Патріарх Московський – гість чи господар?
Ставши ініціатором даного візиту, Синод закликав з розумінням та толерантністю відноситися до такого поважного гостя та заявив про недопустимість використання Церкви як інструменту політичного впливу.
Царські аргументи як результат
Мабуть, слід подякувати Патріарху всієї Русі за його щирість та відвертість, проявлену в питанні автокефалії в Україні.
Він дуже ясно дав зрозуміти, що сама по собі ця ідея є наївною. Користуючись при цьому, як мінімум, нескромним для Патріарха аргументом: "Тема автокефалії так розділяє людей тут ще й тому, що багато хто не розуміє значення єдиної Російської церкви і тут, і в усьому світі".
Слід зазначити, що протягом свого візиту Патріарх неодноразово вживає словосполучення - єдина Російська церква, що на мою думку, є неприпустимим з точки зору самого православного вчення.
Адже православна Церква є Христовою на землі, що очолюється Господом Ісусом Христом (згідно "побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її" Мв. 16,18), яка була заснована у День П'ятидесятниці 33 року після Різдва Христового, коли на святих апостолів зійшов Святий Дух.
Тому такі висловлювання, як російська, українська чи якої-небудь іншої нації Церква, з точки зору Святого Письма, є відступом.
Ще одним аргументом проти Автокефалії в Україні було твердження про те, "що турбота Патріарха Московського не лише про Російську Федерацію – є традицією, а злам традицій, як відомо, породжує розкол".
Однак, Російський Патріарх не вказав, що дбати про духовний розвиток всіх людей, незалежно від національності – це не традиція, а обов’язок кожного Патріарха.
Автокефальна церква в Україні
"Церковь призвана быть тем инструментом, где люди приобретают опыт любви и единства. Там, где разделение, нет любви. И лицемерно и ужасно, когда в Церкви происходит раздел во имя неких "высших" целей", - слова із проповіді Патріарха всієї Русі в Києво-Печерській лаврі.
Чи можна назвати прагнення українського народу мати Церкву із своєю україномовною культурою богослужіння, із своїми традиціями та грецьким обрядом, "вищими" (в лапках) цілями? Я думаю, що така ціль є найскромнішою і водночас найнеобхіднішою для українського народу.
І головна проблема полягає в тому, чи ставимо ми перед собою таку ціль. Чи хочемо ми мати свого Патріарха, думка якого буде враховуватись при розв’язанні організаційних та культових питань?
Я розумію, що не маю жодного морального права судити дії чи висловлювання Патріарха Московського. І моєю метою не є осуд. Скоріше це заклик до православних активніше доносити свої переживання та прагнення щодо цього питання. Думаю, що Патріарх Московський готовий до конструктивних дискусій.
І багато чого залежить від нашої готовності, від представників нашого духовенства та політики. Наш обов’язок гарно прийняти гостя, але не перестаратися так, щоб гість став господарем.
Наталя Курпіль, для УП
