Трудова еміграції: час долати стереотипи

Заробітчани – це люди, які взяли на себе відповідальність за свою долю, які не чекають милості від держави – ні своєї, ні чужої. Поза тим, імідж українського трудового емігранта спотворено саме на Батьківщині.

Варто прочитати коментарі користувачів Інтернету до статей на цю тематику, і стане зрозумілим, що трудових мігрантів, здебільшого, сприймають за недогромадян, а часто за зрадників Вітчизни.

Таке ставлення сформувалося унаслідок нехтування проблемою зі "зникненням" кількох мільйонів громадян із території України.

Втім цій проблемі дедалі більше приділяють увагу мас-медіа та політики найвищого рівня. Та цього недостатньо. Бо найголовніше – подолати стереотипи ставлення до трудової міграції та почати продуктивну співпрацю між Україною та її діаспорою.

А це можливо зробити лише ближче пізнавши українців за кордоном.

Точної статистики про кількості українців, які працюють, приміром, в Італії, немає. За даними останнього соціологічного дослідження Карітас Мігрантес, що базуються на відомостях МВС Італії станом на 31 грудня 2006 року, загальна кількість українців, які легально проживають там – 195 412 осіб.

Та реальне число українців в Італії не збігається з офіційним, через наявність нелегалів.

Потенціал українців за кордоном переоцінити важко. За даними Міжнародного фонду сільськогосподарського розвитку (МФСР) – фінансової установи при ООН – українські трудові мігранти в 2006 році переказали на батьківщину 8,4 мільярдів доларів, що становить 8,4% ВВП.

Дослідження Карітас Мігранте вказує, що грошові перекази, здійснені українцями через банківські установи в Італії, у 2005 склали 70 144 000, у 2006 – 90 064 000 євро.

Та це лише перекази через банківські структури, не враховуючи величезних сум, що течуть в Україну шляхом безконтрольного руху готівки приватними автоперевізниками. Ця суми однозначно перевищують розміри процентних західних кредитів чи інвестицій у економіку України.

Гроші, зароблені за кордоном, витрачаються на навчання дітей, тобто – розвиток української системи освіти, купівлю жител тобто – сприяють розвитку будівельної галузі, тощо.

Заробітчани утримують перестарілих та молодих, підтримують платоспроможність та загальний рівень життя у країні, сприяють розвитку банківської системи.

Та трудові емігранти – це не тільки вільноконвертована валюта. Окрім суто матеріального, є й морально-психологічний вимір. Українці за кордоном освоюють європейський стиль життя, які, за можливого повернення на батьківщину, привезуть із собою.

Наша держава шанує артистів і спортсменів, що творять імідж України. Та трудові емігранти впливають на імідж українців не менше. До того часу, як українці почали масово виїжджати за кордон, Україну сприймали як частину Росії, або зовсім не підозрювали про її існування.

Прямий контакт мігрантів, зокрема з європейцями, має не менший вплив на суспільну думку, ніж перемога спортсменів на Олімпійських іграх. На культурних українських заходах нерідкими гостями є місцеві роботодавці чи італійські друзі.

Зараз українські мігранти асоціюються, насамперед, з домашніми працівниками та робітниками мануальних професій. Поза тим, українці є однією із найосвіченіших етнічних меншин Італії.

Адаптація у новій країні потребує тривалого часу. Мігруючи, люди починають підйом соціальною драбиною, практично не маючи можливості скористатися соціальним положенням, яке вони займали на батьківщині.

На те, щоб пустити коріння у новій країні, потрібні не роки, а десятиліття. Проте поступова адаптація та об'єднання в організаційні структури, що представляють інтереси наших громадян як етнічної спільноти, є показниками перспективи гідного майбутнього українців в Італії, і не тільки.

Адже ми – не лише працелюбна, а й талановита нація, яку мусять гідно оцінити в світі. Проте для цього громаді потрібна дієва підтримка держави, що полягатиме у конкретній підтримці її громадян за кордоном.

Найсерйозніша проблема четвертої міграційної хвилі, особливо нелегальних мігрантів, – правова незахищеність. І з боку нашої держави, і з боку країн їхнього перебування.

На численних зустрічах із українськими дипломатами, урядовцями, ми неодноразово порушували питання, вирішення яких могло б значно полегшити життя українців в Італії. Розв’язання цих проблем можливе лише шляхом підписання двосторонніх міжнародних угод.

Найчастіше у відповідь чуємо: "Питання перебуває на стадії переговорів". Так триває роками. Та ми не втомлюємося нагадувати про них нашим очільникам, сподіваючись на вирішення.

Це зокрема: пенсійне забезпечення та взаємне зарахування трудового стажу; визнання дипломів медичних сестер; визнання українського посвідчення водія; створення у Римі інституту/центру української культури; угода про соціальний захист та працевлаштування; тощо.

Під кожним з цих питань, за потреби, можна зібрати тисячі підписів на підтримку. Українським емігрантам четвертої хвилі слід позбутися комплексу заробітчанської неповноцінності, а Україні – повернутися обличчям до своїх громадян.

 

Маріанна Сороневич, головний редактор Української газети в Італії, речник партії "Нові італійці", заступник голови Центральної Координаційної Ради Українських Об’єднань в Італії, для УП