Чи буде Україна в НАТО без ПДЧ?

Напередодні важливого для України засідання міністрів закордонних справ країн-членів НАТО, яке відбудеться 2-3 грудня 2008 р. в Брюсселі, почало загострюватися питання стосовно надання Україні Плану дій з набуття членства (ПДЧ).

За період після проведення Бухарестського саміту НАТО позиції країн-членів практично не змінились.

США, Польща, країни Балтії та ряд країн Центральної Європи продовжують підтримувати Україну на шляху до членства в НАТО, а Німеччина, Франція, Іспанія, Італія та Люксембург так само проявляють стриманість і вважають ПДЧ для України передчасним кроком.

У такій ситуації, проблемою для Альянсу є відсутність єдності стосовно темпів просування України до членства, за умови необхідності дотримання відповідного зобов’язання, наданого в Бухаресті, а для України – визначення шляху подальшого руху в її євроатлантичній інтеграції.

Лунали заяви, що Україна і Грузія не готові до ПДЧ. Але до нього не можна бути готовим, чи неготовим, оскільки План не є ознакою чи гарантією набуття членства, а є механізмом підготовки до членства в Альянсі.

Тому його надання є суто політичним і навіть геополітичним сигналом. Ненадання ПДЧ для України може виглядати дещо незрозумілим.

Політичне рішення, згідно з Декларацією Бухарестського саміту, яке є єдиним – Україна і Грузія стануть членами НАТО, вже прийнято, а ПДЧ – це тривала процедура імплементації такого рішення. І початок цієї процедури затягується.

США, в особі Державного секретаря Кондолізи Райс, цього тижня провели ряд консультацій із європейськими союзниками стосовно перспектив надання ПДЧ Україні і Грузії в грудні 2008-го.

Отримавши сигнал про негативне відношення низки з них і про високу вірогідність, що ці країни, в першу чергу Франція і Німеччина, не підтримають ПДЧ для України і Грузії, США дещо змінили риторику.

З вуст Кондолізи Райс прозвучали фрази про неготовність України і Грузії до членства та про можливість прийняття двох країн в НАТО в обхід діючих процедур, згідно із запропонованою Великою Британією ідеї.

США не вдались до активного переконання європейських союзників надати Україні ПДЧ, як це відбулось напередодні саміту в Бухаресті. По-перше, США стоять на рубежі зміни господарів Білого дому, коли політичні лідери уникають гострих дій.

Наступний американський президент Барак Обама підтримує ПДЧ для обох країн, але остерігається стурбованості європейських союзників і надає перевагу вирішенню іншої проблеми - підтримці операції Альянсу в Афганістані.

По-друге, в Альянсі, окрім різнобічності поглядів на подальше розширення, існує й низка інших внутрішніх протиріч, зокрема стосовно подальшої ролі НАТО в Афганістані й залучення підрозділів до операції сил ISAF, недостатнього оборонного фінансування окремих країн-членів, подальшого розвитку Альянсу і наповнення його нової Стратегічної Концепції.

По-третє, країни члени НАТО, які одночасно є країнами-членами ЄС, особливо Франція і Німеччина, поступово і з наростаючими зусиллями відстоюють пріоритет розвитку оборонної складової ЄС, яка має стати опорою НАТО в Європі. Збільшення тиску на європейських союзників може привести до нарощування зусиль Європейської політики безпеки і оборони (ЄПБО) і до послаблення трансатлантичного зв’язку.

Хоча Франція і прописала на концептуальному рівні, що "Атлантичний Альянс грає центральну роль у безпеці Європи" і "є важливим у безпеці Франції", але ще 2007-го у французькому парламенті звучали припущення, що будівництво європейської оборони може з часом призвести до нівелювання ролі НАТО і, як результат, поступової ліквідації Альянсу.

По-четверте, західноєвропейські країни прагнуть розвитку стабільних прогнозованих відносин з Росією. Факт того, що ЄС вирішив відновити переговори з Росією стосовно укладання нової стратегічної угоди, незважаючи на її супротив допустити спостерігачів місії EUMM на територію Південної Осетії, є підтвердженням такого ставлення.

"Старі" європейці не схильні до ідеї загострення стосунків і швидких кроків, які дратуватимуть Росію, особливо після ескалації напруженості на Кавказі в серпні цього року.

Стало цілком очевидним, що Україні, так само як і Грузії, не слід сподіватися на отримання ПДЧ в грудні цього року. Ювілейний саміт НАТО також навряд чи принесе довгоочікуваний План. У Страсбурзі і в Келі Союзники святкуватимуть ювілей, оцінюватимуть досягнення за шість декад, обговорюватимуть плани на майбутнє у розрізі нової Стратегічної Концепції.

