Рузвельт: у двобої з кризою
Останнім часом в інтелектуальне середовище якимось дивом інфільтрувалася ідея, неначе за доби кризи будь-який активний політик неодмінно "спалить" себе. Мовляв, хай інші борсаються, а розумна людина сидить у затінку, і вже потім, коли криза йде на спад, виходить на арену і здобуває всі лаври.
Логіка авторів цієї ідеї щонайменше дивна: вона ґрунтується на тому, що виборці – це безпросвітні дурні, і ними можна елементарно маніпулювати, підсовуючи бездіяльного і безплідного персонажа у найкритичніший момент.
Ба більше: таке от недіяння за умов, коли твої співвітчизники потерпають як від кризових обставин, так і від невмілих дій керівництва держави, видається ледь не за зразок для наслідування. Аякже – так робив сам великий Франклін Делано Рузвельт, який пересидів у затінку пік Великої депресії, а потім вийшов на арену, добив засмиканого кризою Герберта Гувера і став визнаним усім світом героєм-рятівником.
Немає нічого більш далекого від реальності, ніж подібні твердження.
Хоча б тому, що передкризового 1928 року, коли тільки найпроникливіші економісти, скажімо, росіянин Микола Кондратьєв, передбачали лихоліття, обидва щойно згадані персонажі – і Герберт Гувер, і Франклін Рузвельт – одночасно були обрані на високі державні посади. Гувер – президентом США, Рузвельт – губернатором далеко не останнього за значущістю в країні штату Нью-Йорк.
Обидва вони зустріли Велику депресію на своїх посадах, й обидва у межах своїх повноважень та відповідно до своїх політичних та економічних поглядів намагалися їй протидіяти.
...Майже невідомі подробиці: у середині 1920-тих перспективний політик Франклін Рузвельт, який перед цим тяжко захворів на поліомієліт і не міг пересуватися інакше, ніж на милицях чи в інвалідному візочку, вирішив повернутися до активної діяльності у своїй Демократичній партії, ставши її чільним експертом із зовнішньої політики.
При цьому він продовжував і розвивав концепції президента Вудро Вільсона, яка передбачала активну участь США у світовій політиці на основі досить чітко виражених принципів – рівноправності націй, антиколоніалізму, протидії диктатурам і, звичайно, захисту американських інтересів по всьому світу.
Варто нагадати, що на той час у США, здавалося б, беззастережно перемогли ідеї ізоляціонізму – не була ратифікована угода про входження до Ліги Націй (дітище Вільсона, між іншим), Штати не брали участі у діяльності Світового суду, а водночас висували великі фінансові претензії до колишніх воєнних союзників.
На думку Рузвельта, слід було діяти зовсім інакше: не задовольняє Ліга Націй як малоефективна організація? ОК, але з нею все одно треба співпрацювати на повну потужність, і водночас висувати конкретні проекти її реформування.
Погано діє Світовий суд? Проте чи є наразі йому альтернатива і чи варто усуватися від нього, а не намагатися його вдосконалити? І, нарешті, щодо воєнних боргів Франклін Рузвельт зайняв на перший погляд парадоксальну і ледь не антиамериканську, але стратегічно дуже виграшну позицію.
Справа в тому, що європейські держави-союзники, яким США надали під час Першої світової війни допомогу на суму близько $10 мільярдів (понад $300 мільярдів за чинним нині курсом), мали заплатити – з відсотками – удвічі більшу суму.
Здавалося б, слід наполегливо вимагати сплати всього боргу – але Рузвельт наголошує: ні, слід взяти своє без відсотків, і не за один рік, бо прагнення вичавити все й одразу неодмінно перетворить колишніх союзників на запеклих і переконаних ворогів держави-лихваря, якою зарекомендують себе навіки Штати.
Ще одна прикметна стратегічна Рузвельтова розробка тих часів стосується американсько-японських відносин. Провідні військово-морські теоретики того часу вважали зіткнення США та Японії на Тихому океані неминучим, бо обидві держави прагнули гегемонії у цьому регіоні й прилеглих до нього азійських теренах.
На противагу їм Рузвельт вважав, що значно більш вигідною для обох держав була б економічна і політична співпраця, яка б забезпечила обом провідні позиції у цьому регіоні і мала б наслідком швидке зменшення впливу у ньому європейських держав, які об'єктивно виступали тут як конкуренти Штатів та Японії.
