Асоціація останньої надії
На цьому тижні Україна зробила нову відчайдушну спробу прорватися у Європу.
Незрозуміло, чому для цього було обрано головного агента російського впливу на континенті – Німеччину, але що сталося, то сталося. Саме в Києві, і саме з вуст німецького канцлера Україна почула слова, які ще три роки тому ніхто і не міг передбачити.
Слідом за дипломатичним єврокомісаром Беніто Ферреро-Вальднер, канцлер Німеччини Ангела Меркель чітко і ясно дала зрозуміти, що верхівка ЄС не бачить Україну у цій спільноті.
Залишається лише сподіватися, що не вся Європа так сильно залежить від руки "Газпрому" та молодіжних споминів Путіна.
Візова помилка
Згадаймо для початку кілька останніх символічних етапів у боротьбі України за "вільну Європу".
МЗС України у 2005 році з пропагандистською метою в односторонньому порядку скасував візи для усіх громадян ЄС.
З боку України це був акт доброї волі та своєрідна вдячність за підтримку в дні "помаранчевої революції". Звісно, українці розраховували на адекватну реакцію з боку ЄС.
Ще в жовтні 2006 року директор міжнародних програм Центру Разумкова Валерій Чалий, оптимістично коментував парафування угоди про спрощення процедури оформлення віз для громадян України: "Це - перший крок для того, щоб у майбутньому досягти скасування віз для українців з боку ЄС. Це також відповідь на скасування українською стороною віз щодо громадян Євросоюзу, а з іншого боку – розуміння, що не можна створювати додаткових бар'єрів для обміну людей, їх контактів. Це лише початок шляху".
Початок виявився складним.
Наприкінці 2007 року Україна стала жертвою брутального наїзду з боку євро-структур, які зажадали поширення безвізового режиму на своїх нових членів - румун та болгар. Так жест доброї волі перетворився на рабську позу.
Звісно, крім цього були і окремі "успіхи", як-то нещодавно прийнята голодоморна резолюція ПА ОБСЄ. Але, яка нам від неї користь?
Асоційований євро-член
Замість чітких перспектив на євро-членство, Меркель пообіцяла угоду про асоційоване членство. Треба ж було якось відбитися від нас, а то могли б із Києва не випустити!
Звісно, "асоційований член" звучить могутньо та обнадійливо. Якщо він асоційований, то згодом може повноправно ввійти до європейського лона. Але це, якщо думати так як ми звикли.
На практиці технологія асоційованого членства з ЄС зовсім не дає права на подальше оформлення стосунків. Та в них тих асоційованих членів може бути стільки, що всієї Європи не вистачить, щоб задовольнити усі потреби розвинених країн.
Близько 60 країн мають з ЄС різні асоційовані угоди, що зовсім не свідчить про їхню здатність стати членами цього утворення. У списку таких країн навіть Мавританія та Західна Сахара, отже Україні є з кого брати приклад.
Йдеться про звичайнісіньку політику добросусідства між ЄС та як вони це називають "associated state". Так, вибачте у нас із Росією підписана Велика угода про дружбу, але справжньої дружби як не було, так і не буде.
Що цікавить пересічних українців у плані відносин з ЄС? Зовсім не статус декларацій про братерство. Головне, що хвилює останнім часом – це відсутність нормальних можливостей потрапити до країн Європи. Не важливо в даному разі про що йдеться: роботу, навчання чи туризм.
Скандальна ситуація з десятьма українськими гастарбайтерами, що так і не змогли спокійно подолати німецький кордон, показала ким нас там вважають. Це і так давно було відомо, але все таки людина завжди сподівається на краще.
Вже півроку тривають суперечки з поляками та словаками щодо розміру смуг, що ввійдуть до зони малого прикордонного руху. Наші сусіди наче вже були готові піти назустріч та збільшити цю зону до 50 км, але пильні євро-бюрократи швидко накостиляли молодим членам євро-спільноти.
Тому довелося новим євро-членам тиснути на Україну, щоб ненька зрозуміла як це все має бути насправді. 30 км і ніяких зайвих кілометрів.
Як кажуть росіяни: "Дружба – дружбой, а служба – службой". Бідні "прикордонники" тим часом ніяк не можуть повернутися до свого звичайного життя, коли кордон був не на замку.
А якщо пересічний українець насмілився їхати не до прикордонної смуги, а куди-небудь далі, то просто ховайся. Треба терміново бігти до банку та відкривати там рахунок на кілька тисяч чого-небудь, вимолювати в усіх місцях "лівої" роботи довідки про "сіру" зарплату, і все одно тремтіти, розуміючи, що і цього може не вистачити. А там - або ти на фото схожий на відомого терориста з таборів у Пакистані; або в тебе на рахунку лежить на 5 євро менше, ніж потрібно, щоб тебе вважали заможною людиною; або ти неодружений і це дуже небезпечно для демографії ЄС…
Абсурд цієї ситуації в тому, що усі роки "холодної війни" право людини на вільне пересування було однією з головних тез американців та європейців у їх боротьбі проти СРСР.
Виїхати, як відомо, з Радянського Союзу навіть з туристичною метою було вкрай складно. Світ закінчувався на югославському кордоні. Далі була "залізна завіса".
І що тепер? Стало краще, вільніше, легше? Коли мета "холодної війни" була досягнута, виявилося, що на сході Європи будують нову "берлінську стіну".
Віртуальна стіна починається вже у Чопі. Яка там Югославія, якщо навіть до бідної Словаччини так просто не потрапиш.
Звісно, якщо у вересні Україна отримає статус асоційованого членства з ЄС, всередині країни це буде представлено як фантастична перемога вітчизняної дипломатії.
Як прорив, порівняно з яким вступ до СОТ був лише малою дрібничкою. І виборці - що дуже важливо напередодні 2010 року - так і будуть думати, що ми вже майже у Європі, хоча насправді мова буде йти про зовсім інше місце.
Юрій Корогодський
