Переосмислення ролі України

Минулого тижня у українських виборців була можливість порівняти позиції кандидатів на президентство щодо зовнішньополітичних векторів руху країни і зробити вибір. Так, президент Ющенко на сесії Генеральної Асамблеї ООН, що проходила в Нью-Йорку, висловив переконання, що для нас інтеграція до НАТО та Європейської колективної безпекової політики є суттю нашої територіальної цілісності та незалежності.

Для інших кандидатів на президентство майданчиком для виголошення позицій став шостий саміт Ялтинської європейської стратегії. Саме там лідер Парії регіонів Янукович висловив переконання, що Україна має подолати хворобу "євроромантизму" і почати розбудовувати прагматичні відносини з Європейським Союзом. Він наголосив, що українська зовнішня політика відносно Росії негативно впливає на взаємини України з Європою.

Інший кандидат – прем’єр-міністр Тимошенко вважає, що цивілізаційний вибір України – це Європа, але при цьому Україна має зберегти партнерські і взаємовигідні відносини з Російською Федерацією. До того ж, за словами Тимошенко, дратівливих питань у стосунках між Україною та Росією бути не повинно.

Лідер "Фронту змін" Яценюк своєю метою вважає Велику Європу, а не просто Європейський Союз. Він пояснив, що ЄС – це наднаціональне утворення, але до нього входять не всі країни Європи. А який, мовляв, може бути розвиток Європи без України та Росії і інших країн. Тож українці мають і можуть запропонувати новий проект – Проект Великої Європи.

Чи це здійсненне? Вибори підкажуть.

Втім, в будь-якому разі світ змінюється. Відносини інших країн перезавантажуються, а ставлення до України змінюється.

Україна має знайти своє нове місце у світі.

На перший погляд, світова економічна криза змусила світ переглянути базові принципи міжнародної докризової політики. Майже щомісяця лідери найбільш розвинених держав проводять двосторонні та багатосторонні зустрічі аби знайти спільний вихід із кризи.

На думку експертів МВФ, саме завдяки такій небаченій координації дій та об’єднанню політичних позицій людству вдалося попередити найгірший сценарій поглиблення рецесії. Разом з тим, незважаючи на світову економічну кризу, ключові держави не знижують темпів конкуренції за перерозподіл сфер впливу та контролю над ресурсами.

При цьому вони домовляються не розпочинати нових конфліктів, деякі з яких вдалося заморозити до кращих часів. А окремі – успадковані з минулих часів і неактуальні з точки зору поточної ситуації – розв’язати.

Це добре видно на прикладі "перезавантаження" відносин США і Росії, яке запропонував президент Обама і яке вже втілилося у згоді сторін укласти нову угоду про подальше скорочення ядерних арсеналів. І це лише початок.

У своєму виступі на сесії ООН президент США недаремно зацитував свого попередника Рузвельта про структуру захисту миру у світі. Свого часу Рузвельт запропонував модель гарантування світової безпеки. Йшлося про розподіл обов’язків між кількома так званими світовими "поліцейськими". Тоді це були США, Великобританія, СРСР і Китай.

Сьогодні цей список такий самий, лише замість СРСР є Росія, замість Великобританії – ЄС.

Щоправда, до цього списку варто додати Японію та Індію.

Названі держави-лідери та один наднаціональний союз мають знайти компроміс з низки непростих питань, таких як боротьба з кризою, з тероризмом і поширенням зброї масового знищення, боротьба з голодом та пандеміями.

Нині Україна не може вплинути на ці та інші глобальні рішення. Завдання України полягає в іншому. Наша держава має довести, що її цілісність, недоторканість і суверенітет є невід’ємним елементом нової політики безпеки.

Конкретний приклад: у найближчі роки Україна у новій геополітичній ситуації межуватиме з двома центрами гарантування глобальної безпеки – Росією та Євросоюзом.

