В Росії формують з України образ ворога

Політична заява президента РФ Дмітрія Медвєдєва у вигляді послання до президента України Віктора Ющенка означає перехід до якісно іншої фази у російсько-українських відносинах.

На перший погляд може здатися, що це неадекватна відповідь на висилку з України двох російських дипломатів та підсвідоме бажання помститися Ющенку за 2004 рік. Ці моменти, безумовно, мають місце, однак вони – лише привід. Не було би цього, знайшлося б щось інше.

Справжні причини, мотиви цієї заяви лежать значно глибше, є багатоплановими і небезпечними для України.

Російське керівництво усвідомлено взяло курс на ескалацію напруження у відносинах з Україною. Цей курс – прямий наслідок раніше прийнятої стратегії на реставрацію автократичної Російської імперії, необхідною умовою якої є відновлення панування на пострадянському просторі, в першу чергу, над Україною.

Ми знаходимося зараз на етапі безпрецедентного загострення інформаційної війни проти України в глобальному масштабі. Ціль такої війни полягає у формуванні з України образу ворога.

Ситуація безумовно має і внутрішньо російський вимір. Створення образу ворога дає можливість для теперішнього російського керівництва відволікти увагу населення від внутрішніх проблем і укріпляти власні позиції.

Подібна заява покликана позиціонувати Медвєдєва як більшого російського націоналіста ніж Путін, дає йому можливість виграти конкурентну боротьбу в імперській риториці – хто краще захистить Росію від уявних ворогів.

Проте, головне вістря послання спрямоване проти України як держави.

Базова його суть полягає у неприкритій зневазі до українського суверенітету, підтвердженні наміру постійно втручатися у внутрішні справи України, а також містить (поки що приховано) ідеологічне обґрунтування ймовірного силового втручання. Ніяк по-іншому не можна оцінити фінальний пасаж послання.

Курс України на вступ в НАТО ("ігноруючи відому позицію Росії…") - це суверенне право нашої держави, Україна вибрала курс на Захід зовсім не всупереч Росії, а виходячи з власних національних інтересів. Росія як суверенна держава може мати свою позицію щодо будь-яких подій, але їй слід розуміти, що Сонце – як би їй того не хотілося - не буде крутитися навколо Кремля.

Протистояти сучасним зовнішнім викликам і загрозам Україна може лише в системі колективної безпеки. Якщо ні, то альтернативою є зовсім не нейтральний статус України – в неї на це попросту не вистачить коштів , а курс на відновлення ядерного статусу.

Президент Росії хоче такої перспективи? Я і десятки мільйонів українців ні.

Медвєдєв вважає: всі прекрасно знають, що російської військової загрози для України немає і бути не може.

Як в цьому контексті слід розуміти внесений в Державну Думу законопроект "Про порядок використання збройних сил РФ за межами Росії"?

Там, зокрема, містяться дві підстави для військового вторгнення: відбиття нападу на російські військові бази за кордоном (читаємо "Севастополь" і згадуємо радіостанцію "Глівіце" 1939 року) і захист російських громадян за кордоном (бачимо Південну Осетію і роздачу російських паспортів)?

А тепер згадаємо ті місця послання, де Україна звинувачується у постійних спробах ускладнити діяльність ЧФ Росії та у військово-технічному співробітництві з Грузією (що також її суверенне право і є питанням українсько-грузинських, а не українсько-російських відносин).

Чи довго доведеться шукати привід, якщо є бажання та імперська амбіція. Паралелі 1939 року приходять на думку також і в тому, що подібна риторика та істерія завжди передувала нападу Гітлера на чергову європейську країну.

Тактично цим посланням російське керівництво об’явило себе учасником президентських виборів в Україні, з усім "джентльменським" набором інструментів. Нам вказують якого політика з яким курсом треба підтримувати; робиться спроба, спекулюючи на історичній, релігійній, мовній проблемі далі розколювати Україну; провокується розкол між владою і суспільством в Україні.

Треба зрозуміти - це послання стало можливим з двох причин: тому що перед Україною сьогодні зачинили двері НАТО і ЄС, і, тому що, українська влада критично ослаблена внутрішньою боротьбою на взаємознищення. Росія обов’язково скористається цим моментом, якщо українська еліта не дасть адекватної відповіді.

Зокрема, вважаю, має бути чітка реакція президента України як глави держави та МЗС України.

Має бути позиція Верховної Ради з чіткою і ясною оцінкою ситуації, можливо, апеляцією до держав – гарантів Будапештського меморандуму.  

Уряд має рішуче взяти курс на зміцнення оборонознадтності країни, модернізацію збройних сил, відновлення оборонно-промислового комплексу.

Обов’язковим в даній ситуації є правове врегулювання створення стратегічного запасу газу, перейти на виключно ринковий принцип формування ціни на газ і його транзит.

Необхідно радикально поміняти інформаційну політику, вживши рішучих адміністративних заходів щодо посилення інформаційної безпеки.

Особливу увагу уряд має звернути на реалізацію соціальних та гуманітарних програм в Криму.

Але головна умова, без якої реалізація цих і багатьох інших заходів збереження української держави буде неможливою є досягнення консенсусу всередині владної еліти. Якщо на першому місті стоїть державний інтерес.

 

Тарас Стецьків,заступник голови фракції "НУ-НС"