Вибір України: шлях однієї цілі

Україна завжди намагалася в історичній перспективі обрати найбільш стабільний шлях розвитку. Сучасні тенденції в українському політичному житті свідчать про наявність багатьох перешкод перед реалізацією народом своїх вікопомних прагнень.

У цьому контексті слід згадати, що всі національно-визвольні рухи піднімали на прапори лише два значимих для української самоідентифікації питання – віри та визволення.

Для народу перша позиція у свідомості та об’єктивній реальності ототожнювалася з канонічним православ’ям, а друга – з соціальним миром та достатком.

Тому актуальність відстоювання простими громадянами своїх прав на певні "вольності" бере початок від козацької ментальності, в основі якої лежить свобода.

Нас не варто вчити демократії, бо для українця вона є серцевиною людської природи. Постійне апелювання політичної еліти до ідентифікації з Росією чи Європою губить внутрішній момент самопрогресування.

Важливою складовою для впровадження в життя цієї практики (самопрогресування) є аналіз сукупності матеріальних і духовних потреб українців.

Історія років незалежності вказує на те, що штучне формування національних пріоритетів на засадах досвіду іншої держави чи народу є неприйнятним й шкідливим.

Усвідомлення сучасного стану суспільства стає головним завданням для кожного представника політикуму. Відірваність від "землі" утворює ситуацію розколу на рівні влади та народу.

Вирішення цього аспекту лежить в обов'язковому вивченні для політиків основних ідей та сенсів, що наповнюють побутове спілкування громадян.

Це своєрідний ідейний зріз – "паралельний світ" спонук діяти певним чином.

Однак постіндустріальні тенденції світового поступу сприяють актуалізації в українському суспільстві риси єднання перед загрозою, яка має в собі логічну основу.

На ментальному рівні у українців домінують ірраціональний компонент в державотворенні, що бере початок з архетипу "матері-землі" та відсутності в нашій психології права майорату, старшинства – всі діти матері рівні перед нею. Закономірно, що творення держави перебувало більше під впливом світового контексту.

Історію становлення української державності неможливо зрозуміти без використання історіософського контексту "Росія – Захід", який, у свою чергу, породив масу історичних невідповідностей. Загальноєвропейська і російська схема історії не дають відповіді на багато ключових питань української історії.

Проекція "Росія-Захід" – чіткий означений як у філософському, так і геополітичному плані, історично обумовлений стан України, можливо, природний стан.

Ця проблема по суті не приймає виривання факту або події з історичного контексту. Вона потребує повного, широкого підходу. Основу зазначеної інтерпретації ми бачимо у відсутності в історії України чіткої державної традиції, яка мала різнопланові напрями і модифікації в певний історичний період.

У цьому плані дуже перспективним бачиться використання історичної категорії "розділення" як такої, що найбільш повно характеризує наше минуле. На відміну від Росії, де домінує "розкол" (дефініція А. Ахіезера).

"Розділення" виражається в довготривалому впливі, розділення є станом суспільства, що сягає всіх сфер його життя. І подолати його неможливо. Це українська реальність. Єдиним виходом служить лише народження нового стану, який якісно відрізняється від попереднього.

Саме ця характеристика стала основою формування подвійної лояльності і дихотомної ментальності. Цю особливість українського менталітету в історичному контексті – відсутність довіри один до одного і до влади, відзначив ще український історик Костомаров.

Домінування ірраціонального компонента в свідомості українців, а також відсутність права майорату і старшинства, визначили генезис української політичної традиції. Суть її складає існування єдиної лінії в боротьбі за національну державність і, одночасно, наявність постійної зради з боку української еліти.

Трагедія українського народу в тому, що за свою історію він вже неодноразово пережив "зраду" з боку правлячої еліти України.

Вперше ми втратили аристократію княжих часів (спольщену і окатоличену після Люблінської унії в 1569). Удруге – станову старшину козацьких часів (що русифікувалася після Переяславського договору в 1654). Втретє – у час політичного вибору Мазепи і його оточення.

У даний час народ знову демонструє розчарування стосовно новоявлених представників політичної еліти і національного підприємництва.

Існує "зачароване коло" в українській історії, пише Лисяк-Рудницький, "немає прямого містку між Україною короля Данила і гетьмана Хмельницького, між Україною Мазепи і Петлюри. Досягнення і традиції перших не могли прямою лінією перейти до останніх. Доводилося починати "по-новому".

Ось тут лежить головна причина хронічної недозрілості українського суспільства, його інфантильності і примітивізму".

Наскільки реалістичною є думка українського історіософа? Навіть перші роки незалежності України ми штучно розбили на два "принципово протилежних" періоди – "до Майдану" і "після Майдану". Знову розділили не лише історію – розділили людей, протиставили їх і завдали чергової шкоди суспільству.

Отже, три основоположні ідеї, що пояснюють особливості української історії, – це дуальна опозиція "Росія-Захід", категорія "розділення", феномен зради національної еліти – якнайповніше дозволяють викласти і осягнути сенс історичного вибору України.

При цьому, варто усвідомлювати, що обґрунтування цих історіософських формулювань апріорі свідчить про одну ціль буття української нації – здобуття, утвердження, розвиток державності.

Українці мають складну історичну долю. Лише власний досвід дозволить нам сконструювати своє майбутнє.

Варто наголосити, що копіювання "шаблонів" і стандартів життя інших народів призведе до дезорієнтації суспільства і держави. Напевне сьогодні ми перебуваємо у своєрідній "точці біфуркації", коли досить складно прогнозувати подальший розвиток національної державності.

Маю надію, що нинішнє покоління українців зможе подолати історичний фарс внутрішнього розділення і феномену зради еліти. І сьогодні, як писав великий Грушевський, "нам потрібно пізнати себе і пізнавши раз, не сходити з обраного шляху".