Українська ідея

Читайте також Закон стисненої пружини

Україні вкрай потрібно врешті-решт сформувати державну ідеологію.

Так, американська ідея виявилась універсальною для представників різних рас, різноманітних політичних і релігійних поглядів й уподобань. Вона розрахована на людей середнього рівня здібностей і потреб, вона формує в них прагнення матеріального добробуту через розвиток вміння ефективно діяти.

Українська ідея має містити значно ширше коло завдань. Йдеться, зокрема, і про подолання негативних рис українського менталітету – пасивності, пристосуванства, відчуженості. В українській ідеї мають бути закладені принципи виховання шляхетної людини, особистості, заохочення громадян до сфери управління і контролю.

Вкрай важливо, щоб Україна зробила правильний геополітичний вибір, що уможливить проведення ефективних економічних і політичних реформ. Внутрішня дисципліна і порядок дозволять вести успішну закордонну політику. При цьому слід врахувати, що:

Орієнтація на Москву – це повернення в минуле, припинення модернізації держави, подальше вкорінення візантійщини. З огляду на це, східні кордони мають бути надійно убезпечені.

Україна має негайно розпочати демаркацію українсько-російського кордону в односторонньому порядку. Зрештою, це ключова умова запровадження безвізового режиму для українських громадян до Західної Європи.

Орієнтація на ЄС містить для України ряд небезпек – Франція, Німеччина, Італія схильні до всіляких компромісів з Росією (газ важливіший за мораль), отож сподівання на прихильне ставлення чи реальну допомогу провідних європейських держав у розв'язанні вкрай важливих для України проблем (правових, політичних, економічних) значною мірою позбавлене підстав.

Орієнтація на США і Великобританію має бути підкріплена двосторонніми договорами з цими країнами, які б гарантували Україні безпеку і недоторканність її території.

Український вибір – це усвідомлення того, з ким слід дружити, на кого рівнятися, з кого брати приклад, до кого дослухатись, чого прагнути, куди рухатись. Має бути вироблений чіткий, зрозумілий для всіх громадян план дій.

Будувати політструктуру, орієнтуючись на одного лідера, безперспективно. Мають прийти кращі, справжні професіонали. В Україні бракує харизматичних постатей, які б зуміли об’єднати суспільство.

Системотворчим каталізатором могло б стати, наприклад, патріотично налаштоване офіцерство. Тут є чимало висококласних фахівців (не бракує їх і серед тих, хто перебуває в запасі, у відставці): економістів, інженерів, аналітиків, фінансистів. Є чимало особистостей, здатних приймати відповідальні рішення.

Ще одна обставина, яку слід взяти до уваги: військовим, як правило, притаманні почуття обов’язку, корпоративності (у хорошому сенсі), виконавська дисципліна, усвідомлення важливості ролі наказу й команд. До того ж, авторитет військовика традиційно цінувався українцями в усі часи.

За даними соціологічного дослідження, проведеного 2008 року Інститутом соціології НАНУ, Збройним Силам довіряє 30% громадян. Тобто, попри всі негаразди й втрати, авторитет усе ще притаманний українському війську, його офіцерському корпусу.

Українці вже шукають силу, яка б їх об'єднала і дала можливість уповні скористатися статтею 5 Конституції: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ…".

Автор вже намагався привернути увагу читачів до того, що головна помилка, яку зробило українське суспільство 1991 року, полягала в тому, що було порушене правило, за яким кожній докорінній зміні державного ладу мають передувати Установчі збори (УЗ).

Саме Установчі збори надають легітимність владі. Перше завдання УЗ — визначити соціально економічний устрій суспільства. Цей устрій має забезпечити умови зростання економічного добробуту країни та її громадян, дотримання свобод і соціального захисту.

УЗ визначають повноваження та відповідальність кожної гілки влади, граничну кількість державних чиновників і розміри їхнього утримання. Ці норми мають бути зафіксовані, й надалі жодна гілка влади не може їх перевищувати.

Принцип відсторонення членів УЗ від влади і неучасті їх у виборних владних структурах у майбутньому гарантує, що при встановленні меж повноважень і привілеїв гілок влади вони створюватимуть їх не "під себе". Це найважливіша умова будівництва ефективних структур влади.

Головна особливість зборів полягає в тому, що після виконання покладених на них функцій, їх члени уже ніколи не займатимуть виборних державних посад. УЗ мають також строго розділити гілки влади, заборонити так зване "делегування повноважень" від однієї гілки влади до іншої.

