Партбудівництво: нові тенденції
Ідеологічні партії проіснували сто з невеликим років. За цей час до них встигли звикнути, їх стали сприймати як щось саме собою зрозуміле. Однак останні кілька десятиліть можемо спостерігати, як ідеологічні партії сходять зі сцени.
Цей процес не є випадковим, і найближчим часом спостерігатимемо нову форму партійної організації суспільства. Уявити цей майбутній устрій вже зараз можна, аналізуючи партії сучасного типу, партії неідеологічні.
Саме вони активно витісняють партії ідеологічні, більше того – подекуди цей процес вже завершується. Найчастіше такі сучасні партії представляють фінансово-промислові групи, є їхнім політичним продовженням.
На відміну від традиційних ідеологічних партій, партії-ФПГ не формуються на основі якоїсь абстрактної ідеї, а створюються цілком свідомо для просування цілком конкретних бізнес-проектів, лобіювання економічних інтересів (не варто плутати такі партії із чисто технічними проектами, основна мета яких розколоти електорат).
Необхідність для бізнесу таких проектів цілком зрозуміла. Політичне поле має свою структуру, свої закони, свої правила гри, свої вимоги до гравців, свою мову.
Партії-ФПГ, таким чином, є чимсь на зразок органів, відповідальних за зв'язки із громадськістю, які існують у будь-якій великій компанії. Одне з найголовніших їхніх завдань – реалізувати той або інший бізнес-проект. Як правило, це здійснюється під прикриттям політичних ідеологій (найчастіше – модифікованих добре знайомих).
Природно, повністю дотриматися конспірації вдається далеко не завжди. Дуже часто реальні цілі бізнес-груп, що стоять за партією-ФПГ, виходять на поверхню, даючи політичним супротивникам такої партії привід для викриттів.
Однак через деякий час інша партія, можливо та сама, що викривала, сама потрапляє в подібне положення й, у свою чергу, стає об'єктом викривальних акцій. Останні 17 років історії України дають безліч подібних прикладів. Саме в такій формі відбувається боротьба різних ФПГ у політичному полі, перенесена туди з поля економічного.
Багато з ідей, якими користуються партії-ФПГ, вже давно знаходяться на озброєнні ідеологічних партій. Запозичуючи їх, партії-ФПГ, що володіють незрівнянно більшим, ніж ідеологічні партії, фінансовим ресурсом, активно витісняють останні на узбіччя політики.
Тому єдиний спосіб для ідеологічних партій продовжити своє існування – "продати" свій апарат ФПГ (або здавати його в "оренду", що зараз найчастіше і відбувається).
Оскільки утримувати апарат великої політичної партії для однієї компанії – нехай і великої – занадто дорого, їх утримують у складчину кілька великих компаній – ФПГ. Через це всередині таких партій часто виникають конфлікти – адже цілі різних компаній можуть істотно різнитися.
Згодом політичне прикриття цілей ФПГ усе більше послаблятиметься, оскільки всі ідеологічні одежинки, у які виряджаються сучасні партії, дуже скоро остаточно "зносяться".
Навпаки, програми партій у набагато більшому ступені, ніж зараз, будуть викладенням бізнес-цілей ФПГ політичною мовою. Виробити таку мову – справа недалекого майбутнього. Точніше, необхідно буде трансформувати свідомість населення таким чином, щоб воно нормально сприймало майже не прикриті ідеологічною риторикою бізнес-плани ФПГ, закріплені в програмах партій.
Таким чином, лобіювання, що виникло на зорі появи політичних партій, у близькому майбутньому, швидше за все, стане неприхованим смислом їхнього існування, а конкуренцію ідеологій замінить конкуренція бізнес-планів.
Тому цілком можливо, що національною ідеєю зможе виступити бізнес-ідея, яка є основною, стриженем того бізнес-плану, який є програмою тієї чи іншої партії-ФПГ, програми, яку така партія пропонує на розгляд суспільству.
Тобто суспільство зможе прийняти за національну ідею ту бізнес-ідею, реалізація якої буде нести найбільшу економічну користь більшій частині громадян.
Особливо актуальним це може виявитися тепер, коли ситуація в країні (і політична, і мовна, і культурна) така, що не дозволяє сформувати більш традиційну, суто "ідеологічну ідею".
Зрозуміло, що в цій ситуації розмови про відокремлення бізнесу від влади стають абсолютно безглуздими. Політика повністю зіллється з бізнесом, точніше, повністю підкориться йому.
Політичні рішення будуть просто переформулюванням мовою політики бізнес-рішень. У цьому зв'язку варто враховувати й ефект глобалізації. Найважливішу роль в остаточній трансформації політичної системи відіграють – вже відіграють – ТНК. Колишні ідеологічні партії були національними, тепер, швидше за все, завдяки глобалізації, відбуватимуться процеси інтерналізації партій-ФПГ.
Автор вважає, що такий стан речей є симптомом "реваншу капіталу". У будь-якому разі, не варто надавати такому словосполученню якогось особливо зловісного змісту. Навряд чи ситуація у світі стане подібною до тієї, що була в 19-му столітті – навіть якщо деякі події й процеси, що відбуваються зараз, у чомусь нагадують події й процеси того часу. Умовивід за аналогією в історії – занадто ризикована справа.
