Хто такі патріоти?

Суттю діючої політичної системи України є нещадна боротьба владу. В результаті те, заради чого повинна існувати влада, перестало бути предметом її діяльності. Замість покращення ситуації в країні ми маємо стан політичної війни. Маскуються і особисті цілі влади – збагачення та задоволення владних амбіцій.

Руйнація країни й нашого життя - це закономірний результат діяльності існуючої політичної системи.

Сказане є прямим звинуваченням всіх українських гілок влади, політичних партій і їх лідерів у злочинній, по відношенню до України і її народу, діяльності. Але спростувань і пояснень не буде, суб’єкти політичного життя всіляко уникають обговорення цієї теми, бо воно неодмінно призведе до визнання повної непридатності існуючої системи і нікчемної ролі її учасників.

Тому політики намагаються продовжувати боротьбу за владу, приховуючи ті руйнівні наслідки, котрі несе для суспільства сам процес цієї боротьби, і масштаби тієї національної катастрофи, котра спіткає країну в разі чиєїсь перемоги.

Кількість реально здійснюваної влади дорівнює рівню благополуччя

Чим більше влади, тим більше багатство. Велика влада - це мільйони і мільярди доларів, це можливість будувати правовідносини з суспільством за своїм бажанням. Всілякі "паперові" закони є вторинними, несамостійними, вони - лише інструмент влади.

Сама влада, вірніше її кількість, є головним, визначальним чинником. Як побажають носії влади, так і скористаються владними інструментами.

Розуміння суті влади відкриває шлях до неймовірних багатств і можливостей. А нерозуміння віднімає все: майно, право на справедливість, країну. В Україні цілий ряд механізмів створений для того, щоб замаскувати відсторонення народу від влади.

Найперше, це представлення всіляких "паперових" законів як самодостатніх, здатних щось визначати в житті людей. Жоден закон без влади - ніщо.

Другою облудою є штучне завищення ролі виборів. Справу представляють так, немов люди з допомогою виборів можуть покращити своє життя. Вибори у нинішньому вигляді - це обмін права розпоряджатися всіма ресурсами країни, з нашого боку, на локшину, з їхнього.

Третьою облудою є переконування людей у тому, що проханнями чи залякуванням влади можна покращити своє життя. Так вдасться змінити хіба клани біля корита.

Четверте. Нас переконують, що управління державою то настільки мудра річ, котру можуть осягнути тільки обрані. Уникають аналізу тому, що управління державою в інтересах суспільства не існує.

П’яте. Можновладці розколюють і сварять націю по класових, етнічних, мовних, територіальних, партійних та інших ознаках.

Все, що робиться владою, спрямоване на руйнацію країни і самозбагачення за рахунок цього. Доки невелика частина суспільства має необмежену владу, доти вона нищитиме країну з метою заволодіти тим, що належить усьому народу.

Влада нізащо не буде створювати корисну людям систему управління. Якщо хочемо вижити, то суспільство повинно перебрати всю повноту влади на себе.

Сьогодні всі намагаються жити за рахунок руйнації і привласнення суспільного. Це вбиває у народу всілякий сенс покращувати державу і наповнювати суспільну скарбницю, бо підуть добрі справи не на загальне покращення, а на поживу зграї хижих і ненаситних чиновників.

Потрібен шлях патріотів - розподіл власних зусиль на дві складові – покращення свого особистого благополуччя, та покращення благополуччя своєї країни.

Варто зауважити, що зусилля, вкладені у суспільне вдосконалення, дають в сотні разів більшу віддачу, чим у розвиток особистого. Якщо б це твердження було невірне, то ні країн, ні держав би не існувало взагалі. Ті нації, котрі пішли шляхом патріотизму, сьогодні процвітають.

Єдиний реальний шлях - це виховувати патріотів України. Тобто таких людей, котрі пов’язують своє особисте благополуччя з благополуччям всієї України. Патріоти, це ті, хто, не маючи владних посад, в повному обсязі здійснюють свою громадянську владу.

Країна політичних шахраїв і безвідповідального населення має бути перетворена у країну патріотів.

