Відлік пішов: 30, 29, 28, 27… 0

16 вересня голова парламенту Яценюк констатував остаточну смерть коаліції, яка протягом 10 місяців гордо йменувалася демократичною. Коаліція померла… Хай живе коаліція!...?

Сигнали з таборів потенційних коаліціянтів парламентсько-урядового альянсу БЮТ та ПР змушують до саме такої пунктуації.

Після стартової ейфорії в учасників більшості імені "2 вересня", поступово почала розхолоджуватися пристрасть до взаємного зближення.

Спочатку комуністи оголосили, що не знаходять собі місця на святі життя об’єднання з націоналістичними інтересами., як чомусь вирішив за доречне наголосити їхній лідер.

Трохи далі регіонали та бютівці все більше засумнівалися в необхідності офіційного оформлення стосунків поміж собою. Вже й чергові дочергові вибори не видаються настільки непередбачуваною справою, як плавання на спільному коаліційному Титаніку із новими заклятими друзями.

Але поки майбутні учасники продовжують переконувати себе в тому, що вибори їм потрібні, парламент поставлений на паузу безкоаліційності. Офіційної. На рівні функціональному в парламенті існує більшість, що володіє ресурсом для прийняття рішень, здатних поламати існуючі політичні конструкції та традиції.

Період після 2 вересня показав, що неформалізована співпраця БЮТ з ПР, навіть в найвищих публічних проявах компліментарності щодо один одного, не означає автоматичних відчутних електоральних втрат.

В цьому випадку значно більше можливостей пояснити власним вболівальникам, що спільні голосування є не більше ніж вимушеним кроком і що "нічого такого" не сталося, ніж якби союз було зафіксовано у відповідній угоді з усіма наслідками, що постають.

Для гри у третього зайвого, якою захоплена вітчизняна еліта і до якої з розумінням ставиться електоральні фан-сектори, логіка "дружби двох проти третього" вже сприймається як цілком органічна.

У випадку дуумвірату Тимошенко-Янукович ця "дружба двох проти третього" стрімко трансформується в "дружбу проти третіх". Мрії про перетворення виборчого бар’єру у загороджувальний для всіх інших, є якраз одним із найвиразніших виявів цієї тенденції.

Взагалі, навіть у розхолодженому вияві – без створення офіційної більшості, – БЮТ та ПР діятимуть за логікою виключення інших. Навіть якщо в цей час в інформаційному просторі кружлятимуть активно підживлювані чутки про різні трьох- чи й чотирьох складові парламентські сполуки.

І БЮТ, і ПР зручніше не спішити плямувати репутацію якимось умовностями, на кшталт коаліційної угоди, спільної відповідальності тощо.

Відповідно, є підстави очікувати, що до середини жовтня Україна не матиме нової коаліції, хоча матиме переговори про її створення. При цьому коло їхніх учасників може бути практично всеохоплюючим.

Тим часом ВР працюватиме, а в ній продовжуватиме свою співпрацю неформальний, але добре придатний для виробництва резонансних рішень, мезальянс ПР та БЮТ.

З 16 вересня на ключовим питанням "політичного моменту" стає не питання про те чи наважаться таки БЮТ з ПР на офіційну коаліцію, навіть не питання про те, чи будуть нові вибори, хто їхній фаворит, що вони дадуть...

В цей час стрімко набуває ваги питання про те, що можуть зробити нинішні союзники в 30-добовий період до моменту, коли президент отримає право попросити скласти мандати нинішньому складу ВР.

А можуть зробити немало. І головним об’єктом їхньої уваги стануть якраз загальні правила гри – Конституція. Спокуса скористатися сприятливим моментом і переписати під свої потреби Основний закон країни більша, за будь-які перестороги.

Які параметри нової Конституції може запропонувати "корпорація парламентських монстрів" можна тільки здогадуватися: переговорний процес прихований від громадської уваги.

Про певні його сюжети можна дізнатися зі спойлерів, які проникають чи вкидаються в медіа. Враховуючи всю специфіку такої інформації, тим не менш, можна помітити провідну тенденцію: конституційні ініціативи зосереджуватимуться навколо подальшого обмеження повноважень глави держави.

Зростати ж мають владні можливості глави уряду. Це, якщо не обтяжувати деталями декоративного характеру, магістральний задум.

По одній із побутуючих версій, конвертація президента в "англійську королеву", а прем’єра в "канцлера" розраховується не тільки з урахуванням нинішніх утримувачів цих посад, але й на ситуацію після 2010 року.

Кандидат в "англійські королеви"-2010 Янукович вже навіть не побачив перешкод, щоби "коронуватися" у відповідності до такого сценарію.

Нинішнє підганяння Конституції під політичні потреби по суті двох осіб здатне нагадати сьогоднішнім фаворитам боротьби за владу про бумеранг.

Розхитування основ системи державної влади, центральними елементами якої залишатимуться глава уряду та президент, в недалекій перспективі можуть призвести до повного її руйнування.

А під її завалами отримають остаточний притулок політичні кар’єри і Тимошенко, і Януковича, і багатьох їхніх соратників. Потенціал внутрішньої конфліктності між двома головними персонажами та їхніми клієнтелами вищий, ніж маємо нині.

Хоча б тому, що електоральна база залишається у них між собою відмінною і, за потреби, може бути активно використаною сторонами для мобілізації.

Хоча б тому, що група "англійської королеви" не зможе тихо спостерігати як те, що називається "фінансовими потоками" сконцентрується під контролем групи "канцлера".

Хоча б тому, що конституційний процес перетворюється на серіал "Нескінченна історія" і кожен, хто вважатиме свої повноваження обрізаними, буде вдаватися до спроб їхньої регенерації.

Може справді тих, хто моделює утопію дуумвірату Тимошенко-Янукович надихає модель двоєдиного співправління, запущений у травні в Росії? Але чи варто доводити очевидне: Україна і тут зовсім не Росія.

Російська двоголовість влади виникла вегетативно і, крім того, масштаби тамтешньої дуальності зазвичай перебільшуються. Дуумвірат Тимошенко і Януковича від початку проростання є гібридом – сполученням двох, може й схожих, але вже існуючих організмів. І в умовах місцевого політичного клімату приреченим на ексцеси життєдіяльності.

Крім запуску власне конституційних ініціатив неформальна коаліція здатна підкріпити їх низкою рішень в розвиток ідеї бютівсько-регіонального співволодіння українською державою.

30 днів неформальної коаліції цих сил може викликати більш тектонічні зсуви в українській політиці, ніж навіть швидке створення ними офіційної парламентсько-урядової більшості.

Олесь Лісничук, для УП