Схід так само як захід потребує захисту від кризи
Виборці хочуть, щоб їхні уряди щось зробили. Ця вимога може створити пастку, яка, можливо, є найбільшою небезпекою при будь-якому ринковому спаді. Спочатку уряди переважно уникали політики типу "зроби свого сусіда жебраком", яка стала одним з факторів Великої Депресії.
В Європі старі гріхи протекціоністів не повторились завдяки мудрим рішенням урядів у минулому, зокрема, запровадженню євро та єдиного європейського ринку. Європейський Центральний банк надав майже необмежену ліквідність для фінансових систем єврозони.
Пакт про стабільність було послаблено, так щоб уряди змогли позичати все, що їм необхідно для рекапіталізації своїх банків. Таким чином при подоланні банківської кризи членів єврозони вберегли від валютної кризи та конкурентної девальвації.
З поверненням в Європу певного спокою, однак, проявляються непередбачені пастки. Найбільша знаходиться у Східній Європі, де внаслідок державних гарантій, які уряди ЄС надали своїм фінансовим секторам, виникла фінансова лінія розлому.
Хоча банки ЄС стабілізувались завдяки цим гарантіям, їхні східноєвропейські філіали залишились в у важкому положенні через те, що уряди деяких країн оголосили про неможливість використання грошей їхніх платників податків за кордоном.
Який результат? Україна та інші країни стали жертвами втечі від небезпеки інвесторів та банкірів, які побоюються, що їхні частки в Україні та інших місцях знаходяться не на тому боці фінансової Залізної Завіси, яку створили гарантії цим банкам між так званими "безпечними" та "ризикованими" активами.
Однією з причин того, що ЄС не надав пріоритету негативним наслідкам своєї політики для Східної Європи, є його неспроможність визнати, наскільки важливим став цей регіон для економічного процвітання Західної Європи.
Адже наші країни є на сьогодні найважливішим експортним ринком для єврозони. Якщо криза в Україні, Польщі, Угорщині, Балтійських країнах та інших країнах Східної Європи затягнеться, це завдасть шкоди процесу виробництва.
Мій уряд, звичайно, використає угоду з Міжнародним валютним фондом як можливість здійснити нові реформи. Хоча ми позичали відповідально на міжнародних ринках, тепер нам доводиться виплачувати позики видані державним компаніям, про які ми не знали.
Ми виконаємо наші зобов’язання. Але ми також зробимо все, щоб нам не було завдано такого удару нишком знову. Ми зобов’яжемо повідомляти про всі позики, за які може нести відповідальність уряд, ще до того, як вони будуть взяті, міністерству фінансів, як того вже довгий час вимагає від своїх державних компаній Австрія.
Крім того, приватизацію, яку з хибних політичних причин було заблоковано протягом останнього року, буде продовжено прозорим шляхом, причому прибутки від неї дозволять Україні створити фонд "на чорний день" такого типу, який міг би допомогти подолати цю кризу.
Але все, що здатні зробити самостійно Україна та інші європейці, буде недостатнім для того, щоб протистояти надзвичайному тиску, з яким ми стикаємось. Цей регіон потребує більше ніж підтримка МВФ. Нам потрібно визнання того, що всі в Європі є в цій ситуації разом.
Для початку, ЄС треба буде визнати, що його Політику Сусідства, яка ніколи не була дуже міцною, необхідно переглянути. Для відродження наших фінансових систем необхідно дозволити західноєвропейським банкам використовувати рекапіталізацію, щоб допомогти своїм філіалам в Східній Європі.
ЄЦБ повинен також спробувати діяти в якості кредитора останньої інстанції та надати достатню ліквідність для підтримки східноєвропейських валют. Ми не можемо друкувати евро-готівку, яка так потрібна нашим банкам.
Різке зростання процентних ставок для приваблення євро-ліквідності не здатне допомогти в цій ситуації. Домовленості пор свопи, що укладає ЄЦБ з країнами-членами ЄС, які не належать до єврозони, необхідно розширити на країні на зразок моєї.
Якщо європейська солідарність є недостатньою для реакції ЄС на випередження, ними повинні стати чисті особисті інтереси.
Падіння східноєвропейських валют та торгівельний тиск, що виник в результаті, все більше і більше ускладнить для наших урядів завдання щодо попередження збільшення безробіття та скорочення споживання. Якщо це станеться, європейське зростання зазнає шкоди на багато років вперед.
Сьогодні країни, які колись вирішили не приєднуватись до єврозони – Данія, Швеція, Ісландія, навіть Швейцарія –переглядають своє рішення. Угорщина, Польща та інші, хто хоче стати частиною єврозони, докладають до цього подвійних зусиль. Як це звичайно відбувається під час європейських криз, рішенням для Європи є більше Європи. А більше Європи має на увазі кожну європейську країну.
Юлія Тимошенко, прем’єр-міністр України
Оригінал статті в Financial Times East as well as west needs shelter in this crisis