Напишемо і зробимо революцію

Емоційно-мотиваційна преамбула

"Доборолась Україна до самого краю..."
Тарас Шевченко

Автор вже понад рік, описуючи та аналізуючи суспільно-політичні тенденції і настрої народонаселення, або ж вдаючись до історично-аналогійних розвідок, чи то намагаючись зануритись в глибини глибин політологічної та іншої суспільствознавчої думки, мав чи не єдину кінцеву мету: довести – Україна та її народ мають шанс на краще цивілізоване та демократичне життя-буття вже сьогодні.

І то буде величезний гріх перед Господом Богом та страшною нашою провиною перед майбутніми поколіннями, якщо ми тим шансом не скористаємось найближчим часом.

Започаткувати ж цикл статей, який міг би посприяти плавному переведенню нагальної системно-змінної пертурбаційної тематики із теоретичної, аналітичної, історико-порівняльної та іншої дослідницької царини у більш практичну та предметну площину я планував давненько.

Але все якось, попри власні ж публічні обіцянки, не складалось.

То здавалось, що зірки на вітчизняному суспільно-політичному небосхилі не утворювали сприятливу конфігурацію.

То починало ввижатися, що треба ще раз ритуально перехреститися яким-небудь додатково-роз’яснювальним статейним роздумом.

То, несподівано починали нахабно проявлятися якісь особисті етично-інтелігентські рефлексії, на кшталт: а ти хто такий, аби?... І чи маєш право взагалі?... А то в останній момент нездоланною перепоною поставав якийсь суто технічний, але від того не менш містичний фатум.

А ще плекалась надія: от-от в суспільно-політичному середовищі утвориться певна організаційна потуга чи постане лідер, для котрих мої наробки могли би стати корисними.

Не з’явились.

В останнє ж, коли я своїми задумами поділився в вузькому колі знайомих, то почув майже хорове заперечення: мовляв літо, відпустки, усі відпочивають і розслабляються, і до того ж виборчий процес – надзвичайно відволікаюча увагу загалу проблема.

Але, як колись казав всеукраїнський дитячий улюбленець дід Панас: "любі хлопчики й дівчатка", це у них вибори – проблема. А у нас проблема – сам факт існування усієї нашої владної панівної сволоти. Усієї – без будь-яких виключень.

Тай самі по собі нинішні виборчі перегони надзвичайно зручні. Бо відволікатимуть увагу не лише нашої панівної політверстви від процесів загрозливих для самого її існування, але й значно тієї частини політично стурбованої публіки, котра ще плекає якісь надії на переміни в країні у зв’язці із прізвищем того чи іншого кандидата – породження того ж таки політбомонду.

Позитив же останнього фактору криється в тому, в чому сіль сороміцького анекдоту – про неможливість здійснення статевого акту білого дня в публічному місці. Чим менше буде безтолкових порадників та критиканів на організаційному старті – тим краще для справи.

А ще, я не так давно отримав два надзвичайно знакових з поміж інших листа.

Один – від колись згадуваного гурту київського молодняка, з котрим дотепер вів неспішне листування. Ще тоді я порадив хлопцям, не лише ознайомитись із якою-небудь адаптованою до їх віку та сучасних реалій вітчизняною політологією, але й перейнятися більш предметною і бажано не екстремістською суспільно корисною справою.

Молодняк до поради дослухався і почав складати списки корумпованого контингенту в середовищі київського політикуму та чиновництва. Причому кожен персонаж внесений до цього компуту, заслуговував таке право відповідним фактажем власного гріхопадіння.

Так от, хлопці мені повідомили, що лише за півроку їх список наблизився до цифри в 2 тисячі осіб. Це при всьому тому, що вони свідомо до нього не включали, як персонажів зі структур загальнодержавного масштабу (нардепів, міністерських високопосадовців, трудівників Секретаріату чи представників мерії рівня Черновецького та інших наближених до космічних сфер осіб), так і корумпований дріб’язок, типу пересічного даішника чи муніципального паркувальника.

І хоча антикорупційні волонтери повідомляють, що їх список далеко не повний, вони вже зараз не відають, що із цією усією бідою робити.

Передати до правоохоронних органів? Безперспективно, бо самих борців зі злочинністю у тому компуті більше третини.

Вивісити де-небудь в Інеті? Ну, трапиться середньої гучності скандальчик, про котрий тут-таки забудуть.

Запропонувати якій-небудь політичній силі? Так мало того, що представники всіх мало-мальськи відомих партій чи блоків є окрасою цього списку, так і використаний він буде вибірково в контексті політичної конкурентної боротьби та виборчої президентської кампанії.

Звичайно, можна просто непогано заробити, зрубавши бабло із конкуруючих політичних фірм, шляхом відповідного адресного розпродажу компромату у роздріб. Але, як я розумію, хлопці такої мети перед собою не ставили.

А хотіли вони в перспективі передати ті списки певній опозиційній силі, яка б в той чи інший спосіб досягши влади (або під тиском знизу змусивши владу), застосувала б їх в ході неминучої люстраційної чистки за корупційною ознакою політвладного та чиновного середовища.

