Про пугачів, мишей та їжачків

Бідолашних мишей дістали коти. І звернулись вони за порадою до пугача:
- Наймудріший, порадь, як нам бути?
Пугач порадив:
- А ви станьте їжачками. У них голки, їх ніхто не ображає.
Миші зраділи та й побігли собі. Але одна пригальмувала:
- А як же ми станемо їжачками?
І всі подались назад до пугача:
- Наймудріший, а як же ми станемо їжачками?
І відповів пугач:
- Пацани, ви мене дурницями не вантажте. Я стратегією переймаюсь.

Отака-от притчова догана одного в’їдливого читача. Ну, аби той прискіпливий був би ще й ґрунтовним, то з рецептами перетворення мишей на їжачків він міг би ознайомитися в цілій низці авторських публікацій, починаючи з "Синдрому ворошиловського стрілка" і завершуючи циклом "Cамозахисту", або ж регулярно проглядаючи періодику, чи просто уважно слідкуючи за телевізійними новинами.

Але можливо когось життєві приклади такої соціально-генетичної трансформації мишей в їжачків не переконують і йому потрібна абстрактна

Методологія процесу

Гаразд, спробую.

Візьмемо банальну ситуацію: маленьке і цілком миролюбне, таке-собі сіреньке пересічне мишенятко дістав, ну просто жити не дає, хтось сильніший, облудний, безпринципний та й просто жорстокіший, такий собі знахабнілий та розжирілий котяра.

І тоді у мишенятка виникає поки що абстрактна ідея: щось із цим паскудством треба робити. А позаяк мишеня мирне, то воно вирішує спробувати домовитись чи навіть врозумити котяру, або ж знайти управу на хижака у господаря.

Ну, з котярою все зрозуміло. Він, або ж тут-таки злопає мишеня, або ж спочатку пограється (тіпа, зайдіть завтра-післязавтра-через тиждень-місяць), а потім зжере, або просто пошле.

І піде мишеня, якщо вціліє, до великого та могутнього господаря. Але якщо той зосліпу чи через гидливість не розчавить сіромаху, і навіть почує та вислухає пищання миші, то далеко не факт, що кота буде покарано. Але, якщо навіть господар котярі хвоста накрутить, знову ж таки не факт, що життя мишеняти  від того просвітліє. Бо коти, то такі хитрі тварюки, мають властивість коло ніг господарських тертися та вчасно могутньому піднявкувати. І їм за це багато чого вибачається.

Але може так трапитися, що господар зверне увагу на крадійкуватість якогось конкретного котяри, або просто виявиться котофобом, тай приб’є це "бєсполєзноє животноє". А натомість заведе фокса-мишелова, або ж порозставляє мишачих пасток чи й просто влаштує їм масову потраву. І зрозуміє тоді мишенятко, що на рівні котяри чи господаря гармонії в цьому господарстві для нього не існує. І отут починається мишаче розшарування.

Одне мишенятко плюне на все і спробує далі виживати в умовах котячо-господарського геноциду, друге – подасться шукати кращої долі в іншому обійсті з більш справедливим господарем та миролюбним котом (міграція називається), або й взагалі втече в інші краї, де до мишей ставляться більш толерантно, а багато з них вже давно перетворилися на їжачків – тобто в еміграцію.

Третє ж мишеня вириє нірку по-глибше, виробить саме для себе певні правила поведінки і буде намагатися жити максимально керуючись ними, і мінімально з’являючись на господарсько-котячій поверхні – андеґраунд або ж внутрішня еміграція зветься.

І лише якесь окреме мишеня, з’ясувавши, що над господарем та котом є ще один господар, подасться до нього. Але дуже швидко зрозуміє дві концептуальні речі: по-перше, правди для нього не існує і на цьому рівні, а по-друге, що у цього господаря є ще один хазяїн, а у того хазяїна начальник, а над начальником більший начальник, а над ним бос, а над босом більший шеф і що цей майже нескінченний ланцюг замикають боги і правди для мишеняти не існує на жодному з цих щаблів.

А ще найвпертіші з бідолах, намандрувавшись по отій ієрархічній драбині до втрати пульсу, з’ясують, що безтолковий цей процес пошуків мишачої справедливості зветься: "хождєніє по інстанціям".

Ні, в мишачому середовищі побутуватимуть легенди, як якесь найзапекліше мишеня, дивом достукавшись до великих босів чи навіть богів, отримало від них таку бажану справедливість.

Але при цьому легенда буде замовчувати, що справедливість та виявиться з гнильцем. Бо повернувшись із мандрів мишенятко в кращому випадку з’ясує, що в обійсті з’явився новий господар з новим голодним котом, а в гіршому – застане тих самих старих і розлючених персонажів з купою усіх скарг на них, яке мишенятко до того напродукувало в своїх хождєніях.

А тим часом котячо-господарсько-начальницьке свавілля щодо мишей ніхто не відміняв. Бо такі правила гри встановили самі Боги. Але за умов свавілля у маленьких та слабеньких часто-густо виникають надзвичайно цікаві та радикальні думки.

І тоді серед мишачого племені чи то з отих найзапекліших, чи то з емігрантського середовища, чи то з числа тих, хто вчиться на чужих помилках та досвіді обов’язково знайдеться один, котрий дійде висновку, що справедливості в цьому житті треба не шукати, чи навіть добиватися в хождєніях, а її необхідно завойовувати.

