миколу ІІ, або ж хоча б спробують канонізувати, як Івана Грозного та Григорія Распутіна.

Олександр Саліженко, для УП