Існуючі політичні партії та громадських організації створені за зразком сумнозвісного Білого братства - члени змушені бути патріотами не України, а патріотами керівників цих організацій. В таких партіях обов’язком партійців є забезпечення обрання партійного керівництва на найвищі державні посади. А вже обране керівництво, на власний розсуд буде керувати країною.

Проте, коли з’явиться достатня кількість патріотів України, вони почнуть об’єднувати свої зусилля і створювати нові політичні партії чи реформувати існуючі. Головною особливістю їх буде те, що кожен патріот буде самостійним носієм всіх якостей, необхідних для ефективного управління країною.

Саме патріот буде носієм найвищої влади, тобто тим, хто приймає рішення. А завданням чиновників стане жорстко контрольоване виконання волі патріотів. До речі, такий підхід відкриває шлях до об’єднання суспільства навколо спільних цілей.

Отже, головний шлях розвитку зрозумілий - це виховання патріотів України, їх об’єднання навколо спільних для всього суспільства цілей, перебирання на себе всієї повноти влади в країні, здійснення управління країною через жорстко контрольованих чиновників, насолода результатом.

Фактор удачі

Коли влада вкрай знахабніла, виник Майдан, і ми обрали на найвищу державну посаду патріота України. Що він мав робити, щоб зупинити руйнацію і розпочати швидкий розвиток країни? Він мав розпочати перетворення населення в патріотів України.

Певним чином це робиться шляхом відбудови історичних пам’яток, вшанування історичних подій, та їх жертв і героїв. Діяльність Віктора Андрійовича, має цілий ряд рис політика, котрий міг би принести значну користь Україні.

Він не почав створювати власну політичну секту. Навпаки, незалежно від особистої відданості, він вимагав від своїх "любих друзів" служіння не йому особисто, а Україні.

Для кого ще властива така поведінка? Він перший, і йому найважче. А от протилежних прикладів, навіть доведених до маразму – безліч.

Взаємовідношення президента з Україною прості і зрозумілі – він сам слугує їй, і прагне, щоб так само діяли всі інші, тобто теж були патріотами. Прикладом може слугувати намагання об’єднати український політикум тим же універсалом. Ці, і ряд інших його патріотичних дій ще буде гідно оцінено істориками та аналітиками.

На жаль, відносно оцінки діяльності Віктора Андрійовича існує декілька однаково хибних підходів. Одні стверджують, що він йде хибним шляхом. Інші переконують у його безпомилковості.

Але твердження про безпомилковість, в купі з відсутністю наочних позитивних результатів, миттєво трансформується у висновок про хибність обраного шляху.

Питання у вигляді "за чи проти" якогось політика, є помилковим та не веде до вірного рішення. Але, якщо поставити питання про благо України і її народу, та вибудувати чітку і досконалу концепцію досягнення бажаного результату, то швидко з’ясовується, що більшість дій сучасного політикуму носять руйнівний для держави характер. А значна частина дій президента органічно вписується у політику створення квітучої держави.

З цього слідує дуже важливий висновок – на відміну від політиків, що ведуть руйнівну діяльність, і тому змушених всіляко маскувати розуміння та бачення народом всього процесу, патріоти повинні дати людям не тільки бачення і розуміння всього процесу та його кінцевого результату, а і всіх складових, їх ролі, місця і значення у досягненні загального благополуччя.

Для патріотів головне не лідер, а досконала модель бажаного результату і консолідація нації по її досягненню.

Незважаючи на окремі патріотичні дії президента, загальної концепції патріотичного розвитку українського суспільства розроблено не було. Нам сьогодні потрібно думати не стільки про вибори якоїсь персони на посаду президента, скільки про вибір того життя, до котрого є сенс прагнути. І розраховувати не на владу, а на спільні зусилля всієї нації, спільні зусилля патріотів.

В будь-якому випадку, ми стоїмо на порозі дуже важливих перетворень у свідомості українців, за котрим відбудуться зміни політичної системи і розпочнеться розвиток України.

 

Сергій Трегубенко для УП