Навіщо був потрібний допит Лещенка?

Давати інтерв'ю своєму ж виданню – це, погодьтеся, дивно. Більше того, ми довго сперечалися в редакції на цю тему.

За  інших обставин ми б не пішли на такий крок. Однак статус свідка у справі про отруєння Віктора Ющенка, який отримав журналіст "Української правди" Сергій Лещенко, ставлять нашого колегу перед ризиком позбутися права на професію. Написавши будь-який матеріал на тему отруєння, Лещенко автоматично може опинитися під загрозою карного переслідування за розголошення таємниці слідства.

Щоб розповісти всі дозволені обставини навколо допиту у справі про отруєння, Лещенко дав інтерв'ю власному виданню, де поділився своїми враженнями і внутрішніми відчуттями від перебування в слідчому управлінні Генпрокуратури.

– Ти знаєш, що через твій допит уже збираються пікетувати СБУ?

– Я вдячний усім, хто висловився на мій захист, але мені неприємно, коли на цьому починають спекулювати. Люди, що вирішили організувати мітинг під СБУ, щоб він виглядав актуальніше, дописали, що це мітинг на мій захист. Я скажу відразу, що нікого про це не просив і до проведення цього заходу ніяк не причетний.

– Цим інтерв'ю ти не порушуєш таємницю слідства?

– Я не можу її порушити з простої причини – я не знаю, що таке таємниця слідства. Слідчий мені не розповідав, що "от зараз ви почнете дізнаватися таємницю слідства". Він не говорив, де таємниця слідства починається, а де закінчується. Хоча я дуже просив слідчого розповісти мені, у чому саме полягає таємниця, щоб я це не розголошував. Але він не знайомив мене з матеріалами кримінальної справи, не давав мені читати чиїхось протоколів допиту, крім мого, не показував результати експертиз.

Я не збираюся розголошувати зміст мого допиту, але слідчий не вправі заборонити мені займатися журналістикою і писати статті на тему отруєння президента.

Як можуть бути таємницею слідства історії з життя Жванії? Нехай навіть вони пов'язані з отруєнням Ющенка, але це його життєвий шлях, який він просто описав в інтерв'ю. І після цього порушувати нову кримінальну справу за розголошення таємниці слідства – це абсурд!

– Але ти попереджений про те, що не маєш права розголошувати таємницю слідства?

– Під час допиту ведеться протокол, після закінчення допиту він дається на підпис свідкові. Потрібно підписати кожну свою відповідь, анкетні дані і роз'яснення моїх прав.

Окремо підписується абзац про те, що свідок попереджений про кримінальну відповідальність за розголошення таємниці слідства. Я цей абзац не підписував ні після першого допиту, ні після другого.

Це моя принципова позиція, і я письмово виклав слідчому причини своєї відмови. Вважаю, що у такий спосіб порушуються мої права як журналіста, оскільки будь-яка інформація, яку я надалі викладу у своїх матеріалах на тему отруєння Ющенка, слідчий на свій суб'єктивний розсуд може трактувати як таємницю слідства. Це взагалі позбавить мене права займатися моєю професією!

Я керувався Конституцією, яка гарантує мені право займатися своєю професією й обнародувати суспільно важливу інформацію.

Крім того, практика Європейського суду по правах людини захищає в даному випадку журналіста. Узагалі наш Кримінально-процесуальний кодекс був написаний у радянські роки, і не відбиває реалій сучасності. Крім Конституції, мої права гарантовані законом "Про інформацію", що звільняє від відповідальності за розголошення даних з обмеженим доступом, якщо це суспільно значима інформація. І будь-кому очевидно, що суспільство повинне знати правду про стан здоров'я першої особи держави.

– Ти будеш і далі займатися темою отруєння Ющенка?

– Звичайно, буду. Я не збираюся бути заручником слідчого, що суб'єктивно буде вирішувати, що мої знання – це таємниця слідства.

Таємниця слідства – це матеріали кримінальної справи, які мені ніхто не показував. А мої знання – це інформація, яку добув особисто я. І я вправі нею розпоряджатися на свій розсуд, доносити її до відома суспільства.

Громадян України не можуть позбавляти права на інформацію про здоров'я свого президента, що є вищою посадовою особою й утримується на гроші платників податків.

Більше того, якщо слідчі настільки суворі і педантичні з таємницею слідства, то я б хотів подивитися, як вони відреагують на її розголошення самим Віктором Ющенком.

Згадай, президент під час візиту в Австрію дав інтерв'ю газеті "Der Standart", де розповів, що підозрювані в його отруєнні є громадянами Росії, що вони переховуються в цій державі, а Україна наполягає на їхній екстрадиції.

