"Феномен" чи "казус" Лозінського, або "варвари біля воріт"

Написати цей матеріал спонукала нещодавня публікація політолога Дмитра Видріна "102-й феодальний округ".

Саме у його аналітичному нарисі є спроба описати суть нашої суспільно-політичної формації у макроплощині. Бо переважна більшість представників політологічної думки настільки розпорошилась на корпоративно-заробітчанському мікрорівні, що здається "профукали" настання якісно нового утворення у новітній історії "держави-привида".

Дивують не лише вітчизняні науковці від політики, але й відомі аналітики зі старої Європи. Скажімо, наскільки неадекватними були нещодавні заяви Александра Рара на одному з українських телеканалів про те, що, нібито "в Україні є усталена (!) демократія…".

Так і хотілося порекомендувати відомому експерту пострадянського простору приїхати на уікенд до України, і для початку прогулятись степами новітньо-феодальних латифундій та усіляких угідь, а відтак самому відчути присмак так званої "феодальної демократії" по-українськи.

Хоча, один з мудреців зауважив, що в кожної епохи чи століття є своє "середньовіччя".

Поняття "демократія" - не є абсолютним та притаманним лише одній конкретно взятій історичній формації. Елементи демократії існували у стародавньому Римі та за рабовласницького ладу. І мабуть реальність та дієвість демократичних принципів слід оцінювати не за критерієм вільної можливості трансформувати у вербальний спосіб своє невдоволення, а перш за все, здатністю реально захистити свої людські права.

Якщо виходити з цього, то правдоподібно, що раб у межах класичного римського рабства мав більше важелів захистити свої писані права, аніж маленький українець в епоху так званої "усталеної демократії".

Думаю, що різниця між класичним рабом стародавнього Риму епохи розвитку Імперії та сучасним "кріпаком" чи то "батраком" Кіровоградської "губернії" саме і полягає у цьому.

Мені імпонує прискіпливість Видріна щодо формулювання "казус". Дійсно, це вже не казус, ба більше того, це вже навіть і не "тренд", це - доконаний, усталений реальний та системний факт. Це - об'єктивна реальність, яка через нав'язування суспільству відволікаючих від суті буття різного ґатунку міфологем, не може бути адекватно та своєчасно відображеною в свідомості "відторгнутих від свята життя".

Марксизм можна не визнавати або не любити, проте, тезу про об'єктивний характер законів суспільства ще ніхто не скасовував, на жаль, ми живемо в епоху дефіциту повномасштабного мислення ( якщо в Україні, навіть би і був свій Вольтер чи Дідро, то навряд чи він би зміг адекватно донести об'єктивне).

Проблема феодально-васcалізованих ЗМІ та самоцензури, а надто вміння передбачати "редакційну політику" вигідну сюзерену є окремою, проте, саме тут вже в котре відбувся "збій" в системі, бо саме завдяки потугам ЗМІ вдалось "розрізати" один з наривів феодально-роздробленого організму.

Всі ми коли-небудь подорожували дорогами України. Під час таких вояжів завжди знайдеться місцевий "експерт-латифундознавець", який прикрашатиме вашу екскурсію фаховими коментарями, на кшталт: "а ці поля і ліси, котрі ви бачите належать маркізу Карабасу" (читати, нардепу або іншому чиновнику ).

У нас, звісно, немає маркізів де-юре, проте, вони є де-факто. У зв'язку з цим логічне питання - а що, про це вперше почули лише після трагедії на латифундіях Кіровоградщини?

Не применшуючи роль гаранта у потугах вивести на чисту воду латифундистів, хіба вони не знали, що в Україні існує сотні володінь (мисливські угіддя, тощо) які навіть не оформлені у законний спосіб, але фактично є в умовно-приватному форматі?

Три роки тому ваш покірний слуга мав не дуже приємну нагоду бути на полюванні у мисливських угіддях одного з районів N-ї губернії. Побачене не було сумісним з елементами здорового глузду.

Суцільні вщент хаотично вирубані ліси. Місцевий єгер, котрому підконтрольні дані угіддя, з самого ранку обслуговував пресловуту "трійку". Окрім трійки, що комфортно розташувалась у джипі, по всьому лісу метушились, наче лягаві заганяли, ні не собаки, а хто ви думаєте? - помічники депутатів, принаймні один з них так репрезентував себе, обличчя інших, поведінка, манери, лексикон ( всі були добряче на підпитку ) вказував на минуле походження з місць не стільки віддалених.

Нам з другом пощастило, у нас було посвідчення міжнародної журналістської організації та нівроку великий собака, і хоча ніяких законів ми не порушували, мирно гуляли угіддями не зробивши жодного пострілу з рушниці, нам довелось заплатити чималий штраф.

Як нам потім пояснили, адмінпорушення полягало в тому, що наша рушниця була не в чохлі. І нікого не хвилював той факт, що ми як законослухняні громадяни, аби дотримуватись правил полювання, самі шукали протягом половини дня відповідальну за угіддя особу, щоб формально придбати дозвіл на полювання у даному угідді.

Після цього випадку я зрозумів, якій небезпеці піддається кожна людина, яка в силу різних обставин зайде на територію лісництва та угіддя - я вже не беру до уваги можливість потрапити випадково під кулі латифундистів напідпитку чи їхніх "лягавих-заганял". Що найпримітніше, по дорозі угіддя немає жодних знаків попередження чи застереження про можливу небезпеку.

Отже, коли вперше дізнався про справу п. Олійника, то одразу в голові почали "прокручуватись" ймовірні сценарії розвитку злощасної події. Але найбільш правдоподібною, зважаючи на власний отриманий досвід, виглядала саме та, яку пан Видрін назвав "феодально-панською" (остання версія).

Він доволі точно передав навіть лексикон комунікації вітчизняного патриція з плебеями. Думаю, що саме така версія політолога та екс-депутата заслуговує на увагу, а все решта – очевидно, є нюанси.

На жаль, сама версія, як здається, так і залишиться версією.

В умовах новітньої "феодальної демократії" існують свої неписані закони, вони є більш потужними і дієвими. І ці закони є продиктованими сутністю суспільно-економічної формації у якій ми опинились.

Лише одні умовності і жодного писаного правила - це і є реальність.

Одна з найкращих Конституцій Європи вступила у небачений конфлікт з жорстокою економічною реальністю, яка ґрунтується на варварських та візантійських традиціях, а свідомість плебеїв перебуває у перманентному полоні політтехнологічних міфів.

Можливо, це і є той історичний виток цивілізаційної спіралі, котрий народить свого "Наполеона", а той у свою чергу візьме, і нарешті напише довгоочікуваний новий адекватний до реалій Кодекс.

P.S.  У відомому документально-публіцистичному творі Брайана Бурроу та Джона Хельяра "Варвари біля воріт" описується історія падіння корпорації RjR Nabisco, яка в результаті небаченого в історії поглинання врешті решт роздробилась та зазнала фіаско.

Не хочеться проводити сумні паралелі, але Nabisco так нагадує відому "державу-корпорацію", а "новітні варвари" в пориві апетитів так загрались в конкурентній боротьбі, що їм навіть не важливо, що буде з корпорацією після поглинання. Проте, на кону мільярди.