І хоча я особисто, на відміну від цих молодих людей, механізм люстрації нинішнього політбомонду (про чиновне плем’я так і взагалі мова окрема ) розглядаю не як таку собі суспільно-оздоровчу панацею, а усього лише, як, хоч і дуже важливу, але одну з поміж інших передумов започаткування системних змін, тим не менш по відношенню до цього молодняка в мене з’явився певний комплекс. Пам’ятаєте Екзюпері із його відповідальністю за тих, кого приручаємо?..

От і я необережно напророкувавши можливу появу наприкінець весни – початок літа незаангажованої жодною відомою політсилою опозиційної громадсько-політичної потуги, певним чином спровокував хлопців до активних дій.

Що ж, помилитись в прогнозах розвитку сучасних українських суспільно-політичних тенденцій діло не хитре. Тим паче, що справа не стільки в самих тенденціях, скільки в блідій організаційній немочі лідерів деяких громадських рухів або ж в намаганні інших громадсько-політичних об’єднань, котрі заледве вилупившись із організаційного яйця, тут таки нахабно і абсолютно безпідставно намагаються потягти месіансько-лідерську ковдру на себе.

 А ще існує цілий сонм, як окремих так званих активістів, так і штучно утворених ними ж під самих себе зовні привабливих структурок, ціль котрих єдина – під котрого із кандидатів на президентство лягти із найбільшими зручностями та вигодами, чи якій із відомих політичних сил, що стоять за цими претендентами продатися по-дорожче.

І хоч я вже якось зарікався, не чіпати подібну публіку, але не втримаюсь. Тривалий час на сторінках відомого і поважного видання один такий активіст довго і нудно просторікував про владоможців-паразитів та народонаселення, котре аби позбавитись отих гнид мусить просвіщатися до повного дзену.

Коли ж читачі в коментарях до однієї із останніх статей цього горе-просвітника питання "Що робити далі?" поставила руба, то відповідь була приблизно така: "А тепер давайте оберемо одну із парламентських політичних сил чи партій та й підтримаємо її на виборах!"

Реакцію на цей пасаж одного із читачів наведу максимально наближено до оригіналу:

"Що ж ти, сцуко гнидна порядним людям стільки часу мізки парив. Так би відразу ж по-чесноку і відрекомендувався. Мовляв, я кандидатнутий та докторантнутий кахведрами ненаукового комунізму та марло-крупської хвілосохвії заср-нець виставляю себе на розпродаж. Мо, якийсь Симоненко чи Литвин і найняв би просвітником-репетитором для свого водія чи коханки."

А чи існують запобіжні механізми, аби новоутворена структура та її лідери з одного боку – не піддались вищеописаним гріховним спокусам, а з іншого – не загубились серед маси подібних їм?

Звичайно є, але про них мова піде в наступних, менш емоційних і більш практичних статтях циклу. А що стосується гнид та інших паразитів, то боротися з ними ефективніше за все не стільки просвітницькими лекціями, скільки радикальними санітарно-гігієнічними методами.

До речі про радикалізм. Згаданий молодняк в ультимативній формі так мене і повідомив, якщо найближчим часом напророкована мною оргструктура не з’явиться, то вони самостійно, так би мовити по-робінгудівськи, почнуть карати і перевиховувати персонажів зі свого списку.

Зайвий раз пояснювати хлопцям, що головним завданням нової опозиційної потуги мусять бути не каральні функції, а кардинальна системна зміна правил співіснування суспільства і держави, в тому числі і в частині профілактики, запобігання і покарання корупційної діяльності, я не став. А лише керуючись екзюперівським комплексом, порадив ще трохи почекати, тим часом поповнюючи свої списки. Вони ще знадобляться.

Тим паче, що самі по собі запропоновані робінгудівські методи , хоч і страждають певним радикалізмом, але майже не суперечать кримінальному чи адміністративному кодексам.

Аби не бути голослівним, наведу одну із найрадикальніших та допоки найфантастичніших пропозицій юних антикорупціонерів. Найодіозніші фігуранти компуту відловлюються, виводяться на лобне місце і там їх змушують перед зацікавленим загалом (приміром працівник пенсійного фонду перед пенсіонерами) з почуттям декламувати шевченківське "І мертвим , і живим..."

Романтична фантастика, скажете ви.

А тепер уявіть собі, що подібною просвітницько-виховною справою перейнялись би літературно-бойові антикорупційні загони швидкого реагування радикально-молодіжного крила потужного опозиційного руху? І не в до всього звиклій столиці, а по селах та містечках. Якщо хтось сумнівається в ефекті, най Шевченка перечитає...