Говорячи про партії-ФПГ, багато хто перебуває під впливом традиційного уявлення про партії як партії ідеологічні.
Для них всіх такі партії-ФПГ – це щось ненормальне, щось, що має бути переборене. (Насамперед, мова йде про партії пострадянського простору). Такі партії сприймаються як проміжний етап на шляху до створення "справжніх" партій, таких, як на Заході.
Інакше кажучи, вони неявно припускають, що ці країни (тобто країни, що перебувають на пострадянському просторі) знаходяться в ізоляції від усього іншого світу, повторюючи (щоправда, із запізненням на півстоліття) шлях так званих західних демократій.
Однак вони в такій ізоляції не перебувають. Навпаки, на них чинять потужний вплив найрізноманітніші суб'єкти, наприклад, держави й ТНК.
Власне західні партії переживають ті самі трансформації, що й партії на пострадянському просторі, тільки ці трансформації не так помітні – можливо, завдяки кращому стану західної економіки, традиціям парламентаризму й, головне, поступовості цих трансформацій. Інакше кажучи, і ті й інші рухаються в тому самому напрямку.
Звісно, головні небезпеки, які несе в собі описана тенденція, полягають у можливому згортанні соціальних програм, підпорядкуванні всього ладу життя суспільства бізнес-інтересам окремих ФПК, руйнуванні або, принаймні, нівелюванні держави, зведенні її ролі до обслуговування потреб ФПГ тощо.
Однак проти всіх цих заперечень можна навести безліч аргументів. По-перше, весь устрій життя більшості більш-менш розвинених сучасних суспільств уже давно підпорядкований переслідуванню бізнес-цілей – як індивідуальних, так і корпоративних.
Лібералізм та ідея вільного ринку зробили свою справу: тепер навіть соціалісти свято вірять у ліберальні цінності, необхідність ринку й заздрять заможним.
По-друге, політика вже давно де-факто підпорядкована досягненню бізнес-цілей ФПГ і ТНК, просто цілі ці поки що маскують старими політичними й соціологічними теоріями, у тому числі, й з використанням соціалістичної риторики.
Наявність таких цілей – точніше, їхнє превалювання, є приводом для постійних обвинувачень ФПГ у зрадництві національних інтересів узагалі й облудності найнятих ними політиків. Однак, на авторів погляд, – і це, можливо, викличе в когось моральне обурення, – такі політики є просто жертвами невідповідності між формою політичного життя і його змістом.
Застарілі політичні теорії, засвоєні, так би мовити, з молоком матері, у тому числі й політиками – у першу чергу політиками, – змушують останніх почуватися лиходіями, брехати, вивертатися...
Зрозуміло, що такий стан справ не сприяє ані зростанню довіри до них, ані підтримці їх власної душевної рівноваги й здоров'я. Однак потрібно чітко розуміти, що політики брешуть просто тому, що їм бракує підходящих слів, щоб сказати правду.
У них немає концепцій, до яких можна було б апелювати. Трансформація суспільної свідомості, відновлення відповідності між цією свідомістю й реальністю (гармонії між формою й змістом) дозволить зняти цю проблему. Стільки брехати вже не буде необхідності, і проблема ця з розряду соціально-політичних перейде в розряд проблем особистого морального вибору.
Зрозуміло, що це дозволить істотно оздоровити моральну атмосферу в суспільстві.
По-третє, що стосується згортання соціальних програм. Річ у тім, що не тільки лібералізм зробив свою справу, але й соціалізм зробив свою. Революції початку 20-го століття наочно продемонстрували, що може статися, якщо соціальне забезпечення недотягує до деякого мінімального рівня.
Якщо лібералізм дозволив прийти до влади великому капіталу, що відтіснив спадкову аристократію і вселив людям упевненість у цінності кожного з них, то соціалізм, у свою чергу, навчив народ боротися й відстоювати свої права.
Так, незабаром соціалістичні й комуністичні партії припинять своє існування, оскільки вони швидко втрачають ресурси – як кадрові, так і фінансові. У більшості країн вони вже відсторонені від влади. Однак їхня діяльність є прикладом того, як можна організовано відстоювати свої права.
Ті функції, які ще виконують соціалістичні та інші ідеологічно партії, поступово переберуть на себе різні громадські організації.
Деякі з них будуть просто створені за типом таких партій, інші стануть подальшим розвитком організацій, створених цими партіями, нарешті, треті стануть правонаступниками покійних партій.
Як і сучасні ідеологічні партії, ці громадські організації не матимуть достатньо ресурсів, щоб боротися за владу, однак їхня сила буде цілком достатньою для того, щоб ефективно захищати права простих громадян від зловживань ФПГ, пом'якшувати ті або інші надто жорсткі рішення партій-ФПГ.
Зараз іде поступова (і, як правило, неусвідомлювана) робота з вироблення нових правил політичної гри, політичної боротьби, правил, що не зводяться до тих, які були вироблені в часи активного існування ідеологічних партій, протистояння соціалізму й лібералізму.
Хоча, звичайно, ці нові правила будуть містити в собі елементи старих.
Олександр Швирков, кандидат філософських наук, для УП
