Кремлівська коаліція в Україні
На відміну від класичного визначення революційної ситуації – "верхи вже не можуть, а низи більше не хочуть" – нинішню політичну кризу можна визначити як "верхи більше не можуть, а низам уже наплювати". Ідеальний клімат для початку державного перевороту...
Верхи вже не можуть приховувати свого цинізму стосовно влади, за яку вони борються, або якою володіють, не соромлячись стягують корупційну ренту належну їм за "статусом".
Низи вже відверто зневажають і владу, й ренту, і цинізм. Колись це називалося "внутрішньою еміграцією". Але на відміну від радянських часів, у незалежній (поки ще) Україні шлях у зовнішню еміграцію також відкритий. Особливо, якщо йдеться про молоду та розумні людину. Ще трохи – і таких у країні майже не залишиться.
Це як би внутрішній аспект проблеми. Але є й зовнішній.
Завдяки безвідповідальному поводженню політичного класу та бездарному веденню ним політики відчуження народу від влади, це явище досягло апогею як завжди невчасно. Світ саме переживає злам колишнього геополітичного порядку.
Причому тріщить світ саме в нашому регіоні, а осколки інформаційної й психологічної війни вже залітають на нашу територію.
Люди, що звикли йменуватися "політичною елітою", втратили потребу в легітимації знизу – наділенні владою від народу. І справді, якщо виборці не мають окрім них з кого вибирати, чому б їм не домовитися – розділити так би мовити виборчий ринок...
Опинившись у новій системі координат, вони раптом зрозуміли, що джерело їхньої влади й легітимності знаходиться не всередині ослабленої ними ж країни, а залежить від зацікавленості в них інших держав, тих хто сьогодні сильніший.
2 вересня нова кавказька війна перекинулася на територію, тимчасово контрольовану недієздатною коаліцією депутатських фракцій, самопроголошену "демократичною". І депутати побігли, причому в різні боки: хто в істерику, хто в мовчанку, а хто в тил ворога – торгуватися про умови капітуляції.
Як не сумно, але сьогодні в нас можливі тільки дві коаліції – прозахідна й проросійська. І джерел зовнішньої легітимації нового політичного режиму в Україні також два – брюсельська й кремлівська бюрократії, їхні схвалення й підбадьорення, або осуд та художній свист.
Варіант проросійської коаліції встиг виявити себе з першого дня засідання в парламенті: Партія регіонів, БЮТ і тепер уже не потрібні їм комуністи. Для них можливо практично все, навіть замах на імпічмент. Якщо, звичайно, принижена група Ахметова-Колесникова погодитися голосувати й віддати країну разом із власним бізнесом у зовнішнє управління.
Крім "Московського комсомольця в Україні" або "Комсомольської правди в Україні" буде ще й "Кремлівська коаліція в Україні". З можливим поверненням до самоцензури.
Варіант прозахідної коаліції (як і проросійської) тепер можливий тільки під зовнішнім тиском і зовнішніми ж гарантіями. І ЄС і РФ мають досвід зовнішнього управління країнами-кандидатами та країнами-сателітами, але в ЄС він мабуть свіжіший та ефективніший за російський.
Особливо сумно, що банкрутство нашого політикуму відбулося напередодні зовсім не рядового саміту Украина-ЄС 9 вересня в Евіані (Франція). Не кажучи вже про розгляд НАТО нашої заявки на ПДЧ під час брюсельського міністеріалу в грудні.
Зовнішня політична кон’юнктура як ніколи сприятлива для прискорення європейської та євроатлантичної інтеграції України. Але парадоксальним чином їй суперечить внутрішня політична кон’юнктура.
Якщо раптом виявиться, що Заходу європейська Україна потрібна більше ніж нашим політикам – вони їх "уламають" створити зовсім нову "Європейську коаліцію в Україні", наприклад, у складі БЮТ-НУНС-Блок Литвина, а заодно заохотять і всю країну – авансом. Але знаючи наших – можуть і не уламати... А знаючи європейців – можуть і не наполягати…
Країна добалансувалася до того, що втратила уявлення про власну ідентичність. Це значить, що яка коаліція завтра переможе, така в країни надалі й буде ідентичність. Європейська Україна чи Малоросія.
 |
Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва, для УП