Можливо, для надання церемонії більшого антуражу відбудеться процедура офіційного проголошення Хорватії і Албанії членами НАТО, що має продемонструвати просування процесу розширення.

Питання України і Грузії будуть розглянуті, але більше в контексті підтвердження Бухарестських зобов’язань і розгляду можливостей для їх реалізації.

Чи слід Україні форсувати події і наголошувати на необхідності отримання ПДЧ якомога скоріше? За таких умов, які склалися, коли країни-члени не мають єдиного погляду, напевне що ні. Союзники не поступляться єдністю, яка є базою для їх колективної безпеки, заради будь-якої іншої країни.

Союзники також не захочуть загострення ситуації в Європі і на її східних напрямках, оскільки процес розширення має зміцнювати Євроатлантичну безпеку, а не загострювати виклики для неї. Адже Росія все ще продовжує розглядати розширення НАТО на Схід як загрозу своїм національним інтересам.

Це підтверджено в новій Концепції зовнішньої політики Росії: "Росія зберігає негативне відношення до розширення НАТО, зокрема до планів прийому в члени Альянсу України і Грузії" (детальніше див.: Концепція зовнішньої політики Російської Федерації, 12 липня 2008 р.).

Та й сам Альянс не піде на такий швидкий крок. Він прагне підтримувати діалог з Росією, не жертвуючи власними цінностями.

Генеральний секретар НАТО Яаап де Хооп Схеффер, виступаючи перед Парламентською Асамблеєю НАТО 18 листопада, підкреслив, що Альянс повинен прагнути до потрійної стратегії:

"Широке рамкове співробітництво з усіма країнами континенту; специфічна політика відносно тих країн, які зацікавлені у вступі до НАТО; рішуча спроба наблизити Росію до Альянсу".

Хоча на засіданні Парламентської Асамблеї і було висловлено твердження про те, що ПДЧ для України в грудні цього року могло б стати сигналом про пріоритетність Східноєвропейської безпеки для Альянсу, про підтримку інтеграційного руху в Україні та про неспроможність третьої сторони впливати на рішення НАТО.

Що ж залишається робити Україні в такій ситуації? Нашій державі слід більше розраховувати не на отримання ПДЧ, а на досягнення мети членства в НАТО в більш тривалій перспективі.

Після того, як Альянс прийме нову Стратегічну Концепцію, буде розроблено чіткий механізм узгодженості між Європейською політикою безпеки і оборони та НАТО, буде вироблено чітку і єдину лінію поведінки Альянсу відносно Росії з огляду на продовження процесу розширення НАТО на Схід.

Як вже було зазначено, незалежно від того нададуть Україні ПДЧ в грудні, чи ні, Україна має продовжувати євроатлантичний інтеграційний рух.

Одночасно має тривати активний процес всередині держави, зокрема: подальша демократизація країни, проведення реформ в усіх сферах для досягнення критеріїв членства, інформування населення країни про Альянс для збільшення рівня підтримки, деполітизація процесу євроатлантичної інтеграції.

Якщо зазначені умови будуть виконані, то вже через два роки Україна може стати на короткий шлях, фінішем якого буде членство в НАТО.

Ще коли був прийнятий План дій Україна–НАТО у 2002 році, посадовці та експерти відзначили, що за своєю суттю він є Планом дій щодо членства.

Тодішній секретар РНБО України Євген Марчук заявив: "По суті, де-факто План дій — це План дій щодо членства. Тому що майже всі види діяльності, які передбачені ПДЧ, є у Плані дій" . Таку ж позицію і зараз займають в Україні. Так, 27 листопада цього року екс-міністр закордонних справ Геннадій Удовенко підкреслив, що ПДЧ не є принциповим моментом для євроатлантичної інтеграції України, а більше її моральною стороною.

В українському міністерстві оборони вже також заявили про можливість вступу до НАТО без ПДЧ. 24 листопада начальник Управління євроатлантичної інтеграції Генерального штабу Збройних Сил України генерал-майор Борис Кременецький зазначив, що цей шлях Україна може пройти за рахунок активної діяльності в рамках Комісії Україна–НАТО.

В дійсності, немає різниці, чи буде Україна виконувати ПДЧ, щоб стати членом Альянсу, чи пройде якийсь інший механізм, наприклад, новий План дій Україна–НАТО і діяльність в рамках Комісії Україна–НАТО.

Остання могла би стати органом з координації проведення необхідних в Україні реформ і досягнення критеріїв членства, а іншими словами – спільним органом з реалізації процесу підготовки України до членства в Альянсі. Головне – це досягнення кінцевої мети, яка полягає в отриманні Україною гарантій колективної безпеки Організації Північноатлантичного Договору.