Росія проти Грузії: відновлення Імперії
Росія розпочала війну проти Грузії, порушивши тисячолітній принцип "олімпійського перемир’я". Прикриваючись гаслами миру, російська регулярна армія обстрілювала міста і поселення суверенної держави.
Відкинувши норми міжнародного права, вона нагадала світові про свою криваву суть. Росія ніколи не нападає першою, стверджує її офіційна пропаганда. Та Росія знищує цілі народи, така історія.
І нема різниці під яким прапором – червоним чи триколором – відновлювати Імперію-на-крові. Головне відновлювати…
І нема різниці з кого починати – з Чечні чи Грузії – головне починати…
Історичні аналогії
Військово-політична тактика Російської Федерації, у випадку її агресії проти Грузії, є нічим іншим як хронічним спадком царської і більшовицької Росії. Президент Росії у заяві щодо подій в Грузії сказав: "Головним своїм завданням ми вважали і вважаємо збереження миру. Росія історично була гарантом безпеки народів Кавказу".
Колись Фрідріх Енгельс сказав: "Всяке загарбання, насильство, пригноблення Росія здійснювала не інакше, як під приводом просвіщення, миру, визволення народів".
Польські національні революції 1799 року, 1830-1831, 1863-1864 років, царизм давить наче на прохання самих поляків.
8 лютого 1918 росіяни здійснюють в Києві жорстокий терор. Це принциповий наслідок ідеологеми про Україну як частину великої Росії, про УНР – як про націоналістино-буржуазну провокацію проти революції.
Росія вводила свої війська на прохання більшовиків в Україні, що виступали від імені частини українського народу.
Росіяни ніколи не виступали від свого імені. Завжди розпочинали війну від імені когось, на захист чогось. Захист осетин – це тільки привід.
Війна проти Грузії вписується у ці історичні аналогії.
Російська геостратегія
Геостратегія Росії як суходільної імперії виходить з двох базових принципів, сформульованих засновниками культурно-геополітичного руху євразійства.
Згідно першого, держава тільки тоді є державою, коли вона може відповідати на виклики, поставлені її географічним положенням.
Другий говорить про те, що Росія – живий організм, який відповідно до своєї наднаціональної суті і релігійної цивілізаторської місії (об’єднання степу у православ’ї) прагне до постійного розширення.
Після розпаду СРСР додався третій принцип: подолання стиснення у просторі, який "стискає" нинішню Росію у кордонах її допетровського становища й оголошує зоною своїх інтересів простори колишнього СРСР.
Важливо також додати, що дестабілізація становища в Грузії покликана вирішити також й інші завдання: не допустити вступ Грузії до НАТО та унеможливити побудову "неросійських" шляхів транспортування енергоносіїв.
Війна проти Грузії вписується у цю геостратегію.
Забезпечення війни
Коли увага всього світу була прикута до відкриття Олімпіади в Пекіні, Росія далекоглядно готувалася до війни проти Грузії. Ще на початку 90-тих, Росія активно сприяла сепаратистам з Абхазії та Південної Осетії грошима та зброєю.
Виступів Батумі та Цхінвалі не було б без негласної підтримки Москви. Застосувавши свій міжнародний вплив, Росія досягла виключних прав на здійснення миротворчої операції на території Грузії. Вже давно стало відомо, що більшість жителів Абхазії та Південної Осетії мають російські паспорти.
Підтвердження тому – неодноразові протести офіційного Тбілісі.
Паспортизація проводилася з тим, аби здобути правовий привід для початку війни. Його озвучив президент Росії Мєдвєдєв: "Як Президент Російської Федерації я зобов’язаний захищати життя та честь російських громадян, де б вони не знаходилися".
У війні, за повідомлення українських, грузинських та західних ЗМІ, Росія використовує танкову армію, літаки та кораблі Чорноморського флоту. Танки та авіація діють на території Грузії. Флот здійснює блокаду з моря.
Дипломатичними заходами Росія намагалася схилити міжнародну громадськість, переважно США та ЄС, до російської версії подій. Згідно неї, Грузія порушила домовленості гарантувати мир, почала штурм осетинських територій і вчинила етнічні чистки.
Росія ж лише виконує взяті на себе міжнародні зобов’язання миротворця.
Тільки от чому "миротворці" бомблять мирних жителів?
