Ідентичність радянського націоналіста в сучасній Україні

Остап Кривдик, для УП — Субота, 9 травня 2009, 10:00

Базова інформація

Згідно з дослідженням центру Разумкова, проведеними в 2006-2007 роках і опублікованих в журналі "Національна безпека і оборона", громадяни України відносять себе до різних культурних традицій. Серед найзначніших – українська культурна традиція була обрана 56.3% опитаних, російська — 11.3%, загальноєвропейська — 6.6%, 7.9% опитаних не дали відповіді.

Радянську культурну традицію обрало 16.4% опитаних, що автоматично робить її другою найважливішою ідентичністю України. Саме ця група є базовою для радянського націоналізму. Такий радянський націоналізм — це ідеологія уявної за Бенедіктом Андерсоном "радянської нації".

Вона чітко пов'язана з колишнім СРСР, і велика присутність радянської реальності і радянських практик підтримує її, не даючи розчинитися під тиском нової реальності.

Ідентичність "радянського націоналіста" - це "ідеальний тип", риси котрого більшою чи меншою мірою властиві кожній пострадянській людині.

Походження

Джерелами ідентичності радянського націоналіста виступають:

Імперська традиція, пронесена крізь віки від орд Чінгісхана через Московську і Російську імперії, експансіонізм.

Російська мова як засіб денаціоналізації ("інтернаціоналізації"), мова сили і влади.

Радянська пропаганда ("Моральний кодекс будівника комунізму"), виражена в радянському фольклорі і кінематографі; радянська кінореальність (щодо радянського побуту, Другої світової, НАТО і США).

Радянський стиль життя: хабарі, квартирне питання, дефіцит, бюрократія, медицина, блат, кар'єризм.

Радянські свята – Новий Рік, 8 березня, 1 і 9 травня, радянський стиль святкування (застілля), елементи радянської кухні.

Матеріальні радянські артефакти: назви міст і вулиць, пам'ятники, радянська архітектура і побут.

Радянські професії і професійні стилі: військовий, продавець, працівник їдальні, бюрократ, міліціонер, злочинець.

Покоління післярепресійних і післявоєнних сиріт: в потребі "Великого Батька".

Міф радянського "Золотого віку", створений на контрасті з складною сучасною депресивною реальністю.

Особливості

Оскільки радянський проект не вивершив себе (ні не здійснив світової революції, ні не побудував комунізм в окремо взятій державі), то і радянський націоналіст – нецілісна ідентичність, котра під впливом останніх часів поєднала в собі абсолютно непоєднувані речі:

1. Ксенофобний інтернаціоналізм. Особливо яскравим проявом цього було утворення "Інтерфронтів" в прибалтійських країнах в кінці 80-х.

2. Мілітаристичний пацифізм (в продовження радянської "політики миру"). Антинацизм (в парадоксальному поєднанні з антисемітизмом) і антиамериканізм – його прояви.

3. Ідеалістичний матеріалізм – як наслідок убогості, коли мрії зациклювалися на матеріальних речах типу "ковбаси", "православний атеїзм".

Ключовим пунктом ідентичності для радянського націоналіста є Велика Вітчизняна Війна, котра є святою і тому не підлягає дискусії. Відтак, всі, хто проти СРСР – "нацисти".

Монументи загиблим солдатам, замість того, щоб вшанувати пам’ять загиблих, і надалі використовуються як підпора міфу Радянської Батьківщини, як виправдання радянських злочинів і продовження боротьби з "нацизмом".

Перспективи

Радянська ідентичність – це ідентичність ностальгії за тим, що було. Вона не має бачення майбутнього - отже, у неї його й не буде. Після падіння великих багатонаціональних імперій зникають і імперські націоналісти. Отже, через 40-50 років радянська ідентичність зникне, як зникла австро-угорська, османська чи римська ідентичності, розчинившись або в українській, або в російській культурній традиції.

Доповідь на міжнародній конференції "Східна і західна ментальності: чи ми можемо один одного зрозуміти?", Університет Зігмунда Фройда, Відень, 19-22 березня 2009 року.

Остап Кривдик, політолог, активіст