Історія як політична зброя

"Найголовнішою спільною рисою комунізму та нацизму є те, що вони наділили себе правом, навіть обов’язком, убивати й чинити ті вбивства досить схожими методами, і в масштабі, ще не знаному в історії", – ці слова належать французькому історику Алену Безансону, який минулого року в Україні презентував власну книгу "Лихо століття: про комунізм, нацизм та унікальність голокосту" в українському перекладі.

Безансон, хоч він і не є громадянином жодної пострадянської країни, ризикує стати персоною нон-грата в Росії, якщо Держдума Росії таки ухвалить презентований нещодавно закон під назвою "О противодействии реабилитации в новых независимых государствах на территории бывшего Союза ССР нацизма, нацистских преступников и их пособников".

І це може трапитися саме тому, що відомий історик, порівнюючи нацизм з комунізмом, переосмислив роль СРСР у Другій світовій війні.

Закон, його ідеологи й ідеологічне підґрунтя

Проект федерального закону запропонувала ухвалити партія "Єдина Росія". В документі йдеться не про боротьбу з екстремальними групами (як-от неонацисти, тощо), або з іншими проявами нацизму. Мова йде про історію і про її трактування.

Робоча група, яка займалася підготовкою цього законопроекту, була створена ще 11 грудня 2008 року в комітеті Держдуми у справах СНД та зв’язків зі співвітчизниками, і очолив її не хто інший як Костянтин Затулін.

Але громадську увагу до цієї теми привернули заяви російського міністра з надзвичайних ситуацій Сергія Шойгу. Зокрема, у лютому 2009-го під час зустрічі з ветеранами він виступив з ініціативою ухвалити закон про кримінальну відповідальність за заперечення ролі СРСР в перемозі над фашизмом.

Шойгу заявив, що "оскільки на пострадянському просторі заперечують результати Великої Вітчизняної війни, заслуги й подвиги усього радянського народу", то прийняття такого закону дозволить "захистити нашу історію, подвиги наших батьків та дідів...тоді б президенти деяких країн, які заперечують це, не змогли би безкарно приїжджати в нашу країну. А мери деяких міст, перш, ніж зносити пам’ятники, декілька разів подумають про це", – додав міністр. Натяк на Україну й прибалтійські країни був очевидним для всіх.

Відповідний законопроект був представлений під час круглого столу, спеціально для цього організованого в останніх числах квітня 2009 року. Повністю прочитати цей законопроект можна і навіть треба, бо він стосується не тільки російських громадян, а й (ба, навіть у першу чергу) громадян інших країн.

Основна мета цього закону, як сказано у його першій главі, окрім протидії спробам перегляду рішень Нюрнберзького трибуналу, полягає "у протидії реабілітації нацизму, нацистських злочинців та їх спільників в нових незалежних державах – колишніх республіках СРСР"; а також "у протидії паплюженню пам’яті про понесені в роки Великої Вітчизняної війни жертви".

Напередодні 9 травня російські політики часто апелюють до таких виразів як "спаплюжити пам’ять", "захистити історію", тощо. Навіть вітаючи президента Ющенка з Днем перемоги, президент РФ Дмитро Медвєдєв вважав за потрібне ще раз наголосити на цій проблемі: "Упевнений, що народи Росії й України будуть завжди берегти пам'ять про велику перемогу, протистояти будь-яким спробам переписати і зіпсувати нашу загальну історію".

Між рядками і закону, і численних подібних заяв, читається, що спроби України краще пізнати власну історію, наштовхуватимуться на агресивну реакцію російської сторони.

Але в разі прийняття закону, Росія може не обмежитися лише політичними заявами. Адже у цьому документі передбачено, що громадяни, які порушать цей закон, при в’їзді на територію Росії будуть каратися позбавленням волі від 3 до 5 років.

Таким чином, низка вітчизняних політиків може бути оголошена персонами нон-грата в РФ.

А якщо країна підтримуватиме таких своїх громадян, то Росія залишає за собою право назвати політику такої держави "недружньою щодо Російської Федерації", і, як результат, понизити рівень дипломатичних відносин, а то і цілковито їх розірвати. Зокрема, йдеться про "повне чи часткове припинення залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо та інших засобів сполучення". Далі – застосування економічних санкцій, звернення в ООН тощо.

