Дорогая Вера Ивановна

Минулої суботи Віра Ульянченко вийшла з будинку культури КПІ та нешвидкою ходою впевненої у собі жінки попрямувала до машини. Щойно закінчився другий етап закритого з'їзду партії "Наша Україна".

Автомобіль, у який сіла губернатор Київської області – це остання модель "Мерседес" найпрестижнішого S-класу з об’єм двигуна 5,5 літрів і вартістю щонайменше 130 тисяч євро.

– Віро Іванівно, ви купили собі нову машину? – поцікавилася в неї "Українська правда".

– Та це мені ще від Засухи залишилося..., - відповіла мадам губернатор, усміхаючись.

На автомобілі висів номер АА 0066 ІА.

– Мені подобається це сполучення цифр – 66. Воно для мене щасливе, - пояснила Ульянченко.

Ще у 2002 році, коли було обрано парламент четвертого скликання, всім керівникам фракцій роздали престижні автомобільні номери. Тимошенко як лідер БЮТ отримала 61, Губський як керівник фракції "Єдина Україна" – номер 60, а Ющенку було положено гербовий номер 66. Однак лідер "Нашої України" від нього відмовився, і його забрала собі тодішня завідувачка секретаріату фракції Ульянченко. Звідти і повелася її любов до цифри 66.

Коли автомобіль з Ульянченко на борту поїхав з парку КПІ, автора цих рядків не залишало відчуття, що його не дуже майстерно обдурили. Тому що така модель "Мерседесу", на якій пересувається Ульянченко, ще не випускалася в ті часи, коли губернатором Київської області був Анатолій Засуха.

Ця невелика неправда й спонукала до подальшого розслідування.

Після обрання Ющенка президентом губернатором Київської області замість Засухи став Євген Жовтяк, якого розшукала "Українська правда".

– Коли я був губернатором, ми не придбали жодного автомобілю – ні "Мерседесу", ні "Таврії". Нам тільки Луценко передав Volkswagen Touareg, який колись був масово закуплений для потреб міліції, - розповів попередник Ульянченко.

Тому, за словами Жовтяка, в його часи цей "Мерседес" не міг потрапити на обслуговування Київської обласної адміністрації.

Але щоб переконатися остаточно, "Українська правда" направила Жовтяку фотографії нового автомобілю шефині столичної області.

"Підтверджую, що такого автомобіля у гаражі ОДА на час вступу громадянки Ульянченко на посаду голови обласної адміністрації не було. З повагою, Євген Жовтяк", - надійшла відповідь від колишнього губернатора.

"Мерседес" нового S-класу для потреб керівниці Київської області – це, звичайно, солідно! Навіть аналог Ульянченко в Німеччині – прем’єр-міністр столичної федеральної землі Бранденбург Матіас Платцек їздить на старому S-класі, попереднього покоління. Тоді як Ульянченко віддає перевагу найостаннішій моделі.

Більш природнім для керівника області виглядав би позашляховик на кшталт "Нива-Шевроле", щоб їздити розбитими дорогами Київської області та не шкодувати потім про знищену "ходову". Адже навіщо губернатору "Мерседес" S-класу, якщо все своє життя вона обіцяла присвятити вирішенню проблем Баришівки, Фастова чи Бородянки? Не керівників же районних адміністрацій вона збиралася підкоряти автомобілем за півтора мільйона гривень?

Ми надіслали офіційний запит до Ульянченко, однак жодної відповіді не отримали. "У нас не було можливості переговорити з Вірою Іванівною", - повідомили у прес-службі адміністрації.

Мобільний телефон Ульянченко також стабільно відповідав фразою: "Зараз, на жаль, відсутній зв’язок з вашим абонентом".

Той факт, що найближча соратниця президента хизується новим членовозом, сам по собі виглядає чорним самопіаром Ульянченко. Здається, скандали з купівлею автомобілів Івченком з Нафтогазу, Вінським з Мінтрансу та Кінахом з Мінекономіки мали би раз і назавжди відбити у можновладців цю слабкість.

Ще у відносно благополучному 2006 році Ющенко оголосив заборону на придбання нових автомобілів для чиновників. Зараз, напередодні економічної депресії, це виглядає зовсім непристойно. А, судячи з талону техогляду, машина була придбана 2008 року.

Не отримавши відповіді від Ульянченко, "Українська правда" продовжила пошуки, які взагалі перевернули ситуацію з ніг на голову.

За допомогою джерел нам вдалося отримати реєстраційні дані цього "Мерседесу".

Як виявилося, автомобіль представницького класу, на якому їздить Ульянченко, оформлений на пана Володимира Шведова, який мешкає... у панельній багатоповерхівці на Троєщині. А право керування "Мерсом" також має пан Андрій Мартинюк, житло якого розташоване у спальному районі взагалі за межами міста.