Будь-кому зрозуміло, що це – таємниця слідства. Але тут починаються подвійні стандарти. Президентові за її розголошення нічого не буде. Коли раптом що – слідчий дасть президентові заднім числом дозвіл на обнародування цих даних. А журналістові за допомогою таємниці слідства можна легко закрити рота.

– Давай з самого початку…Як ти опинився в слідчому управлінні Генеральної прокуратури?

– У минулу п'ятницю о 8:40 ранку до мене додому прийшли двоє співробітників СБУ і Генеральної прокуратури, які вручили повістку, щоб я з'явився на допит о 10 ранку того ж дня, тобто через годину двадцять хвилин.

Повістка була підписана слідчим Галиною Климович, яка займається отруєнням Ющенка. Тому я відразу здогадався, у рамках якої справи мене хочуть допитати.

Я думаю, кожен розуміє, що запрошувати на допит за годину двадцять хвилин до його початку – це ненормально. Тобто ти повинен поламати свій день, підвести інших людей, щоб прийти на допит у справі про отруєння. При цьому, я, мабуть, не є ключовим свідком, оскільки не бачив Віктора Ющенка тривалий час ні до, ні після дня можливого замаху. І точно не знаю чогось такого, що може кардинально вплинути або просунути слідство.

– Ти пояснював слідчому причину неможливості прибуття на допит?

– Так, я відразу попросив у співробітника прокуратури телефон слідчого. О 8:40 за цим номером ніхто трубку не брав, а о 9 ранку взяв слідчий Орлов, який і збирався мене допитувати. Я йому пояснив, що "от, мені прийшла повістка, але я не можу з'явитися в призначений час, тому що в мене вже спланований день".

З досвіду спілкування з іншими свідками у справі Ющенка я знав, що допити тривають довго. Тому я відразу запропонував слідчому провести його в понеділок. Пан Орлов заявив, що нічим допомогти мені не може, і що я зобов'язаний з'явитися на допит відповідно до часу, зазначеного в повістці. Він наполягав на тому, щоб я прийшов саме в цей день, якщо не о 10, то о 14 годині дня.

І я збирався на цей час у прокуратуру, як раптом у парламенті порушили питання про недовіру урядові. Будь-який журналіст мене зрозуміє - я не міг піти з Верховної ради, оскільки це була дуже важлива подія.

Відразу скажу – я не ховався, не відключав телефон, слідчий продовжував спілкуватися зі мною. Він продовжував наполягати на тому, щоб я прийшов, як не о 14:00, то о 18:00. Говорив: "Я вас чекаю до шостої вечора". Щоправда, незрозуміло, як би він мене тоді допитував – до ранку чи як?

– Слідчі грубіянили?

– Ні, із мною вони спілкувалися завжди досить толерантно. Але це неправильно, коли вони вважають, що можуть розпоряджатися життями інших людей. Я – всього лише свідок, причому явно не ключовий. Вони – слідчі, які утримуються за рахунок платників податків. Нам просто потрібно знайти взаємозручну дату допиту – от що я намагався до них донести.

Головний редактор "Української правди" Олена Притула розмовляла з керівником слідчої групи Галиною Климович і спробувала домовитися, щоб я прийшов у понеділок. Але в результаті пані Климович не дали своєї згоди.

По закінченні робочого дня в п'ятницю мені принесли нову повістку – на суботу на 10 ранку. На цей раз повістку принесли два співробітники СБУ, один з них – у званні полковника.

Для мене було дивно, що повістку звичайному свідкові на звичайний допит розносять полковники СБУ. Напевно, крім отруєння Віктора Ющенка інших нерозкритих злочинів у цій країні не залишилося...

Тоді я прикріпив до корінця повістки, яку повезли назад у прокуратуру, офіційний лист редактора "Української правди" на ім'я Климович з поясненнями, що в п'ятницю і суботу я не зможу з'явитися на допит через професійну зайнятість – у суботу був з'їзд "Єдиного Центру", де повинні були вибрати Балогу лідером партії.

Однак це на слідчих не вплинуло. У суботу двоє співробітників СБУ знову принесли повістку на 14 годину цього ж дня. Я відразу написав на корінці, що готовий прийти в понеділок. Більше слідчий мені не дзвонив.

Тобто весь цей час, я не ховався, відповідав на телефонні дзвоники, не ухилявся від отримання повістки – хоча легко міг це зробити, наприклад, відключивши телефон. Тоді у слідчих не було б формального права застосовувати процедуру силового приводу.