А от другий лист, я просто процитую, вилучивши з нього або змінивши (не міняючи суті написаного) лише ті місця, за котрими можна би було ідентифікувати дописувача:

"Шановний п. Валерію! Давно слідкуючи за Вашою публіцистикою, хотів би дати одну пораду. Ви все вірно пишете: і про наболілу необхідність революційних перемін в країні, і про безумовне усунення панівної політверстви від влади, і про тотальну люстрацію, і про самоорганізаційні форми громадянського самозахисту, лідери і прості учасники котрих якраз доходять розуміння необхідності об’єднання зусиль із собі подібними у масштабах всієї країни. Від Вас же і Ваших сподвижників ці люди очікують лише одного – заклику до об’єднання та активних дій, аби врешті-решт вимести все те панівне бидло із нашої хати. Молю Вас зробіть це – і люди Вас підтримують, і у Вас все вийде.

А ще я маю надію, якщо справжня революція в Україні таки відбудеться, то справедливості в нашій неньці-Україні побільшає, а зневірених та готових взяти тяжкий гріх на душу, як я – поменшає.

Поясню. З деяких пір для мене став надзвичайно актуальним Ваш "Синдром ворошиловського стрілка" . Бо описана Вами наруга, яку вчинили богодухівські мажори над бідолашним хлопчиком і подальша реакція правоохоронців на це свавілля майже до деталей співпадає із моєю бідою. А батьківські почуття і гостре бажання покарати негідників самотужки абсолютно співпадають із моїми.

Різниця лише в тому, що наші місцеві молоді негідники, синки міліцейського, прокурорського та владного начальства зґвалтували мою племінницю, котра була мені за доньку. Дівчинка через тиждень після наруги вкоротила собі віку, а правоохоронці порушивши кримінальну справу лише за фактом самогубства, незабаром її закрили через відсутність складу злочину. Кримінальна ж справа по факту зґвалтування, попри наявність заяви племінниці, свідків і висновків медекспертизи, так і не була порушена. Як не була порушена і кримінальна справа за фактом доведення до самогубства – на племінницю перед її смертю здійснювався страшний тиск, аби вона забрала свою заяву -, попри вже мою офіційну заяву про це.

Я людина незаможна і досить мирна. Але зрозумівши, що офіційними шляхами я праведного покарання для негідників не доб’юся, прийняв рішення – здійснити правосуддя самостійно. Я продав все що можна було продати і придбав зброю.

Пане, Валерію, Ви колись писали, що у Вас самого часто-густо виникає бажання взяти прадідівську шаблюку і позносити владних голів скільки пощастить. В мене це бажання ще гостріше. І я це зроблю. А Вам же раджу здійснити те, що я радив зробити вище – закличте народ до організованих дій. Бо, аби в нашому містечку, області чи в Києві існувала б по-справжньому опозиційна дієва організація, я б напевно звернувся зі своєю бідою до неї. А так змушений діяти самотужки..."

А тепер скажіть, що мені з цією бідою робити. Спробувати відмовити чоловіка від страшного кроку? Так він в листі попередив мене, що відправив його із спеціально для того створеної електронної поштової скриньки з одного із київських Інтернет-клубів, будучи проїздом в столиці. Тобто куди і кому писати я не знаю. Та й чи варто, бо єдина порада для цього "ворошиловського стрілка", яка крутиться в голові: це ще раз переглянути однойменний фільм або ж перечитати "Хресного батька" Маріо Пьюзо в частині про помсту, і як її здійснювати.

А ще з деяких пір, майже на кожну свою публікацію я почав отримувати листи та телефонні дзвінки не просто з рекомендаціями, коментарями чи побажаннями до висловленого, а й, як у вище процитованому воланні душі, з цілком чітко сформульованою вимогою: сказавши "а", не просто тематично озвучити і інші літери політологічної абетки, але й взяти активну участь у самому процесі. Бо за базар треба відповідати не лише словами, але й діями.

Тобто, якщо я вже закликаю до створення антисовкового опозиційного руху, то мушу не лише розповісти, що ж воно таке, але і взяти активну участь у його створенні та діяльності.

Якщо маю розроблені стратегічну та тактичну програми для такого руху, то мушу не лише оприлюднити їх, але й взяти участь у їх реалізації. І так бо багатьом пунктам та позиціям раніше мною написаного на революційну тематику.

Тобто, на відміну від більшості наших політбомодівців, бути відповідальним за свої слова та вчинки. Що ж згоден.

Але й в мене мається вимога. Багато з чого мною написаного є ні чим іншим, як концентрованими та в міру скромних талантів адаптованими до публіцистичних форм думками, настроями і прагненнями, що явно чи підспудно вирують в народному середовищі.

Тому в подальшому, коли я почну викладати своє бачення структури та характеру, методів формування та діяльності чи кадрового наповнення, стратегічних та тактичних програмових завдань нового опозиційного громадського антисовкового руху я розраховую не лише на активну інтелектуальну, але й дієву організаційну підтримку своїх прихильників.

Бо революція це не лише творчість мас, але й активна громадська позиція небайдужих. От саме на них я і розраховую.

А от як цю небайдужість найефективніше застосувати про це ми вже без емоцій, прагматично поговоримо наступного разу...

 

Валерій Семиволос, Харківська область, село Губарівка