Щоб дізнатися, хто з громадян іншої держави вважає не так, як Росія, остання збирається здійснювати моніторинг і профілактичні заходи. Моніторинг, як йдеться у проекті закону, – це збір, аналіз і оцінка інформації про такі факти, науково-дослідницькі роботи. Профілактика – це освітні й інформаційні засоби.

Причому здійснюватимуться вони не лише на території Росії, але й на територіях колишніх країн СРСР, у тому числі, й в Україні, що означає посилення активності уже діючих різноманітних російських центрів і громадських організацій, а також створення нових. Є у цьому законопроекті обмеження й щодо ЗМІ, і навіть щодо наукових установ: вони можуть бути ліквідовані, якщо порушуватимуть відповідний закон.

Якщо спочатку йшлося про те, що законопроект може бути ухвалений у першому читанні до 9 травня, то згодом у ініціаторів плани дещо змінилися. Костянтин Затулін заявив, що "хоча у переддень 9 травня тема протидії реабілітації нацизму та його приспішників дуже актуальна", проте робоча група не поспішатиме й планує завершити роботу над цим документом до кінця думської сесії, тобто до червня.

Очевидно, це може бути приурочено до іншої не менш знакової дати – 22 червня. Натомість 6 травня до Держдуми було внесено на розгляд інший законопроект, яким у міжнародний розділ Кримінального кодексу РФ вводиться додаткова стаття про кримінальну відповідальність за заперечення заслуг радянського народу в перемозі у Великій Вітчизняній війні.

Для авторів і першого, і другого законопроектів аргументи окремих експертів щодо наявності й вітчизняної, і міжнародної законодавчої бази, яка забороняє нацизм, не мали значення.

Адже мало значення дещо інше. Що саме, дуже чітко пояснив Затулін: реабілітація нацизму та героїзація нацистських спільників є "елементом держполітики" в країнах колишнього СРСР. І саме тому Росія, як продовжувач СРСР, стверджує політик, має створити відповідні інструменти для адекватного реагування.

Затулін не вважає це посяганням на суверенітет і незалежність держав. "Є речі важливіші, аніж формальне визнання чийогось суверенітету", – переконаний він. Ще б пак. І цим "важливішим" завжди були інтереси самої Росії.

Росіяни – "за"

Російські соціологи вказують, що росіяни не бачать нічого поганого у прийнятті вищезгаданих законів. За результатами опитування громадської думки, проведеного у квітні 2009 року Всеросійським центром вивчення громадської думки, 60% опитаних росіян підтримують ідею запровадження кримінальної відповідальності за заперечення перемоги СРСР у Великій Вітчизняній війні.

Також росіяни достатньо однозначно оцінюють результати війни 1941-45 років: 77% опитаних вважає, що радянська армія звільнила країни Східної Європи від фашистської окупації й дала їм можливість жити й розвиватися. І лише 11% (як правило це молоді і високоосвічені респонденти, жителі Москви та Санкт-Петербургу) переконані, що СРСР нав’язав там прокомуністичні режими, фактично позбавивши ці країни незалежності.

Про догідництво й українську політику

Догідництво окремих українських політиків по відношенню до "старшого брата" проявляється не лише у політичних заявах. У середині січня 2009 року народний депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко вніс до Верховної Ради законопроект "Про реабілітацію та героїзацію фашистських колабораціоністів 1933-1945 рр." (№3618).

Автор проекту закону відніс до фашистських колабораціоністів членів ОУН, УПА, Української повстанської армії "Поліська Січ" (Тараса Бульби-Боровця), Української народно-революційної армії, Української головної визвольної ради (УГВР), батальйонів "Нахтігаль" та "Роланд", дивізії СС "Галичина", УНА, Українського визвольного війська тощо. Автор пропонує передбачити відповідальність за реабілітацію, героїзацію та пропаганду цих об’єднань у вигляді позбавлення волі строком від 5 років до пожиттєвого ув’язнення.

Більше того, якраз у середині квітня, тоді як росіяни почали активно пропагувати свій законопроект, парламентський комітет з питань правосуддя ВР прийняв рішення направити проект закону Колесніченка для вивчення й надання висновків до Ради Європи та Венеційської комісії.

