Путін і "Газпром" показують братній вишкір
У деяких випадках нахабство російського керівництва по відношенню до України не стільки дивує, скільки в чомусь навіть розчулює.
Так колись ліберально-відсторонених інтелектуалів постсовка розчулювало по-дитячому безпосереднє нахабство Владіміра Вольфовича Жиріновского. Утім, лише до того моменту, доки зазначений ліберал не потрапляв, скажімо, на ток-шоу із зазначеним Владіміром Вольфовичем, і не переконувався, що всі аргументи просто відскакують від співбесідника, бо той живе в зовсім іншому вимірі.
Саме так сталося з реакцією РФ на підписання в Брюсселі українсько-європейської декларації про модернізацію газотранспортної системи України.
На перший погляд, нелегко пояснити напівгнівливу-напівістеричну реакцію офіційної Москви на підписання декларації, за якою колись, МОЖЛИВО, європейці зберуть кілька мільярдів доларів інвестицій, які, МОЖЛИВО, будуть вкладені в певне вдосконалення вітчизняної ГТС.
Російські заяви, що лунали цілий день 23 березня – спочатку в Брюсселі, а потім у Москві – вражають уже починаючи з того моменту, що в Брюсселі взагалі не повинно було бути ніяких росіян. Причому туди вони не хотіли самі.
Принаймні, про це ще напередодні повідомляв впливовий (і завжди лояльний до "Гапзрому") російський "КоммерсантЪ". З посиланням на анонімного урядовця газета писала, що на конференцію в Бельгії не збираються ні представники російського Мінпаливенерго, ні керівники "Газпрому".
Такі "зливи", і в таких газетах, з добра-дива не з’являються.
Той же "КоммерсантЪ", до речі, оприлюднив і всі плани двох сторін, які готувались до підписання. І не помилився ні в чому.
Тим дивнішими виглядали два факти.
Перший: делегація з Москви на конференцію таки приїхала, і то в досить представницькому складі – на чолі з міністром паливенерго РФ Сергієм Шматком та заступником глави правління "Газпрому" Валерієм Голубєвим.
Другий: той-таки міністр Шматко заявив, що, тільки приїхавши до Брюсселю, "зі здивуванням" дізнався про плани українських та російських переговірників.
Очевидно, в російському уряді не читають російських же впливових газет?..
Якщо ж серйозно, то несприйняття переговорів росіяни проявили одразу – ще до підписання декларації. Пан Голубєв, наприклад, повідомив, що на реконструкцію української ГТС потрібно не три мільярди доларів (чомусь він оперував саме цією цифрою, хоча йшлося про 2,5 мільярди), а "щонайменше в 10 разів більше".
(Кількома годинами пізніше він оцінить "ремонт Труби" уже в 16 мільярдів, а не в 30, але таке різночитання – дрібниці порівняно з усім іншим).
Пан же Шматко заявить, що "будь-яка модернізація української газотранспортної системи без консультацій з Російською Федерацією видається нерозумною".
Нарешті, одразу після підписання декларації російська делегація покине конференцію. Причому пан Шматко висловить "жаль" (?) з приводу того, що "Україну втягнули в європейські розборки" (???), і припустить, що результати "навряд чи будуть цікаві самій Україні" (?!).
Вже цього було б цілком достатньо, щоб збити очевидний інформаційний позитив від факту переговорів. Але далі в хід пішла важка артилерія – спочатку російський МЗС, а потім і сам Владімір Путін, зробили цілу низку заяв, які не можна трактувати інакше, аніж украй ворожі до підписаного в Брюсселі документу.
Так, МЗС РФ заявило, що цей документ загрожує подорожчанням газу для українських та європейських споживачів. "Елегантний" хід махрового шантажу російські дипломати пояснили тим, що з декларації випливає підвищення тарифів на транзит газу через Україну - бажаючі можуть самостійно пошукати в тексті документу пункти, з яких це повинно випливати.
Путін же наговорить так багато, що новинні стрічки ледь устигатимуть його цитувати. Наприклад, що Росія вже зверталась до Єврокомісії з пропозицією дати спільний кредит Україні, але в ЄК відмовились, і це якимсь чином може свідчити, що "хтось" хоче відібрати українську ГТС.
Логіку цієї заяви пан Путін не пояснить.
Також російський прем’єр повідомить, що ініціатива Києва та Брюсселя загрожує перебоями з постачанням газу. І теж не пояснить, чому вкладання грошей в Трубу, про необхідність якого самі ж росіяни твердять не перший рік, повинно погіршити її роботу.