Саме через таке делегування виконавча влада звичайно підпорядковує собі інші структури, у результаті чого демократія замінюється авторитарним режимом і деспотією.

Кожна держава як система, за умови, що її діяльність не викликає активного опору з боку народу, прагне стати авторитарною або тоталітарною, тобто зосередити в собі всю повноту нічим не обмеженої влади.

Держава як така взагалі, а надто тоталітарна, стає моральним цензором, насаджує свої правила моралі. Основне правило зводиться до того, що моральне все, що вигідне державі, а все, що їй не вигідне, – аморальне.

Тому відданість сюзерену (королю, диктаторові, президенту, правлячій партії) стає вершиною моральних чеснот, і між цією відданістю та патріотизмом ставиться знак рівності.

Нинішнє століття – це століття інтелекту й інформації, а не бджіл і хрущів, що гудуть над вишнями у садках. Час соняшників минув. Нинішній кризі (політичній, економічній, газовій) в Україні притаманний системний характер.

Потрібні системні рішення. Тому слід сформувати постійно діючу групу фахівців-інтелектуалів з різних сфер науки і виробництва, Збройних Сил для розробки реальної програми розвитку держави, а при потребі – для вжиття екстраординарних заходів порятунку й зміцнення не лише економіки, але й державності.

Тимчасова спеціальна комісія ВР з питань майбутнього, яка функціонувала в 2004 році під головуванням академіка Ігоря Юхновського, розробила Програму стратегії розвитку України. Але тільки на 2004-2006 роки.

Разом з тим, у США (за значної державної підтримки) працює Бюро аналізу проблем майбутнього, футурологічна група досліджень служби Конгресу США, Управління сумарних оцінок і технологій.

Колективи прогнозистів працюють у всесвітньовідомих компаніях – ІВМ, British Telecom, не кажучи вже про ЦРУ та інші спеціальні структури.

Є конечна потреба аналізу явищ та процесів, які стають соціальними проблемами. Роль інтелектуальних і психологічних ресурсів різко зростає, що неминуче веде за собою інноваційний процес – процес творення нового знання.

Об’єктивна переоцінка (самоаналіз) системи (структури, організації, інституції) може стати запорукою успіху. Йдеться про отримання вичерпних відповідей на низку питань.

Чи здатне суспільство сприймати зміни, усвідомлювати і виправляти свої помилки? Чи домінує в ньому критичне мислення, що передбачає існування опозиційних ЗМІ? Чи практикується діалог у конфліктних ситуаціях? Чи існують конкурентні організаційно-управлінські центри та комунікативні групи? Наскільки розвинена в суспільстві діалогічна організація мислення?

На жаль, подібного самоаналізу українського суспільства досі зроблено не було. Тож маємо жорсткий висновок доктора економічних наук, відомого соціолога Юрія Саєнка: "Найважливішою причиною всіх наших бід є перебування у стані "хронічної невизначеності.

Країна від однієї невизначеності переходить в іншу. Не розв’язавши проблем минулого, потрапляємо в ситуації, які ще більше переобтяжують нас минулим. А часу для розв’язання проблем стратегічного майбутнього залишається все менше і менше.

Живемо в стані архаїчного часу. Перехід у стан перспективного часу, коли сучасне спрямоване у майбутнє, відсувається від нас. Як горизонт віддаляється".

Для українських громадян 2008 рік став роком розчарувань, загострення стану невизначеності, краху ілюзій. Влада виявилась неспроможною адекватно відреагувати на драматичні виклики епохи.

Непрофесійні дії політиків і урядовців створили загрозу для майбутнього держави. Саме їхніми зусиллями Основний Закон країни перетворився у заручника непомірних політичних амбіцій партійних функціонерів та їхніх підручних.

Здетонувала закладена чотири роки тому конституційна міна – "політична реформа". Ця антидержавна вибухівка конструкції Медведчука, Мороза і Симоненка створила реальну загрозу не лише українському парламентаризмові, а й державній будівлі.

Маємо слабку демократію при слабкому суспільстві та слабкій державі. Немовби живемо в квазідержаві. Суспільство почувається в пастці. Інерція патерналізму, совєтськості – колосальна. Ресурсів і бажань Заходу замало, аби штучно підтягнути населення України до розуміння цінностей західних демократій.

Стосунки між громадянами значною мірою ґрунтуються на підлості, аморальності й корупції, про засилля котрої не писав хіба що лінивий. Народ став заручником амбіцій політиків, які породили невизначеність у роботі українського парламенту, ГПУ, МВС, прокурорів і прокуратур, судів і суддів, ЦВК.