Напередодні президентської виборчої кампанії 1928 року Франклін Рузвельт опублікував програмну статтю у найвпливовішому донині у своїй царині журналі "Foreign Affairs", в якій стверджувалася необхідність для США стати ідейним і практичним лідером світового розвитку, не нав'язуючи людству нічого, але діючи силою прикладу та дипломатії.
До числа конкретних пропозицій Рузвельта входило проголошення американських гарантій безпеки торгового судноплавства та ініціатив скликання міжнародних форумів з військово-морських озброєнь, відмова від вимог виплати колишніми союзниками боргів з відсотками та від дискримінаційної тарифної політики.
За Рузвельтом, активна участь США у провідних світових організаціях та висування конкретних пропозицій, підкріплені колосальною американською індустрією, створять умови для "нової стабільності" світу.
Одне слово, Франклін Делано Рузвельт у свої неповні 46 років вже окреслив для себе контури американської глобальної політики, коли партійні інтереси покликали його балотуватися на губернатора штату Нью-Йорк.
Ані він сам, ані його команда у перемогу не вірили, але боролися за неї з максимально можливою енергією та винахідливістю.
Одна лише деталь: Рузвельт не хотів з'являтися перед публікою на інвалідному візку. І це зрозуміло, бо навряд чи його обрали б нас будь-яку посаду; перша його фотографія у такому візку – це 1945 рік, Ялтинська конференція; навіть нацистська розвідка не знала до цього, що американський лідер практично не може ходити – на карикатурах художники з відомства Геббельса зображували його з товстим ціпком, і все!.
Але в одному великому нью-йоркському залі, де була призначена зустріч із виборцями, не було зовнішніх дверей, які б вели за лаштунки, відтак неминучим видавався проїзд через увесь зал до трибуни на інвалідному візку.
Та Рузвельт знайшов вихід: він на руках піднявся пожежною драбиною до вікна, розташованого на третьому поверсі, а вже звідти зробив кілька десятків кроків до трибуни, спираючись на костур і при цьому посміхаючись.
...По всій країні 1928 року демократи програли вибори на всіх рівнях, і лише у штаті Нью-Йорк вони мали успіх. Проте не надто вражаючий: перевага Рузвельта над його супротивником становила лише 25 тисяч голосів.
Отож ані перечікувати кризу, спираючись на набутий політичний капітал, ані гучно критикувати владу з позиції незалежного інтелектуала він не міг: на момент початку Великої депресії - 24 жовтня 1929 року - Рузвельт, по-перше, ще не був знаним загальнонаціональним діячем - треба було ним стати; по-друге, перебування на чолі одного із ключових штатів держави вимагало дій, і дій успішних, які б перетворилися на приклад для всієї країни; по-третє, слід було зробити так, щоб про ці дії стало відомо всій країні.
Але перед цим треба було ще переобратися на посаду губернатора - тоді такі вибори проходили щодвароки. Якраз у розпал кризи. Із цим завданням Рузвельт упорався блискуче: восени 1930 року він знову стає губернатором із значною перевагою – 725 тисяч голосів.
І у промові при повторному вступі на посаду формулює вже не регіональні, а загальнонаціональні проблеми та їхні розв'язки: "Один із обов'язків держави полягає в піклуванні про тих своїх громадян, які виявилися жертвами несприятливих обставин, які позбавляють їх можливості отримувати навіть найнеобхідніше для існування без допомоги інших.
Ці обов'язки мають визнаватися в кожній цивілізованій країні. Допомога цим нужденним громадянам повинна бути надана урядом не у формі милостині, а в порядку справдження суспільного обов'язку...
Ситуація нині серйозна. Настав час холоднокровно і конструктивно підійти до неї, уподібнившись ученому, який розглядає пробірку зі смертоносними бактеріями, намагаючись найперше зрозуміти їхнє єство, співвідношення причин та наслідків і, нарешті, шляхи перемоги над ними і техніку попередження принесених ними нещасть".
Під час цієї виборчої кампанії були успішно випробувані нові політичні технології. Губернатор кілька разів через радіостанції звертався до жителів штату - цей прийом він використає і розвине, ставши президентом.
Улітку 1930 року на екрани вийшла одна з перших звукових кінокартин "Що зробив Рузвельт". Тоді ж він запросив репортерів на свій лікарський огляд, в якому брали участь представники 22-тих страхових компаній. Експерти оголосили, що 48-річний очільник штату Нью-Йорк здоровий, наче 30-річний чолов'яга, за винятком ніг, які не заважають його діяльності.