РФ перед початком агресивних дій посилила антигрузинську пропаганду. Прикладом тому є економічна блокада Грузії, зокрема пов’язана із забороною ввозу низки грузинських товарів в Росію.
На інтернет-сайти державних органів влади Грузії були вчинені хакерські атаки. Мовна гра зосередилася на двох основних поняттях: "геноцид осетин" та "миротворчі дії" Росії. А між ними поставлений логічний зв’язок наслідку явища, названого другим поняттям, через існування явища, названого першим.
Міф про миротворців
Всі російські ЗМІ не відповідають критеріям неупередженої журналістики. Вони виконують пропагандистську функцію Кремля.
Цікаво, що російські ЗМІ описують дії "миротворців", тоді як російські армійські високопосадовці здебільшого розказують про війська. Генерал російської армії Пьотр Дейнекін, зокрема, рапортує: "Зі Цхінвалі наші війська злегка запізнилися" ("Независимая газета", 11 серпня).
Використання регулярних військ: 58 танкової армії, Чорноморського флоту РФ, авіації, бомбардування Горі, Еугдіді, Поті, Візіані, Болнісі (що зовсім неподалік від Тбілісі!) свідчить про те, що російські миротворці – міф. Йдеться про дії регулярної армії.
Наслідки війни
Росія вже готова відновлювати континентальну імперію. Перший крок – встановлення панування на Кавказі як важливому геостратегічному районі.
РФ, всупереч нормам міжнародного права, порушує суверенітет інших країн. Насамперед, держав колишнього СРСР, які Росія відносить до так званого "простору життєво важливих інтересів" (тут і Україна).
Захід повільно, а головне, нерішуче впливає на припинення війни. Це значить, що Грузія лишилася сам на сам з Росією. Рада безпеки ООН може засудити дії Росії, однак війни це не припинить.
Єдиною втратою для росіян стане вчергове заплямований імідж Росії. Однак що таке імідж порівняно з контролем над Грузією?!
Припинення військових дій станеться або після "здачі" сепаратистських територій Грузією, або після рішення ООН ввести міжнародний миротворчий контингент. Грузія сподівається саме на останній варіант, Росія все робити, аби цього не допустити.
Оскільки встановити контроль над Грузією не вдасться у короткотерміновій перспективі, то маріонеткові режими Абхазії та Південної Осетії з міжнародним статусом незалежних держав, стануть свідченням сили Росії перед західним світом. Визнання цих територій незалежними вже готує парламент РФ.
Війна в Грузії унеможливлює продовження переговорів Тбілісі про приєднання його до Плану дій щодо членства в НАТО. Це питання очевидно буде знято з порядку денного.
І справа не тільки у вимогах НАТО до країн-кандидатів не мати "гарячих точок" на власній території. Приєднання до ПДЧ Грузії означатиме негласну війну з Росією.
Війна проти Грузії – війна проти України
Україна має безпосередній стосунок до війни Росії проти Грузії. Інтереси України у збереженні цілісності Грузії і введенні на її територію міжнародного миротворчого контингенту.
Дві держави є членами ГУАМ – альтернативного Росії політико-економічного об’єднання. Удар по Грузії – удар по намірам України створити антиросійську коаліцію.
Україна – зона особливої уваги Росії. Сумніви у її суб’єктності постійно висувала Росія. І теперішня війна свідчить: після Грузії наступна ціль – Україна.
Ще є час на підготовку механізмів спротиву. Це стосується атлантичної інтеграції, виведення ЧФ РФ, управління інформаційним простором, законного реагування на діяльність проросійських організацій, контроль над ситуацією в Криму.
Війна повинна стати головним антиросійським і пронатівським аргументом в Україні. Як би НАТО не подобалося деяким силам, альтернативного шляху безпеки для України немає.
Громадянські кампанії проти війни повинні перерости у вимогу виведення Чорноморського флоту Росії з Криму. Звинувачення Росії на адресу України у продажі зброї, підтримці "геноциду" – це частина інформаційної кампанії РФ проти української держави.
ХХІстоліття – не є століттям миру. Міжнародне право – засіб маніпуляцій сильних держав. Війна стосується України не менше, а часто і більше, ніж можна думати, живучи в Україні. Національна безпека віднедавна стала першим рядком порядку денного української політики.
Юрій Ноєвий, для УП