І як тільки ця думка його осяє, він відразу ж відчує такий собі підшкірний свербіж. Але спочатку не зверне на нього увагу, а піде ділитися думкою з товаришами по нещастю.

А серед мишеняток обов’язково знайдуться декілька, котрим ця думка сподобається і вони її сформулюють вже не в абстрактну, а цілком конкретну ідею: а що воно вийде, якщо піти та й надавати кіздюлєй котярі, а його господарю влаштувати щось на кшталт "Мишачого полювання".

І у всіх мишенят, котрі, згуртувавшись навколо цієї конкретної ідеї, подадуться втілювати її в життя, теж виникне підшкірний свербіж. Але вони, знов, не придадуть цьому факту особливого значення, бо ще більше свербітимуть мізки та лапки у прагненні повиривати котярі вуса, а господаря здивувати якою-небудь темною.

Втім, завершивши цю екзекуцію мишенята знову призадумаються, бо згадають про начальників над господарем та котом, у котрих мається цілий антимишачий арсенал: бойові коти, фокси-мишелови, та спеціальні потруйні санітарні бригади. І побіжать вони тоді за порадою до пугачів.

І пояснять їм мудрі пугачі, що контрапуплення конкретних котів та господарів чи, навіть, їхніх босів річ, звичайно ж, корисна в сенсі загального тренінгу, але все зло в могутніх босах та богах які, власне, і вигадали та впровадили в життя вигідну для них великих і таку незручну та шкідливу для маленьких сіромах систему владарювання.

І тільки тоді, коли маленькі та пересічні, влаштувавши вселенського прочухана сильним світу цього включно із богами, почнуть вибудовувати систему зручну для їхнього пересічного існування, у них може з’явитися шанс на прижиттєвий дзен.

- Як, як це зробити?, – закричать маленькі.

І пугачі, можливо, й розкажуть байку про стратегію та дурниці, якими вони не переймаються. А можливо, який небудь із пугачів, все ж таки порадить маленьким гуртуватися та союзників пошукати. В першу чергу, в середовищі ворогів всесильних босів та богів. Наприклад, звернути увагу на вовків або здичавілих собак, які багато чого знають про начальницько-божественні повадки, і які теж дуже тими ображені.

- Так вовки і собаки теж мишами годуються, – заволають маленькі, весь час чухаючись і об щось гостреньке ранячи лапки.

- Так ми теж, але ж вас не чіпаємо, – мовлять мудрі пугачі. – Бо, як тільки ви колишні мишенята наважились дати прочухана котові та господарю, то тут таки і перетворились на їжаків.

Оглянуться тоді мишенята і побачать, що замість ніжної оксамитової шкірки усі вони покрилися дуже схожими на багнети голками. І подадуться вони шукати союзників, як серед таких самих як вони, новоявлених їжачків, так і серед природних аналогів та ображених богами та босами вовків із собаками. Аби згуртувавшись влаштувати вакуум усій згадуваній божественній та її посіпацькій шушері.

А навздогін їжачкам пугачі дадуть ще одну пораду: ні в якому разі не зупинятися в процесі. Бо, як тільки хтось із їжачків пригальмує ходу, а особливо призупинить рух власної думки, то тут таки і випаде із процесу, перетворившись знову на беззахисне мишеня.

Деякі авторські пояснення та поради

Комусь не сподобалась авторська памфлетна містерія. Ну, що ж, яка догана, така і відповідь.

А ще подеколи я на свою адресу чую закиди, мовляв, закликаючи до руйнації старого він нічого стратегічно нового не пропонує. Та й взагалі: будь-яка руйнація шкідлива.

Подвійна неправда ваша. Бо будь-який студент-першокурсник будь-якого будівельного вишу вам розповість, аби збудувати нову модернову та комфортну багатоповерхівку на місці старої хрущоби, тую хрущобу треба знести геть. Та ще й комунікації нові до нової будівлю підвести.

Так що руйнація старої совкової системи влади є стратегічно конструктивною. А що стосується самої стратегічної мети, то я її виклав ще два роки тому в Нотатках про громадянське суспільство, де і про УНІ дещо є.

А потім на сторінках УП майже рік тому цілий цикл з цього приводу у співавторстві із Павленком оприлюднив. Інша справа, що моє бачення тієї мети не всім до вподоби, так "на вкус и цвет"...

Тим паче на УП своє стратегічне бачення майбутнього України викладала ціла купа поважних авторів, починаючи з Дацюка, Грабовського чи Морозова і до Рубанця, Толкачова чи Золотарьова. Але догани на відсутність стратегічної концепції я відкидаю, як надумані чи брехливі.

Можливо, що минулого разу я дещо побіжно змалював, як тую злочинну помаранчово-сердешно-регіонально-литвинівсько-комуністичну (вкупі з кроликом Сенею ) владу взяти за яйка? Ну, що ж наступного разу спробую тую тему деталізувати.

Але, як на мене проблема не в цьому. А в небажанні, лінькуватості чи простому боягузтві деяких мишенят повилазити із нірок і зробити хоч щось конкретне, аби стати їжачками.

 

Валерій Семиволос, Харківська область, село Губарівка, для УП