Страхові компанії видали йому поліси на $560 000 і готові були підняти покриття до $1 мільйону, рекордну на ті часи суму, у сьогоднішньому вимірі – приблизно $25 мільйонів.
Зверніть увагу на назву кінострічки – чи "проковтнув" би її глядач штату, коли б нічого не було зроблено, коли б Рузвельт сидів і чекав, поки Герберт Гувер та інші республіканські діячі зламають свої шиї у боротьбі з кризою? Ясно, що ні.
Зауважмо, що йшлося не про Оклахому чи Небраску, тобто не про американську "глибинку", а про один із найбільш розвинених і політично активних регіонів Сполучених Штатів, де "туфта" просто не пройшла б.
Уже під час першого губернаторського терміну навколо Франкліна Делано Рузвельта почала складатися та команда інтелектуалів, яка забезпечила в подальшому успіх його президентства; він одразу звернувся до низки професорів Колумбійського і Гарвардського університетів – юристів, економістів, знавців сільського господарства - серед яких, до речі, був знаний український вчений-агроном Володимир Тимошенко, які склали його "мозковий трест".
Тоді ж до його команди прийшов Гаррі Гопкінс, без якого неможливо уявити собі політику "Нового курсу". Власне, саме це поняття з'явилося під час другого губернаторського терміну Рузвельта...
Штат Нью-Йорк став фактично експериментальним полігоном, на якому випробовувалися методи боротьби з Великою депресією. Криза, ясна річ, вдарила по всіх прошарках населення, але одні втратили лише частину своїх статків, інші ж – геть усе.
Адже більш-менш дієве соціальне законодавство у США тоді було відсутнє; зарплата була на досить низькому рівні, широко використовувалася праця жінок та дітей. Утрати роботу означало позбутися всіх джерел існування, адже безробітний не одержував нічого.
Окремі штати, муніципальні органи, благодійні організації, "Армія Спасіння", наприклад, намагалися якось допомагати злидарям і ця допомога ще якось тримала їх "на плаву" під час загального економічного зростання, але у добу кризи всі попередні заходи виявилися вкрай неефективними.
До того ж протестантська суспільна мораль засуджувала тих, хто втратив роботу, мовляв, ти сам у цьому винен, погано працював; перед лицем труднощів і випробувань, посланих людям Богом треба боротися, діяти, а не скаржитися.
Команда Рузвельта вміло використала цю настанову, мобілізувавши людей на громадські роботи, перший час не надто навіть переймаючись їхньою суто практичною користю. Недруги звали ці роботи "згрібанням листя".
Головне було – подолати зневіру, апатію, деструктивні настрої. І хоча мінімальна допомога безробітним також виділялася, але акцент був зроблений саме на громадські роботи, на розбудову за їхньою допомогою інфраструктури і на зароблений працею долар.
Учасники цих робіт одержували $23 на місяць ($550 за нинішнім курсом), у той час як допомога в інших штатах становила у кращому разі лише $2-3.
У серпні 1931 року була знайдена й організаційна форма для цих робіт та допомоги тим, хто потрапив у скруту – Тимчасова надзвичайна допомогова адміністрація на чолі з Гаррі Гопкінсом.
Кошти були знайдені підвищенням на 50% податку на доходи і диференційованим підвищенням податку на нерухомість. Що цікаво: багаті у своїй масі погодилися поділитися з бідними – Рузвельт умів переконувати. А ще виборці бачили: руки губернатора і його команди справді нічого не крали...
Це супроводжувалося змінами у законодавстві штату, запропонованими командою Рузвельта; зміст програми цих змін включав допомогу фермерам і фермерським кооперативам, контроль за ринком сільгосппродукції, рішуче поліпшення трудового законодавства, підтримку освіти та охорони здоров'я, збереження природних ресурсів і раціональне використання земельного фонду, контроль за комунальними службами тощо.
Губернатор тим часом не втомлювався повторювати, що зміни потрібні в масштабах усієї країни, що треба створити "прогресивну, нову, безстрашну, але не радикальну програму дій".
Рубікон був перейдений 7 квітня 1932 року, коли Рузвельт по радіо звернувся до всієї нації з обґрунтуванням нагальної потреби у перегляді всієї стратегії уряду: "У наш тяжкий час потрібні плани, які покладають надію на забуту людину, яка перебуває в основі соціальної піраміди".
Й Америка невдовзі підтримала ці плани.
 |
Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників, для УП
