Що стоїть за блокуванням парламенту?

"Пленарні засідання – це основна форма діяльності Верховної Ради, як єдиного органу законодавчої влади під час її сесії. Вони є регулярними зібраннями народних депутатів України у визначений час і у визначеному місці, що проводяться за встановленою процедурою.
На пленарних засіданнях розглядаються питання, віднесені Конституцією України до повноважень Верховної Ради, і шляхом голосування народних депутатів України приймаються рішення з цих питань"
Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002

Парламентська блокада, яку організувала країні Партія регіонів, ніяк не дає змоги народним обранцям виконувати свій головний обов’язок – конструктивно працювати під час засідань Верховної Ради та приймати необхідні для держави та суспільства рішення.

Зрозуміло, що нинішнє блокування трибуни ВР використовується як інструмент політичної боротьби, проте виключно у контексті майбутньої президентської кампанії.

Існують навіть припущення, що непрацездатний парламент – частина сценарію щодо пролонгації повноважень чинного президента. Хоча, насправді, існуюча ситуація задовольняє усі політичні сили, лідери яких тепер можуть спокійно спрямувати власні зусилля та можливості своїх депутатів в президентсько-агітаційне русло.

У цій статті я не ставлю собі за мету надати політичну оцінку останнім подіям у ВР, а хочу проаналізувати можливість блокування роботи парламенту як явища, зокрема торкнутися його правового та морального аспектів.

Єдине, що дозволю собі зауважити – коли сьогодні регіонали пояснюють причини блокування пленарних засідань, відчуваю риторику Черновецького – багаті мають платити за бідних, малозабезпечені потребують особливої турботи.

Чи не пов’язано це з тим, що мер Києва, у рамках співпраці з ПР, поділився технологіями роботи з цією вразливою верствою населення?

Так от. Вітчизняна практика зриву пленарних засідань за допомогою блокування трибуни чи Президії ВР, має вже багаторічну історію. До неї вдавалися різні політичні партії, і ті, що перебували в опозиції, і, як не дивно, правляча більшість.

Більше того, така практика поширилася й на регіональному рівні: в облраді траплялися випадки, що карликова фракція з 4-5 депутатів дозволяла собі диктувати умови роботи усьому депутатському корпусу.

Якось нинішній віце-спікер Лавринович, коментуючи блокування трибуни ВР з боку БЮТ, зауважив, що на такий крок партія іде тоді, коли виникає нестримне бажання якомога швидше припинити свою опозиційність та перейти до владних кабінетів. Очевидно і тоді, і сьогодні причини таких дій саме в цьому й полягають.

Ні Конституція України, ні Регламент ВРУ, ні закон "Про статус народного депутата України", ані жоден інший закон не регламентує можливість блокування трибуни. Тобто, ні заборон, ні дозволів на такі дії не дає. Отже, виходить, що з правової точки зору, в українській політиці таке явище взагалі відсутнє.

Деякі політики характеризують блокування роботи ВРУ як прояв демократії, зумовлений правом депутата різними методами виявляти свою позицію. На мою думку, це дуже викривлене розуміння норм демократії і навпаки дозволяє політсилам запобігти, наприклад, голосуванню за "незручні" питання.

Прийняття закону, який би регламентував можливість таких дій, не суперечило б демократичним нормам, а лише б стимулювало продуктивність роботи законодавчого органу.

Щодо морального аспекту блокувальницьких дій. Вони, перш за все, свідчать про вкрай низький рівень політичної культури як населення, так і самих народних обранців.

Коли батько не може справитися з дитиною раціональними методами, він починає піднімати на неї голос. Так само і тут: неспроможність вирішувати питання цивілізованим шляхом є наслідком відсутності роботи взагалі.

До речі, про роботу. На відміну від інших професій, оплата праці (її відсутності) депутата не залежить від продуктивності. В цьому сенсі зрозумілими є рефлексії з цього приводу Литвина, Лавриновича і навіть Жириновського. Проте, оплата роботи депутатів є лише мізерною часткою тих видатків, які несе держбюджет на утримання парламенту.

Також хибним є розрахунок парламентаріїв, що блокування ВР в ім’я "популярних" рішень додасть їм електоральних балів. Такі дії люди все менше сприймають, що пояснює існуючий рівень довіри населення до законодавчого органу на рівні статистичної похибки.

Люди втомилися від перманентних криз, конфліктів та звинувачень. Я думаю, що мої слова є співзвучними із позицією більшості населення України – проблем для вирішення назбиралося більш, чим достатньо.

Є нормальна законна процедура прийняття рішень у ВР – попереднє обговорення законопроектів та голосування депутатів. Партії повинні нести відповідальність за результати голосування своїх фракцій, щоби згодом населення змогло дати їм адекватну оцінку. А таку оцінку Україна зможе дати вже зовсім скоро!

Василь Мокан, для УП