Початку виборчої кампанії присвячується

Хто там ближчий до кутюрно-гламурних кіл? Може ви – великосвітські гульвіси, знаєте, чому досі у вашій тусовці ще не здійнялася метушня навколо, насправді, найактуальнішого питання сучасної української політики: а у якому вбранні буде приймати клейноди президентської влади пані четвертий президент України на провесні десятого року, під час її інаугурації?

Ні, ну який-небудь канал СТБ, який конституційне найменування посади "прем’єр-міністр", по простому переінакшив на "прем'єрка", звісно може і посаду "президент", у випадку, коли її обійме дама, якось там обізвати.

Нехай такою широкою свободою слова і втішається, бо коментувати зміст політики майбутнього президента не випаде, через його, змісту, відсутність.

Коли виборча кампанія тектиме та смердітиме так, як вона починається, то десь наприкінці лютого тендітна рука пані президента, яка стоятиме на височезних підборах під синім "золототканим, хитро шитим" президентським штандартом за трибуною Верховної Ради, елегантно притиснеться до вкритої поліетиленовою плівочкою пергаментної рукописної сторінки стародавнього Пересопницького Євангелія.

На перси нового гаранта (чи як там придумають на СТБ) буде покладено президентський колар – ланцюг, виготовлений з білого та жовтого золота із зображеннями історичних гербів та прикрашений гранатами.

Потім правиця Її Високоповажності міцно, наскільки дозволятиме манікюр, стисне булаву. Важить вона (булава) 750 грамів. Виготовлена зі срібла, уся позолочена, прикрашена шістдесятьма чотирма коштовними каменями – гранатами та смарагдами. Церемоніальний маєстат буде довершеним.

Президентська булава обладнана смарагдовою кнопкою, при натисканні якої, із руків’я випадає булатний стилет із латинським написом "Omnia revertutur" ("усе вертається"). За змістом він перегукується із написом на персні мудрого царя Соломона: "Минеться й це".

Нині лише Українська держава зберігає булаву, як офіційний клейнод влади. Це найдавніший тип клейноду з відомих людству. І вперше у політичній історії булаву із повним на те правом, яке буде підтверджене ЦВК, Верховним Судом, одним з Майданів та частиною міжнародних і місцевих спостерігачів, візьме до рук жінка. Її вбрання, безумовно, має відповідати унікальності того історичного моменту.

От і постає на повний зріст перед кутюр’є, стилістами та іншими гламуристами, які мріють стати постачальниками та консультантами дамської гардеробної України №1, проблема: у що ж його вбрати четвертого президента так, щоб те вбрання змістовно і стилістично пасувало до офіційних клейнодів найвищої посади в Україні?

Булава, між іншим, то зброя. Може пані президента вдягнути у лицарський панцир, шолом і горностаєву мантію?

Хоча, ні. По-перше – вже було. А по-друге, булава, як символ влади і як зброя, давніша за лицарські обладунки та усі мантії з коронами і скіпетрами на додачу. Булава відома ще із кам’яної доби. Кам’яні булави, що знайдені на території України, експонуються у Музеї наших збройних сил.

А у Львівському історичному музеї, в Арсеналі на другому поверсі виставлено дерев’яну булаву тринадцятого сторіччя, у яблуко якої забито безліч гострих цвяхів. Цей тип булави називається "мочара". Так-так, саме від цієї назви походить застосування слова "мочити", у розумінні "мочити у сортирі".

Майбутній президент може зробити дипломатичний презент голові уряду однієї великої сусідньої країни, подарувавши муляж тієї мочари, як історичну ілюстрацію коренів його широковідомого крилатого вислову.

Оригінал, наразі, знадобиться пані гаранту для внутрішнього застосування. Треба ж буде чимось гарантувати.

Та повернімося до інаугураційного одягу глави держави. Ймовірно керівництву рекламно-агітаційного напрямку її штабу, нині у підпіллі, чи у екзилі, доведеться оголосити конкурс ескізів того вбрання. Міжнародний конкурс. Краще відкритий, щоб гламурно-кутюрна громадськість мала про що пліткувати на своїх тусах.

Якщо переможців конкурсу виявиться одразу двійко, тоді один одяг можна буде використати для традиційного молебню перед царською брамою Софіївського собору, а другий для присяги у парламенті.

А чим іще займатися тому креативному штабу? Вони спромоглися оголосити конкурс ідей щодо реклами свого кандидата. Накреативили найменування бренду "вона". Ой, даруйте – "Вона"!

Конкурсу щодо пропозицій шляхів подолання насправді актуальних суспільних проблем не оголошували. Динаміки навали та змістів тих проблем ніхто у жодному штабі не спромігся дослідити. Ігнорування усіма кандидатами у президенти реальних викликів, які вже стоять та незабаром постануть перед суспільством, зумовлене тим, що їм ті загрози глибоко байдужі.