Нарешті, Путін прямо пригрозить Європі, що Росія "перегляне" свої стосунки з європейськими країнами, якщо ті "не будуть враховувати її інтереси".
І над усім цим рефреном звучатиме: будь-які переговори про модернізацію ГТС України без Росії "не мають сенсу" і взагалі розглядаються як ворожий акт.
І все це буде все менше й менше зрозумілим…
А в результаті пояснити все це можна буде тільки в один спосіб із двох.
Перше, що одразу спадає на думку – росіяни дійсно бояться, що українська ГТС хоча б частково перейде до європейських рук.
Або, як варіант – що росіяни хотіли б отримати цю ГТС до своїх рук, і тепер ці наміри опинились під загрозою.
І друге – що Росію всерйоз стурбувала можливість розширення пропускної здатності
Труби за рахунок європейських інвестицій. Про що прямо сказала, виступаючи в Брюсселі, Тимошенко.
І ось тут – увага! Математика виходить дуже проста.
ЯКЩО вірити Тимошенко, 5,5 мільярдів доларів було б достатньо, аби збільшити транзитні потужності України на 60 мільйонів кубометрів газу на рік. При цьому, ЯКЩО вірити тій же Тимошенко, зараз Труба все ще може давати "на виході" 140 мільйонів "кубів".
Але її проектна потужність – 175 мільйонів, тож, ЯКЩО гроші на модернізацію ГТС з’являться, теоретично через Україну можна буде прокачувати більше 230 мільйонів "кубів" палива щороку.
А між тим, як відомо, "Газпром" давно лобіює для покриття зростаючих потреб Європи будівництво "Південного" та "Північного" потоків.
От тільки обидва вони, після виходу на максимальну потужність, здатні будуть перекачати в цілому не більше 95 мільйонів кубометрів палива. Й при цьому тільки для пуску газопроводів у дію на мінімальній проектній потужності треба вкласти, за оцінками "Газпрому", порядку 60 мільярдів євро.
Що, погодьмося, дещо більше навіть за 30 мільярдів доларів, яких, за першим підрахунком "газпромівця" Голубєва, потребує українська ГТС. Не кажучи вже про 16 мільярдів з його ж другого підрахунку.
І зовсім уже не кажучи про заявлені Тимошенко 5,5 мільярдів.
Ось тут і може лежати головна причина хворобливої реакції Москви. Реакції, яка чомусь настала лише в день підписання угоди…
Але задумаймось над кількома простими речами.
"Ремонт Труби", безумовно, є спільним інтересом усіх трьох сторін – постачальника, транзитера та покупця енергоресурсу. Та все ж таки – принаймні, поки що – саме Україні належить вирішувати, з ким, як і на яких умовах це належить робити.
Більше того: агресивне несприйняття ідеї "часткової модернізації" ГТС – це є ніщо інше, як блокування цього важливого для всієї Європи процесу.
Ще раз зауважимо: ідеться про вкрай агресивне блокування, яке провадиться без прийнятних для зацікавлених сторін пояснень. Зате з прямим погрозами та шантажем – від заяв про подорожчання газу до слів Путіна про "перегляд відносин" з країнами ЄС.
Якщо ж говорити про те, що досягнуті в Брюсселі попередні домовленості загрожують проектам "обхідних" газопроводів – то російську реакцію взагалі важко описати дипломатичною мовою.
Бо це означає, що продавець дозволяє собі відверто залякувати дві інші сторони – покупця та постачальника, який, до речі, сам є найбільшим покупцем. Більше того, прямо вимагати гроші - адже будівництво "Потоків" має фінансувати і Європа, та підривати національні інтереси, бо, ясна річ, збереження транзиту є національним інтересом України.
І все це – під цинічні до відвертості скарги на те, що це дві інші сторони, бачте, образили самого шантажиста.
Погодьмося, є в такому безпосередньому нахабстві своя, як кажуть росіяни, "прелесть".
Достоту як і у Владіміра Вольфовича Жиріновського.
Цікаво лише: невже й після цього десятки цілком поважних політиків та публіцистів в Україні продовжуватимуть твердити, що "нам треба домовлятись із Росією, інакше вона побудує газопроводи в обхід"?
Тобто – як і про що можна домовлятись із тим, хто зустрічає вас у темному провулку і пояснює, що ви винні йому вміст вашого гаманця?
По-моєму, такого роду конфлікт інтересів важко вирішити за столом переговорів.
 |
Автор Олександр Михельсон
