Як вбивали Рух

І його таки вбили, ще в дитячому віці. Але згадаємо, як усе було.

Народився Рух двадцять років тому. Це була напрочуд жива й активна дитина. Будь-що, що хотів Рух, неодмінно збувалося. Державна Незалежність, тризуб, жовто-блакитний прапор, заборона компартії – все, за що він брався, реалізовувалося швидко й безповоротно.

Одні його боготворили, інші люто ненавиділи. Але байдужих не було. Жоден комуніст, з їхньої величезної армії, не вийшов на захист свого райкому, коли його опечатували. В той же час одного рухівця вистачало, щоб докорінно змінити ситуацію на великому підприємстві чи в населеному пункті.

В чому була могутність Руху? І чому вона потім звелася нанівець?

Якщо зрозуміти силу тодішнього Руху, то відкриється можливість продовження поступу у розвитку Незалежної держави.

Повернімося в ті часи.

Рух не мав ані державних посад, ані силових структур. Проти нього боролися КПРС, КДБ, ЗМІ, керівництво підприємств і установ. Проти нього боролася держава. А він перемагав. За рахунок чого? Відповідь проста.

Не маючи жодних механізмів впливу на ситуацію, Рух працював із свідомістю людей. І це діяло набагато ефективніше державного репресивного і пропагандистського механізму.

Влада не могла протистояти людській волі. Звісно, не можна казати, що все суспільство підтримувало Рух, але і тієї невеликої, але дуже активної частини, котра прагнула нового життя, було достатньо для забезпечення розвитку.

Варто згадати і внутрішню структуру тодішнього Руху. Зверху ніхто команд не видавав, фінансово не допомагав. Низи, виходячи з ситуації, проблем і свого та суспільного розуміння, самостійно приймали рішення та виконували їх.

До керівництва обирали за користю для справи, а не в силу номенклатурних домовленостей. Партійні очільники та їхня діяльність були втіленням волі рухівців.

Це була громадсько-політична сила, збудована знизу на ініціативі прагнуючих змін громадян.

Тож Рух був ініціативою знизу тих людей, котрі брали на себе відповідальність за стан справ у суспільстві і країні та намагалися його покращити.

Практично, це було зародження і початок функціонування того, що зараз називають громадянським суспільством і все збираються колись почати будувати. А воно вже діяло, і діяло напрочуд успішно.

Ви знаєте, що було записано одним з перших, якщо не першим, пунктом програми Руху? Відродження людини, як морально відповідальної особистості.

З стовідсотковою впевненістю можна твердити, що це був єдино вірний і дуже успішний шлях, шлях розвитку.

Пам’ятний з’їзд, коли новообраний перший президент України прийшов кликати Рух у владу. Не підтримали. Чи вірне було те рішення? Мабуть так. На той момент існувало значно важливіше завдання – змінити суспільний світогляд, змінити суспільство. А робота чиновників – це було не головне.

А потім сталося оте, що власне і визначило зупинку розвитку України і початок занепаду Руху.

Мабуть довго й наполегливо працювали з керівництвом, але це сталося – Рух пішов у владу. Не хтось, особисто В’ячеслав Максимович Чорновіл поставив на голосування вилучення з програми отієї мети – відродження людини, як морально відповідальної особистості. Натомість була записана інша – здобуття влади.

Хто був зацікавлений у такому розвитку подій? Та практично всі.

Найперше, не народ, а населення, котре чекало обіцяного комунізму.

Йому було байдуже, як воно називатиметься – комунізм, чи незалежність. Головне, щоб самим нічого не робити і ні за що не відповідати, але щоб все було і в повному достатку. От нехай хтось стане при владі, і забезпечить мене всім необхідним.

По-друге, влада. Залишити Рух у себе в тилу, залишити його працювати з населенням і потім мати справу із згуртованою свідомою нацією? Подібні жахи на смерть лякали компартійних бонз.

По-третє, вже сформована рухівська бюрократія. Навіщо тяжко працювати в напрямку формування нації? Головне – це отримати владу. А потім видати закон-указ-наказ, і все вмить зміниться в країні. Крім того, це ж так приємно, відчути себе вершителем долі України, користуватися всіма благами і почестями влади.