Протягом усієї виборчої кампанії весь "креатив" усіх штабів буде спрямований лише на обдурювання виборців за допомогою дешевих політтехнологій, які підмінили власне продуману, послідовну, відповідальну політику у всіх абсолютно сферах суспільного буття.

Втім, різноманітні ток-шоу та скандали навколо політиків цілеспрямовано переконують суспільство, що від них марно вимагати предметної інтелектуальної та плідної дискусії – на політиків слід дивитися як на блазнів і отримувати задоволення від влаштованих ними безкоштовних вистав.

Можна навіть повболівати за "свого/свою" Вітю, Юлю або Сєню. Але на якості життя та перспективах країни перемога того "свого" позначиться таким самим чином, як і перемога "Динамо" над "Шахтарем", або навпаки.

Натомість, актуальними є ряд питань, про які політики із політтехнологами не бажають навіть слухати, а не те щоб змістовно відповідати під час кампанії:

Що означатимуть для України стрімкі кліматичні зміни? Як поміняється родючість земель та яким чином зміниться перелік традиційних сільгоспкультур? Як поміняється забезпеченість країни прісною водою? Які території опиняються під загрозою підтоплення та посухи?...

Яким чином зміняться суспільні відносини у зв’язку із поступовою деградацією інституту сім’ї? Хто візьме на себе піклування про дітей? Що являтиме собою домогосподарство? Як зміняться споживчі пріоритети?

Які типи знань, вмінь та навичок будуть актуальними для ефективної діяльності індивіда в інформаційному суспільстві і як слід міняти систему освіти? Чи слід і далі підтримувати інфраструктуру шкіл, зокрема на селі, чи створювати принципово нові освітньо-виховні центри, які будуть працювати на нових освітніх технологіях? Якими є основні виховні пріоритети, зумовлені стрімкими суспільними змінами?...

До чого призводить деградація та зникнення села, як виробничої одиниці? Що являтимуть собою нові територіальні громади? Як здійснювати управління ними? Якою має бути нова інфраструктура життєзабезпечення громад та на яких засадах здійснювати її модернізацію?

Як зміниться структура суспільства з огляду на внутрішні та зовнішні міграційні процеси, демографічні культурно-освітні, медичні та безліч інших чинників? У який спосіб максимально безболісно підняти пенсійний вік? Як забезпечити монетизацію пільг? Як підвищити ефективність охорони здоров’я? Що робити з новими санітарними та екологічними загрозами?...

Якою має бути нова економічна політика? Як знизити корупційний тиск на суспільство? Як замінити базікання про підтримку малого та середнього бізнесу на політику його ефективної стимуляції? Якими мають бути механізми та важелі сучасної фіскальної політики?

І найголовніше: яким чином має бути створена та у який спосіб буде функціонувати влада, яка дасть відповіді на ці та інші численні виклики?

У публічних дискусіях під час виборчої кампанії ми, у ліпшому випадку, почуємо підготовані спічрайтерами та політтехнологами малопереконливі відповіді на ці та подібні питання, метою яких буде лише одне – сподобатися виборцеві та дискредитувати опонента.

Змісту у тій балаканині не буде.

Змістовна, суспільно корисна діяльність не є метою українських політиків. Участь у президентських перегонах для кандидатів другого та третього ешелонів зумовлена лише трьома типами мотивацій та їхніми комбінаціями:

1.Зберегтися у політиці, яка дає їм та їхнім близьким хліб й до хліба, переважно за рахунок зубожіння країни.

2.Повернутися у політику, яка колись забезпечувала безбідне та красиве життя, бо "на гражданке" голодно, особливо у кризу, кінця якій не видно.

3. Підвищити свою вартість, як політичного бренду, щоб вигідно його конвертувати у вплив та гроші після парламентських та місцевих виборів.

Двоє основних претендентів на булаву – справді до нестями прагнуть виграти вибори, бо з власної практики знають: в Україні переможених та їхнє економічне оточення судять. Вирок завжди із конфіскацією. А цього разу конфіскація, напевне, не буде частковою – щоб більше вже не проросло.

У Тимошенко шансів на перемогу у другому турі більше з огляду, перш за все, на її шалену працездатність та енергетику. Втім, її головний опонент ніколи не визнає поразки.

Вони не здатні перенести свою боротьбу у змістовну площину, бо не мають бачення майбутніх обрисів держави, але дуже прагнуть влади. Тому, обов’язково говоритимуть про "сильну руку" та "порядок".

Після другого туру війна на знищення між обома кандидатами у диктатори лише загостриться, але насправді, на суб’єкта політики ніхто із них так і не перевтілиться.

Тож давайте ліпше про інаугураційну сукню, або про футбол, бо справді політичні теми для діалогу суспільства із політиками непридатні.

 

Костянтин Матвієнко, експерт Корпорації стратегічного консалтингу "Гардарика", для УП