У понеділок мене на допит ніхто не викликав, хоча всі мої телефони у слідчого були. Замість цього подзвонили дільничний міліціонер, який повідомив, що в райуправлінні МВС є постанова слідчого у справі отруєння Ющенка про мій силовий привід на допит.

– Як виглядав силовий привід?

– Без заламування рук. Я сказав дільничному, що не потрібно нікуди їхати, і що я сам до нього добровільно під'їду в райвідділ. На той час уже всі мої близькі переполошилися через постійні візити СБУ-шників, і чекати міліцію на порозі було вже занадто!

Я приїхав у подільську міліцію, і ми разом з дільничним поїхали в слідче управління прокуратури. Тобто "силовий привід" здійснили на моєму особистому автомобілі.

Мені здається, тут не принципово, як здійснювався силовий привід – важливо те, що слідчий пішов на цей крок і виніс постанову, хоча я від нього не ховався і постійно був на зв'язку.

Щастя, що в нашому районі адекватний дільничний. Але якби на його місці був хтось інший, він міг би залучити "беркут". Тобто сам факт винесення рішення про силовий привід був неадекватний усій ситуації.

У підсумку ми проїхали з дільничним три квартали – з вулиці Хорової до Борисоглібської, де знаходиться Головне слідче управління прокуратури. На нас там чекали співробітники СБУ, які передали мене слідчому.

Зі слідчим ми піднялися на третій поверх. Там ми пройшли повз кабінет керівника слідчої групи в справі про отруєння Галини Климович, біля якого була виставлена охорона, і зайшли в маленьку кімнату.

Далі почалися суперечки – слідчий забажав здати в сейф мобільний телефон і сумку. Я відмовився, розуміючи, що з телефоном під час моєї відсутності могли зробити що завгодно – переписати адресну книжку, смс-повідомлення.

"Ви що, не розумієте, що через мобільний телефон нас можуть прослухувати?!" – обурився слідчий. Я відповів: "Мені страшно чути від вас, представника прокуратури, що, виявляється, у нас у країні є незаконна прослушка!"

У підсумку, ми зійшлися на компромісі – я телефон залишаю в себе, але при цьому від'єдную акумулятор. Ми пішли в іншу кімнату – це звичайний канцелярський кабінет, де стояли столи, комп'ютери. Там, власне, і пройшов допит.

– Наскільки я знаю, не тільки Жванія є злісним "неходильником" на допит. Наприклад, Тимошенко взагалі ігнорує допити в справі про отруєння після того, як побувала там один раз…

–У цій ситуації ти можеш говорити більше, ніж я. Додам тільки, що я взагалі виявився зразковим свідком. Тому що поки йшов мій допит, слідчому повідомили, що троє з запланованих на той день людей не з'явилися, а їхні телефони відключені.

– Хто вів з тобою допит?

– Перший допит вели два слідчі.

– Тобі хто-небудь пояснив, чим пояснюється така терміновість твого виклику на допит саме зараз?

– Ні. Але після того, як прийшла перша повістка, і я попросив перенести допит, з редакцією зв'язалися певні особи, які повідомили, що мене терміново треба допитати у зв'язку з інтерв'ю Давида Жванії, а я, виявляється…"ухиляюся з ідеологічних міркувань".

– Це був представник правоохоронних органів?

– Ні. Це була взагалі стороння особа.

– Про що був твій допит?

– Я не можу про це говорити. Скажу лише, що мене допитували зовсім не про обставини отруєння, а про мою професійну діяльність.

– Це правда, що всі питання під час першого допиту стосувалися конкретно інтерв'ю з Давидом Жванією і всіх обставин довкола нього? Аж до того, у що він був одягнений і на якому стільці сидів?

– Я не можу це коментувати.

– Але це ж порушення закону, коли тебе викликають у справі про отруєння, а допитують узагалі на сторонню тему – по обставинах отримання інтерв'ю!

– Я теж так вважаю, що не можна свідків викликати по одній справі, а допитувати по обставинах, що до цієї справи не мають жодного відношення.

– Ти що, говориш так обережно, щоб не розголосити таємницю слідства?

– Своїми відповідями я взагалі ніяк не розголошую таємницю слідства. Усі знають, що мене викликали на перший допит після інтерв'ю з Давидом Жванією, а на другий – після інтерв'ю з Миколою Полудьонним. Крім того, я повідомляю інформацію, яка складає суспільний інтерес, оскільки історія з допитом стала привселюдно відомою.

– Як ти думаєш, навіщо був потрібен цей допит?

