Хлопчика не було, але його напевно дискримінували

Приводів для власної параної знаходжу більше ніж достатньо, а коли видається, що страх цілеспрямовано підігрівають, то жах бере. Або злість.

На "Українській правді" з’явився текст під тривожним заголовком "У Польщі заборонять українське слово?". Стоїть, звісно, знак питання, але якось незвично в заголовку поставити запитання про ймовірну загрозу, аби тріумфально довести, що жодної загрози немає.

Якщо влаштовуєшся на роботу, краще не надавати в резюме список злочинів, яких ніколи не скоював, а якщо немає заборони свободи слова, навіщо питати?

Під загрозою закриття дійсно опинився випуск єдиної загальнопольської телевізійної програми української мовою "Теленовини". Чесно кажучи, обурення автора відсутністю реакції в Україні не надто зрозуміло, адже відразу напрошується запитання, чи є подібні загальноукраїнські програми польською мовою. Нема. Що зовсім не значить, що треба припинити випуски в Польщі, й варто підтримати протести польських українців.

Їм уже раніше доводилось відстоювати своє право на випуски. Тоді до протестів прислухались, і цього разу кожний підпис допоможе.

Чи заплановане припинення випуску "Теленовин" дотягує до заборони українського слова в Польщі?

Як на мене, ні, але текст передрукували на багатьох сайтах, та й судячи з агресивної реакції Євгена Білоножка, багато читачів переконались в протилежному.

Одна причина, напевно, полягає у певних звичках читачів. Запам’ятаємо заголовок і висновки, і не завжди помічаємо проблеми з логікою.

Автор, наприклад, описує зовсім не трагічні обставини в Польщі, де "активно діють українські громадські організації. Виходить україномовна газета "Наше Слово", українознавчі факультети відкриті у вищих навчальних закладах." А все це чомусь змушує його констатувати, що "Іншими словами, українську громаду Польщі позбавлено найбільш популярного засобу комунікації та можливості висвітлювати своє суспільно-культурне життя." Та й він значно далі йде в своїх сміливих висновках.

Боротися проти припинення випусків, безумовно, треба, але непокоять думки, які нам вперто нав’язують. Навіть той факт, що це єдина подібна програма в Польщі, можна по-різному трактувати. Інші національні меншини в Польщі мають програми на регіональному каналі, тільки українці, котрі розсіяні по всій країні протягом останніх 10 років можуть дивитися програму на загальнонаціональному каналі.

Підозрілість відносно мотивів не видається виправданою. Мабуть, 14 тисяч злотих (понад 4 тисяч доларів) за один випуск не є величезною сумою для телеканалу, але не є дрібницею, коли дивляться навіть менше третини українців у країні. І це цінний час на національному каналі.

Звісно, зможуть знайти гроші, й є шанс, що передумають, тим більше що на підтримку українців виступила не тільки Польська Комісія національних і етнічних меншин, а й деякі депутати Сейму.

Навіщо, в такому разі, стільки грізних слів і натяків на дискримінацію? Адже автор прямо пише, що "Зважаючи на традиційно складні взаємини між українцями і поляками, причини яких мають глибоке історичне коріння, не важко передбачити, що припинення випуску україномовних "Теленовин" може роз’ятрити "старі рани", та спричинитися до загострення міждержавних українсько-польських взаємин".

До того місця в тексті припускала можливість, що Богдан Червак пише як приватна особа, й тому не пояснює, що він є, серед іншого, членом правління ВО "Свобода". Проте тут повністю збігаються позиція публіциста – політичного діяча та політика його партії

Бачили цю політику в лютому, коли прихильники ВО "Свобода" робили все, що могли, аби зірвати зустріч президентів України та Польщі на заходах зі вшанування поляків, які загинули 65 років тому в Гуті Пеняцькій.

Історики не ставлять під сумнів, що принаймні деякі українці були причетні до трагедії, але 28 лютого не йшлось про суд або з’ясування, хто більше страждав чи кривдив. Вшановували пам'ять жертв у дусі примирення, що вочевидь не влаштовувало ВО "Свобода", яке напередодні організувало "вшанування українців, яких закатували польські шовіністи та радянські партизани" у Бродовському районі.

Підростають уже правнуки українців та поляків, які жили в ті складні часи. Чи так легко заживуть "старі рани", не думаю, але "роз’ятрити" такі рани прихильники ВО "Свобода" явно намагаються.

Сумнівів немає, що скоювали злочини, як поляки, так і українці, що не все можна звалити на радянську пропаганду чи заангажованих істориків. З’явились і добросовісні історики, готові докопатися до істини, й в цьому нема нічого страшного. Хіба тільки для тих, хто нічого іншого не можуть людям пропонувати, й тому далі проштовхують спрощені штампи про "героїв" і "лиходіїв" й нацьковують людей один на одного.

Аби тільки не звертали уваги на той очевидний факт, що один злочин не знімає провину за другий. Примирення їм непотрібне, бо тоді доведеться вигадати більше ніж накручування кривд та вдовбування іміджу українців як вічних жертв.

Партії необхідні "вороги", від котрих нібито страждають етнічні українці: в Одесі галас здіймали про проросійських "анти-фа", в Марганці про вірменів, та й складається враження, що змагається із Кремлем, хто більше використовуватиме "карту" війни.

У даному тексті Богдан Червак тільки згадує про "глибоке історичне коріння "та "старі рани", й, очевидно, не можемо з певністю сказати, як він ставився до конкретних акцій прихильників партії.

Тим не менш він займає досить високу посаду в керівництві ВО "Свобода", й навіть без неочікуваних висновків щодо позбавлення українців прав у Польщі, видавалось би доцільним інформувати читача, що автор тексту має безпосереднє відношення до політичної партії. Та й нема чого йому приховувати.

Принаймні стає зрозумілішим, звідки вражаюче відважні стрибки від фактів до інтерпретації. Значно менш очевидним є інший момент. Досить часто стикаємось з різними вигаданими або безсоромно роздмуханими скандалами, де читач може елементарно не знати, що його обдурюють.

Тут читачі мають у своєму розпорядженні фактично всю інформацію, й для мене залишається таємницею, чому на тих сайтах, що поспішали статтю перепостити, не могли поцікавитися, чи має такий спокусливо яскравий заголовок хоча би віддалене відношення до змісту статті.

 

Галя Койнаш, Харківська правозахисна група, для УП