Нічого конкретного
Україна знову живе президентськими виборами. Хоча насправді виборча кампанія ведеться вже досить тривалий час. Можливо, навіть взагалі ніколи і не закінчувалася…
Щодня з біл-бордів, "зомбоящиків" та кольорових вуличних наметів нам намагаються донести свої месиджі працівники передвиборчих штабів. Що ж пропонують нам новоспечені кандидати у президенти? Які зміни? Що обіцяють робити, коли отримають довгоочікувану посаду?
Відповіді на ці запитання повинні були б міститися у основних гаслах їх кампаній. Спробую їх проаналізувати – об’єктивно, неупереджено, не називаючи прізвищ і не роблячи нікому зайвої реклами.
"Твоя думка врахована. Проблему буде вирішено". Яке змістове навантаження несе даний слоган? Складається враження, що всіх нас тотально прослуховують… Стає навіть якось моторошно.
Загалом відчувається, що кандидат звик "рєшать праблєми", однак чию проблему? Два гасла між собою ніяк не пов’язані і не корелюються... Мовляв, думку почув, врахував, а тепер не заважайте – рішатиму.
Наступне, що кидається в очі – звісно – "Вона працює", яке отримало трішки несподівану розв’язку – "Вона – це Україна".
Ну дійсно, якось дивно, як так вийшло – вони блокують, ВОНА працює, вони заважають, ВОНА працює, вони грабують, а ВОНА все одно якось працює… досі працює… Дуже правдива соціальна реклама. От тільки забули вказати – а хто ж такі ВОНИ? Чи не ті самі, хто ці біл-борди порозміщував? Втім, так чи інакше, кампанія вийшла достатньо самокритична…
"Сильний президент – сильна країна". Це гасло наступної передвиборчої кампанії. Одразу згадуються слова з відомого російського фільму: "в чьом сіла, брат?..."
Запит на силу та лад у суспільстві значний, про що свідчить серія агітаційних постерів "Наведу порядок" та "Перший непрохідний". Однак ці гасла між собою мають суперечність. Як може непрохідний, хоч і перший, навести порядок? І що таке цей його "порядок"? Зміни до Конституції, які пропонує його "Громадянська позиція", як на авторів погляд, лише косметичні і суттєво нічого не змінюють.
Нав’язлива ідея змінити Конституцію не дає спокою ще одному претенденту на найвищу посаду. Її він чомусь називає "Народною", хоча в самій брошурці всюди написано "Проект Конституції Президента України". Однак зауваження те ж саме – жодних принципових змін. Хоча напрямок видається вірним.
Нещодавно з’явився ще один цікавий слоган: "Тільки йому можна довірити країну"… і далі в такому ж дусі. Занепокоєння викликає червона риска під цим написом – так дітям у школі вчителі вказують на помилки в диктантах...
Далі згадується пафосна кампанія, схожа на рекламу чіпсів чи якоїсь шоколадки… але гасла все ж політичні: "Врятувати країну. Арсеній". Продовженням чого стало пояснення: "Країну врятує боєздатна армія, продуктивне село, нова індустріалізація, здорові освічені люди"… Тобто – хто завгодно, але аж ніяк не сам кандидат.
Воно і не дивно – серія біл-бордів наступної політсили просить запитати у згаданого кандидата: з ким він буде рятувати країну? Власне, подібні запитання пропонується задати всім основним кандидатам. Жодної альтернативи, натомість, не запропоновано…
На жаль, навіть побіжний аналіз передвиборчої агітації показує, що жоден з тих, хто стартував у виборчих перегонах, не пропонує нічого конкретного, жодної гідної ідеї, жодного вагомого аргументу, чому за нього варто голосувати.
Боротьба йде не на рівні світоглядів, програм, пропозицій, а на примітивізмі, маркетингових технологіях та апеляції до низинних почуттів.
Тож поки автор належить до тієї частини виборців, яка в соціологічних дослідженнях позначається як "не визначився". І таких як я – думаю, більшість.
Якби графа "Проти всіх" давала не лише можливість примарного "вибору" між негідниками і "умиванням рук" (а я за нього не голосував – я проти всіх!), але і заборону брати участь у виборчих перегонах всім наявним кандидатам, тоді, напевне, я мав би бажання відвідати виборчу дільницю.
Все, що від мене сьогодні залежить, і що я можу зробити – це пояснювати свою позицію іншим. І колись ми таки матимемо справжній вибір. Колись. Скоро. Сподіваюсь…
 |
Дмитро Сінченко, для УП