Це також дуже чітко лягає в концепцію російської зовнішньої політики, адже ще наприкінці 2008-го пріоритетом Росії в Радбезі ООН на 2009 рік було оголошено прийняття резолюції, яка засуджує будь-які форми героїзації колишніх нацистів (див. проект).

Кого вважає Росія нацистами, згадано вище. А от чи перегляне Європа своє ставлення до цього питання (бо, здавалося б, Нюрнберзький процес розставив усі крапки на "і"), поки що не відомо. Під час голосування за вищезгаданий проект резолюції у Комітеті Генасамблеї ООН, проти виступили США, а 57 країн утрималися, в тому числі, й 27 країн Євросоюзу.

Офіційний Київ мав би розробити серйозну аргументацію щодо цього дратівливого питання. Адже у даному випадку мовчання – не найкращий вихід із ситуації.

Як можна маніпулювати поняттями "нацизм", "фашизм", "націоналізм"

Почну з найсвіжішого факту. Керівник фракції ЛДПР у Держдумі РФ Ігор Лебедєв висловив стурбованість правомірністю рішення журі висунути на конкурс "Євробачення-2009" як представника Росії громадянку України. "Справа не в тому, що вона громадянка іншої держави.... А справа в тому, що вона відома своїми крайніми правими націоналістичними поглядами, про що вона сама не раз заявляла в ЗМІ", – цитує депутата інформагентство Regnum.

Більше того, Лебедєв виступив із протокольним дорученням комітету Держдуми з питань культури запитати інформацію про правомірність такого рішення, яке, за його словами, "завдає прямої шкоди престижу Росії".

Інший свіжий факт. У ніч з 24 на 25 квітня цього року був здійснений підпал двох столичних магазинів мережі "Книжковий супермаркет". Власник крамниць Костянтин Клімашенко заявив, що таким чином його хочуть змусити відмовитись від продажу російськомовної літератури, зокрема книг Олеся Бузини.

Бузина заявив, що підпал книгарень – це прояв нацизму. Директор українського філіалу Інституту держав СНД Володимир Корнілов висловив таку ж думку, її миттєво підхопили російські ЗМІ.

І нарешті хочу нагадати деякі факти із недавньої історії. Маніпуляції поняттям "нацизм" і "фашизм" свого часу в Україні закінчилися політичними репресіями для учасників акції "Україна без Кучми!".

Їх порівняння з фашистами звучало на офіційному рівні (до речі, сумнозвісну заяву підписав не лише Леонід Кучма та Іван Плющ, але й нинішній президент, а тоді прем’єр-міністр Віктор Ющенко, за що потім змушений був постійно виправдовуватися).

Але й українські медіа активно поширювали твердження про те, що учасники "України без Кучми!" – фашисти. Так, наприклад, газета "Факти" 21 квітня 2001 опублікувала статтю на цілу розгортку під назвою "Чим жахливіше брехня, тим швидше в неї повірять" з підзаголовком "В Україні розпочалася війна за рецептами Геббельса".

В ній ішлося про те, що "кривоногий адвокат диявола Геббельс піднявся з труни, щоб диригувати діями сьогоднішніх борців за "Україну без Кучми". Найцинічніше у цій статті виглядало порівняння імені Георгія Гонгадзе з Хорстом Весселем, ім’я якого нацисти свого часу активно використовували у своїй пропаганді.

Звичайно, це не всі приклади. Була ще провокація з "лялькою Гітлера" і багато чого іншого. Проте такі провокації були б неможливі, якби українське суспільство спробувало шляхом дискусії віднайти консенсус щодо власного бачення тих, безумовно, трагічних історичних подій. Об’єктивне переосмислення власної історії додасть впевненості цілому народу і унеможливить зовнішні маніпуляції.

Пам’ять про велику війну є ще болючою раною. Це і використовують цинічні маніпулятори і в Україні, і поза нею.

Із сусідами-партнерами ми нічого зробити не в силі. Вони переслідують свої цілі тими методами, які вважають ефективними. Про мораль – ані слова.

Єдине, що можемо, це – підмести власну хату. Як від всюдисущих агентів впливу, прямої агентури, так і псевдопатріотів, які ллють воду на млини чужої політики.

 

Діана Дуцик, політичний оглядач УНЦПД,  для УП