Подібні настрої поширилися і на низи, котрі також пішли легким шляхом. Справді, навіщо, не маючи ні влади, ні коштів, ні роботи, нічого крім патріотизму, намагатися змінити суспільний устрій заради всіх?

До того ж, всі заробляли собі статки і, замість підтримки, вимагали забезпечити їм гарні умови. Та й думати й проявляти особисту ініціативу стало немов ні до чого – центральні органи Руху вже почали видавати керівні вказівки й вимагати їх виконання.

Якщо турботу про вироблення стратегії і тактики взяв на себе центр, то навіщо ламати голову і проявляти ініціативу на низах? Виконуй, що скажуть, і все буде чудово.

Ось так громадський рух захворів тією ж хворобою, котра складала суть компартійної системи. По суті, Рух перетворився в КПРС. З іншими гаслами, з іншими цілями, з іншими методами, але з тією ж тоталітарною суттю.

Це потім, коли партій стане багато, політикум підмітить цю особливість і з подивом констатує – що ж воно таке, яку партію не почни будувати, а все рівно виходить КПРС?

Метою діяльності стали не зміна суспільства і зміни всього життя, а завдання привести рухівське керівництво до влади. От коли вся влада буде в руках рухівців, тоді Рух і наведе в країні порядок.

Порівнюючи з іншими політичними силами, слід віддати належне, Рух, а після його розколу і УНП, вміли підтримувати чистоту своїх рядів. З’являлися в їх рядах цинічні політичні шахраї, котрі ставили за мету одурманення народу і особисте збагачення за рахунок його пограбування. Але не приживалися, переходили в інші партії.

Оця внутрішня чесність призвела до того, що маючи благородні цілі, Рух і УНП виявилися нездатними змагатися під час виборів з відвертими брехунами, котрі обіцяли народу омріяне щастя вже завтра, відразу після обрання.

Вже на виборах почав працювати і награбований з допомогою прихватизації капітал, і привласнені чи підконтрольні ЗМІ, важливе значення відігравав традиційний владний адмінресурс.

Про потужну кампанію дискредитації вже годі й говорити. Незважаючи на те, що все в Україні очолювали бувші компартійні секретарі, що країну шаленими темпами прихватизовували вони ж, кожен майстер, кожен бригадир вбивав людям в голову щось на зразок отого "Спасибі Руху за розруху".

Був у Руху-УНП шанс діючи чесно, перемогти політичних шахраїв у грі за їхніми, шахрайськими правилами? Звісно ні. Наставав зоряний час відвертих демагогів.

Вірніше продовжувалася компартійна по суті демагогія, але з модифікованою під незалежність риторикою. Ленін виявився дійсно живий, тоталітарна компартійна сутність модифікувалася і стала сутністю всіх існуючих на сьогодні в Україні політичних партій.

Сьогодні відмічаємо 20-ліття створення Руху. Це слушний час сказати найщиріші слова вдячності першим рухівцям за все те, що вони зробили для України і українського народу в перші роки свого існування.

Але це і гарна нагода проаналізувати пройдений шлях та зробити висновки.

Так, того громадянського Руху, що був тоді, вже немає, його підступно вбили. Але ми маємо приклад хоч і короткострокової, але надзвичайної успішності діяльності громадянського руху.

Тоді надзвичайна могутність громадянського суспільства продемонструвала свої можливості.

І недарма молодь намагається молотками набити пику вождю компартійної системи.

Досвід Руху вже неможливо викреслити з нашого життя. І рано чи пізно, але розпочнеться в Україні розбудова громадянського суспільства, громадянської ініціативи, громадянської відповідальності за все, що відбувається з країною і її народом.

Під різними назвами, з різними – від лівих до лібералів і правих – світоглядами, але Рух відродиться і наведе гідний українців лад в Україні. І жити йому в віках.

А отих вождів, оту тоталітарну систему, незалежно від червоних стягів чи сердечок, буде демонтовано з нашого життя і відправлено у небуття.

Героям Слава!

Сергій Трегубенко, для УП