За допомогою довідки 09 нам вдалося з'ясувати домашній телефон пана Шведова, який є формальним власником vip-"Мерседесу".

Слухавку взяла його дружина, яка втомленим голосом повідомила: "Володі немає вдома", а про його місце роботи сказала, що воно їй невідоме.

Розв'язка в цієї інтриги виявилася банальною.

Отже, Володимир Шведов, який за документами є господарем автомобілю "Мерседес" S-клас номер АА 0066 ІА вартістю 130 тисяч євро є... персональним водієм Віри Іванівни Ульянченко і працює в автопідприємстві Київської обласної ради.

Більш оригінальною виявилася розгадка, ким є друга людина, яка фігурує в реєстраційних документах "Мерседеса".

Отже, Андрій Мартинюк, який має право керування цим автомобілем, є... водієм Державного агентства інвестицій та інновацій, яке очолює чоловік Віри Іванівни Віктор Івченко.

Звичайно, можливо, все це не корупція, а оптимізація витрат в родині київського губернатора.

Але неординарність цієї ситуації змушує поставити декілька запитань.

Перше. Якщо відштовхуватися від абсурдної версії Віри Іванівни, що цей "Мерседес" залишився їй у спадок від Анатолія Засухи, то як він виявився оформленим на її водія?

Друге. Якщо змиритися з тим, що Віра Іванівна збрехала, і це є персональний автомобіль подружжя Ульянченко-Івченка, то що змусило її казати неправду?

Третє. Чому Віра Іванівна не захотіла оформити машину на себе або свого чоловіка? Невже тому, що зарплата державних службовців, яку вони отримують, не дозволяє купувати подібні автомобілі?

Джерела доходів родини Ульянченків – це окреме питання. Вона працює головою обласної адміністрації та, за зізнанням, в 2006 році отримувала зарплату 7 тисяч гривень.

Сумнівно, щоб з того часу виплати суттєво збільшилися.

Чоловік Віри Іванівни керує Держагентством інвестицій та інновацій, яке за статусом є нижче, ніж міністерство.

Відтак зарплата Віктора Івченка менша, ніж в міністрів, в яких вона складає 15 тисяч гривень з усім доплатами за доступ до державної таємниці та володіння іноземною мовою.

Згідно з єдиною оприлюдненою декларацією Віри Ульянченко, протягом всього 2005 року вона мала сумарний доход 112 тисяч гривень, а її чоловік – 123 тисячі. Заощаджень у банку ні в нього, ні в неї не було.

Колись автор цих рядків робив інтерв’ю з Вірою Ульянченко, і найбільш негативну реакцію з боку співрозмовниці викликало запитання саме про її заробітки:

"Я двадцять років працюю в Києві! От скажи мені, ти колись бачив мене погано одягнутою, хоча я була в опозиції чотири роки? Коли обговорюють цю тему, чому ні у кого не виникло питання, що мені уже 50 років, що я працювала у житті по 12 годин, що я маю вищу освіту, що у мене є чоловік, який певний момент працював у великому серйозному бізнесі?"

Так-то воно може й так, тільки чомусь Україна не чула про такого великого потужного бізнесмена як Віктор Івченко.

У базі Державної податкової адміністрації на момент призначення державним службовцем він значився засновником лише чотирьох громадських, тобто неприбуткових організацій: "Одеське земляцтво", "Міжнародний фонд сприяння інвестиціям", "Земляцтво одеситів" та "Фонд відродження Одеси".

Якщо все-таки Ульянченко змінить свою версію і визнає, що "Мерседес" їй залишився не від Засухи, а був придбаний власним коштом – то просимо її повідомити про походження цих доходів.

Однак залишається ще одне, останнє питання – як так сталося, що водій, оформлений у автопідприємстві Київської обласної ради, який отримує зарплату з бюджету, обслуговує приватний автомобіль Віри Іванівни? І ще цікавіше – чому право керування цим приватним автомобілем Ульянченко має інший водій, що працює у відомстві її чоловіка й також отримує зарплату з бюджету?

Звичайно, корупція розміром в мільярди доларів вражає сильніше, але це є абстрактною матерією, тому що цю суму грошей неможливо побачити, потримати в руках чи навіть усвідомити. Значно очевиднішою є інша корупція – коли бюрократ отримує копійки зарплати, зате веде спосіб життя успішного бізнесмена.

Це в Україні викликає лише усмішку, зате в Німеччині виглядає природною відставка чиновника, якого упіймали навіть не на хабарі – а лише на тому, що він скористався у приватних цілях безкоштовним авіаквитком, заробленим за бонуси, отримані від польотів у службові відрядження.

Ідучи на вибори президента, Віктор Ющенко заявляв, що державні службовці будуть декларувати не лише свої доходи, але і видатки. Через чотири роки про цю невиконану обіцянку вже й незручно згадувати – вона бліднішає на фоні усіх інших.