Саме тому Україна перебуває в жалюгідному стані, маючи солідний інтелектуальний потенціал. "Інтелектуал завжди пам’ятає про те, що управлінець метикує значно швидше від тебе. Доки ти шукаєш найкраще вирішення, він встигає приймати десятки гірших" (Юрій Саєнко).

У цьому іронічному поясненні причин перманентної політико-економічної кризи в державі прихований глибокий зміст. Сьогодні ми вже говоримо, що причиною глибоких соціальних виразок є саме суспільство. Людина в суспільстві дедалі менше залежить від самої себе, вона дедалі більше відчуває на собі гніт держави, її інститутів, передбачити вплив яких на власну долю не в змозі.

Природно, що це призводить до втрати мети життя, до відчуження,  впливає на мораль. Людина живе в постійному страху тотальної невизначеності, який міцно осідає в підсвідомості, викликає зневіру в майбутньому, призводячи до соціальної апатії з усіма можливими наслідками.

За роки незалежності належним чином не вкладались гроші у розвиток та модернізацію інфраструктури – експлуатація транспортної й енергетичної систем совєтського зразка вичерпує свій ресурс.

Від браку капіталовкладень відчутно потерпає важке машинобудування і металургія, вугільна й гірничозбагачувальна промисловість. У найближчій перспективі зростатиме вірогідність техгногенних катастроф і аварій.

Наближається період некерованої турбулентності – масові страйки на тлі зростаючої політико-економічної кризи і неконтрольованого техногенного безладу в державі.

У нейрофізіологічному аспекті невдоволення завжди приводить мозок у стан збудження. Він шукає виходу. Це збуджує нейронні сітки і збільшує електромагнітну активність мозку.

Мозок людини є генератором слабкого електромагнітного випромінювання. Для будь-яких коливальних процесів характерними є явища резонансу. Коли ритми роботи нейронних сіток починають синхронізуватись і збігатися за частотою, у людей, які зібралися у натовп, відбувається резонансне підсилення цих ритмів.

У гіпоталамусній ділянці головного мозку людини є центр (дуже давній за походженням), життєво необхідний в боротьбі за існування, без якого людина не здатна до чину. Це центр агресивної поведінки. Його активація в емоційно збудженому натовпі – неминучий наслідок. Коли це відбувається, юрба переходить до дій, як правило, необдуманих, жорстоких.

Досвідчені лідери мас інтуїтивно це відчувають і свідомо нагнітають збудження – стискують "пружину". В такому стані натовп не чутливий до логічних аргументів, але бурхливо реагує на заклики емоційного характеру.

Іноді досить одного необдумано кинутого слова, щоб відбувся вибух – "пружина" розпрямилась. Якщо згадати історію, то виявиться, що вожді завжди брали на озброєння нагнітання емоцій і вельми слабкі були в логіці.

Тож маємо добре усвідомити завдання, які поставила криза. Найперше те, що економічна криза – це стимул до самоорганізовування суспільства, до очищення від "совковості". Цим шансом треба скористатися.

Маємо усвідомити, що супермаркети, на відміну від промислового виробництва, не дають доданої вартості. Слід припинити бездумну політику споживання в борг.

Маємо зрозуміти, чому в європейських державах на людину припадає 20 тисяч доларів валового продукту, а в Україні – трохи більше однієї тисячі доларів.

Відтак прийти до висновку, що в нинішньому становищі один із реальних методів подолання економічної кризи – це ефективне використання коштів для розбудови мережі доріг, ремонту й будівництва нафто-і газомагістралей тощо із залученням робочих рук, що вивільнилися при скороченні працівників галузей важкого машинобудування, металургії, вугільної промисловості.

Має бути припинена бездарна експортно-імпортна політика влади тощо. Банківська система має бути стабільною.

Попри всі негаразди, українці отримали історичний шанс здолати економічну й політичну кризу і вийти з неї самодостатньою державою. Кожен громадянин має це усвідомити. Мусимо змінитися. Маємо зрозуміти, що все залежить від нас самих. Сильна особистість – сильна держава. Політичну дурість і безпорадність не маємо права демонструвати світові.

Незважаючи на всі перешкоди, Україна самоорганізовуватиметься, принципи самоорганізовування переможуть. Рік 2009-й має стати для українців роком прозріння й очищення. Від корупції, від аморальності, від візантійщини. Треба здійснити перезавантаження держави, пам’ятаючи про закон стисненої пружини.

 

Олег Романчук, шеф-редактор журналу "Універсум", для УП