Більше того, Україна виконуватиме роль транзитера енергоносіїв з Росії до ЄС. Ця щоденна функція дозволяє країні твердо обстоювати свої інтереси, зокрема з модернізації газотранспортної системи за рахунок зовнішніх кредитів наданих обома сторонами.

Адже доки Україна залишатиметься незалежною, доти жодна сторона не зможе диктувати умови іншій. Доти між обома центрами впливу зберігатиметься баланс сил.

Інший приклад. Україна, в разі виходу з економічної рецесії, має можливості повернути собі статус лідера-експортера сільгосппродукції. Дефіцит цієї продукції ризикує стати в майбутньому причиною серйозних міждержавних конфліктів. Україна може ліквідувати цей дефіцит. І це буде не лише торгівельною операцією, а й важливою дипломатичною місією, яка забезпечить зростання ваги держави у світі.

Сучасний стан розвитку економіки України виводить на порядок денний і питання пошуку нових шляхів відтворення чи переосмислення старих напрацювань. Доля розпорядилася так, що через Україну проходить головний суходільний шлях з Азії до Європи і навпаки. Це неосяжна, більше 7 тисяч кілометрів лісостепова територія.

У цьому плані перспективним видається проект створення комплексної трансконтинентальної магістралі. Як і колись "Шовковий шлях", магістраль може пройти через територію України, Росії, Казахстану та Китаю.

Актуальність розробки і впровадження проекту обумовлена необхідністю різкого збільшення товарообороту між країнами континентів та виходом на перший план таких пріоритетів як швидкість, безпека грузо- та пасажиропотоків.

Великого значення набуває необхідність росту товарообігу Європи з країнами Середньої Азії та Сходу. Адже наявні транспортні магістралі вже давно вичерпали свої можливі ресурси до росту. Тому, на порядок денний виходять саме такі нові можливості для будівництва сучасної швидкісної трансконтинентальної магістралі, які дадуть змогу в декілька разів збільшити товарообіг між Заходом і Сходом.

Таким чином, Україна, використовуючи наявні природні транзитні умови, може де-факто інтегруватися в європейське співтовариство. Країна може отримати швидкий вихід як на захід, так і на схід лише завдяки правильному використанню власного транзитного потенціалу, що, в свою чергу, дасть змогу розширити торгові можливості країни.

Чому, маючи вигідне географічне положення, власний авіапром, включно з виробництвом унікальних транспортних літаків, Україна не бере участі у створенні Євразійського транспортного коридору Китай-ЄС? Адже Україна знаходиться між найбільшим виробником світу Китаєм та не менш великим за обсягом споживання Європейським Союзом.

Тобто сьогодні і на подальші роки на перший план виходять саме ресурсні можливості України як геополітичний важіль, а не політичні проекти, на кшталт процесу вступу до НАТО.

Якщо Україна підтверджуватиме свою вагу як надійний транзитер, як багатий постачальник продукції, як носій цінної інформації та технологій, то і питання гарантії безпеки України будуть неодмінно запропоновані ключовими світовими державами.

Якщо ж цього не станеться, за Україною закріпиться статус "сірої зони" Європи, з якої прямий шлях до російського протекторату.

Тобто зараз, напередодні президентських виборів, перед Україною стоїть вибір двох сценаріїв: продовження внутрішнього протистояння, граничного виснаження і перехід до зовнішнього управління…

Чи досягнення національного компромісу незалежно від результатів виборів, коли найбільші гравці дійдуть думки найближчі 4-5 роки працювати на країну. Цей вибір за українців жодна інша держава не зробить.

Прийшов час нового подиху "Шовкового шляху", де Україні по силі зайняти місце не як інструменту в чужих планах, а як його розробника та безпосереднього учасника.

А це, в свою чергу, дасть можливість Україні із "об’єкта" перетворитися на "геополітичний суб’єкт" на карті світу та нарешті авторитетно заявити про себе людству в сучасну добу.

 

Сергій Кошовий для УП