"Зрада Тимошенко" як лакмус для спецслужби

Пам’ятаєте, як під час свого затвердження на посаду у Верховній Раді голова Служби безпеки Валентин Наливайченко заявив, що не має підстав заявляти про державну зраду прем’єр-міністра Юлії Тимошенко? Наступного ж дня прес-служба Служби зовнішньої розвідки заявила, що голова Служби безпеки увів Верховну Раду в оману.

Важко не погодитись із твердженням на цю тему професора Олексія Гараня, який, у свою чергу, погоджується з публіцистом Дмитром Потєхіним: дійсно – ще тільки публічних розборок між спецслужбами нам і не вистачало.

Та все ж таки: що ми побачили?

Як відомо, звинувачення в "державній зраді" на адресу лідери БЮТ були висунуті ще минулого літа. Першим їх озвучив заступник глави секретаріату президента Андрій Кислинський, який заявив, що "певні дослідження" дають підстави говорити про існування таємних домовленостей між Тимошенко та Кремлем.

Таких підстав пан Кислинський перерахував аж 11.

На хвилі російсько-грузинської війни Банкова радо вхопилася за ідею "зради" Тимошенко; однією з культових тез стала, зокрема, озвучена все тим же Кислинським заява про мільярд доларів, нібито вже підготовлених в Росії на виборчу кампанію Юлії Володимирівни.

Тоді ж пан Кислинський заявив, що передає "наявні матеріали" до правоохоронних органів. Причому йшлося вже не про якісь "дослідження", а про конкретну "інформацію".

Мабуть, найцікавіше сталось, коли 9 вересня "Українська правда" оприлюднила листування з приводу "зради" Тимошенко між головою СП Віктором Балогою, в. о. голови СБУ Наливайченком та Генпрокурором Олександром Медведьком.

У цих листах, по-перше, пан Балога перераховував сім (а не одинадцять) пунктів, за якими й просив СБУ перевірити діяльність прем’єра на предмет відповідності національним інтересам. Більшість звинувачень ґрунтувалися на давно відомих тезах, які вже були широко "відпрацьовані" в замовних матеріалах, які щиро постачали до ЗМІ обидві сторони.

В той же час були ще й 350 сторінок додатків. Тоді думалося, що, можливо, саме ці стоси матеріалів містять, наприклад, джерела інформації про скандальний матеріал чи про те, що Тимошенко готується перекроїти українську Конституцію згідно з інструкціями адміністрації президента Росії.

Але з двох інших листів – Наливайченка до Медведька та, особливо, з відповіді останнього – ставало зрозумілим, що таємничі джерела патріотичних клерків секретаріату так і залишаться таємничими.

Зокрема, пан Медведько взагалі "перевів стрілки", зазначивши, що за частиною обвинувачень перевірки прокуратури вже проводились, а щодо інших – СБУ "вправі" провести перевірку й самотужки.

Цікаво, що тоді Наливайченко у своєму листі прямо стверджував: "Попередній аналіз отриманих СБУ матеріалів свідчить про наявність у діях окремих посадових осіб Кабінету міністрів ознак порушень чинного законодавства з питань національної безпеки та в сфері службової діяльності".

Проте минуло трохи більше півроку, і вже повноважний голова СБУ, затверджений у тому числі й голосами БЮТ, повідомив у стінах парламенту: "У серпні 2008 року ми перевіряли звернення секретаріату президента та матеріали, надані Службою зовнішньої розвідки України, щодо державної зради прем'єр-міністра. Ми робили неодноразові запити до Служби зовнішньої розвідки України з проханням навести додаткові факти, які у порядку статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України можна і треба було б Службі безпеки взяти в правову перевірку. Офіційно інформую вас, що жодного підтвердження або доказу державної зради не виявлено на сьогодні".

Перша відповідь пролунала негайно – буквально протягом години на слова Наливайченка відгукнувся все той же Андрій Кислинський. Який заявив, що всі звинувачення на адресу Тимошенко "побудовані на інформації з надійних джерел, достатньо обґрунтовані і підтверджені реальними подіями", що він не розуміє позиції Наливайченка, і що готовий вжити "подальших кроків" щодо підтвердження своєї інформації.

І навіть готовий подати у відставку! Якщо з цими підтвердженнями не погодиться президент.

Які ще можуть бути "кроки" з боку пана Кислинського – це насправді дуже цікаве питання. Адже якщо громадянин Кислинський має якісь нові матеріали на таку серйозну тему, то компетентні органи самі будуть вправі поцікавитись, чому він досі їх не надав куди слід.

А якщо нових матеріалів немає, то де їх збираються брати? І, зокрема, чому цим займається представник, м’яко кажучи, не вповноваженого на такі речі органу?

Ось тут, напевно, і слід шукати корені другої заяви – тієї самої заяви від розвідки.

Дещо своєрідні формулювання повідомлення, поширеного, як стверджено, прес-службою СЗР, цілком могла ввести в оману частину аудиторії. Починаючи з власне твердження про інше "введення в оману" - те, яке, за даними розвідників, здійснив Наливайченко по відношенню до депутатів.

Адже із заяви прямо випливає, що пана Наливайченка звинувачують лише водному: він сказав, що СБУ не виявила ознак "зради Тимошенко", вивчивши матеріали СП та СЗР. Водночас СЗР заявляє, що ніяких таких матеріалів СБУ не надавала, бо їх у неї взагалі немає.

Хто не вірить – перечитайте ще раз відповідне повідомлення інформагентств.

При цьому розвідники стверджують, що сам Наливайченко до них по подібну інформацію дійсно звертався. Але з огляду на її відсутність, допомогти вони нічим не змогли…

Найбільш розчулює в цьому відношенні пасаж про те, що свою заяву СЗР готова підтвердити документально. Ні, ніхто й не сумнівався: відповідні звернення пана Наливайченка, як і офіційні відповіді йому, повинні зберігатись в СЗР з усіма відповідними печатками й занесенням у відповідні журнали.

І що?

Насправді, коли вже на те пішло, найголовнішим у заяві СЗР є те, що компромату на Тимошенко в них немає. Або – якщо хочете – "нібито немає".

В цьому сенсі ці "розборки між спецслужбами" аж занадто виглядають спробами двох відомств, між якими історично існує, скажімо так, взаємна нелюбов, звалити одне на одного головну роль в негарній історії про "зрадницю Тимошенко".

Негарній з усіх боків. У тому числі й з того боку, що хтось же дійсно надав на Банкову інформацію про те, що Тимошенко бачилась на такому-то острові із такими-то й такими-то людьми, й говорила з ними про те-то й те-то…  Надав, а довести – не зміг. Або не дали.

Або не зміг, бо розкриття джерел і методів збору інформації могло б спричинити ще більший скандал.

Що навіває найгірші думки – і не стільки про те, чим насправді в цій країні зайняті елітні спецслужби, скільки про те, що їм до пуття не вдається навіть така діяльність. Що, втім, не варто вважати цілковитою провиною самих цих спецслужб. А от тих, хто їх в останні роки так активно "реформував" - так.

 

Автор Олександр Михельсон