– Мені здається, тут намагаються вирішити кілька завдань. Завдання номер один – це вирішити проблему Жванії, що допік усіх у слідчому управління тим, що не ходить на допити. Я можу здогадатися, що незабаром вигадають новий спосіб впливу на нього.

І завдання номер два – це змусити мене не писати на тему отруєння, лякаючи кримінальною відповідальністю за розголошення таємниці слідства. Однак я не підписав пункт протоколу допиту, що стосується цього обмеження.

– Тобто, проти Жванії порушать справу за розголошення таємниці слідства в тому інтерв'ю, що він дав "Українській правді"?

– Я не можу нічого говорити на цю тему. Хоча, на мій погляд, ніякої таємниці там немає – про те, що розповів Жванія у своєму інтерв'ю, уже повідомляв і Сівкович, і Васильєв, і Сацюк…Те, що слідчий вважає таємницею слідства, уже багато разів публікувалося в пресі.

– Але я можу здогадуватися, що в слідчого було завдання під протокол зафіксувати, що це інтерв'ю Жванії справжнє, не фальшиве. А потім виділити цей протокол твого допиту в нову кримінальну справу – про розголошення таємниці слідства.

– Без коментарів.

– Це нагадує тактику слідства щодо Володимира Сацюка, якого розшукують у справі незаконного отримання військового звання, а не у справі про отруєння. Але всі розуміють, які справжні причини полювання на Сацюка. Може навіть статися таке, що допит Жванії 23 липня відбудеться вже по новій кримінальній справі. Це так?

– Так це чи не так, ми зрозуміємо після того, як Жванію допитають 23 липня. Тоді і буде зрозуміло, по якій справі його викликають – про отруєння чи про розголошення таємниці слідства.

– І що, Полудьонного теж хочуть притягнути за розголошення таємниці слідства?

– Ми можемо тільки здогадуватися про їхні мотиви. Я не знаю, слідчий мені про свої плани не розповідав.

Але я можу припустити, що в Генпрокуратурі намагаються підвісити на гачок якомога більшу кількість людей у справі отруєння, щоб потім намагатися на них впливати чи, не дай Боже, шантажувати.

– Ти зрозумів, хто зараз головнийпідозрюваний у справі про отруєння?

– Кого підозрюють – я не знаю. Але можу зробити припущення з усього ажіотажу, що відбувається, що Жванія для них - це ключовий свідок.

– Як ти думаєш, в історії з отруєнням фігурує Березовський?

– Не секрет, що прізвище Березовського то отут, то там спливало навколо Ющенка – то справа Рибкіна, то справа з невдалим вибухом під штабом Ющенка…

До речі, у мене склалося враження, що слідчі не до кінця розуміють, який обсяг інформації зі справи уже відомий суспільству. Наприклад, під час спілкування не під протокол я їм говорю: "Я чув версію, що в історії з Рибкіним все мало закінчитися трагічно – його повинні були скинути з потяга на шляху назад до Москви для того, щоб навести тінь на Кучму і на Путіна". На що слідчий робить страшні очі: "Відкіля вам це відомо?!" Так про це знає пів-Києва!

– Як тобі здалося - слідчі досконально вивчили справу?

– Можу сказати, що допит проводять слідчі, яким років по 30. Я думаю, що це був задум Климович – залучити молодих хлопців, якими б рухала не матеріальна винагорода, а амбіції – заявити про себе, зробити кар'єру в прокуратурі на справі Ющенка.

– Це правда, що під час твого допиту піднімалося питання, що інтерв'ю зіЖванією було проплаченим?

– Я не можу нічого говорити на цю тему.

– Під час допиту була розмова не під протокол?

– Була, але мені здається, це така тактика слідчого, коли він намагається розкрутити свідка на додаткову інформацію. Наприклад, довідатися телефони якихось важливих людей. Але я сказав, що не можу нічим допомогти.

– Чому так довго тривали допити – перший разсім з половиною годин, другий раз – шість годин?

– Як я знав і раніше, допити у справі про отруєння тривають надзвичайно довго. У мене навіть був час зайнятися малюванням. Я просто малював у блокноті, як слідчий мене допитує. Під час першого допиту цього ніхто не помітив. А під час другого здійняли лемент: "Навіщо ви малюєте на мене карикатури, я вам не давав такого права!" – обурився слідчий.

Я йому відповів: "Кримінально-процесуальний кодекс не обмежує мене в праві малювати під час допиту". "Я забороняю, ви можете вийти після допиту і відтворити мій портрет по пам'яті! Але при мені я забороняю вам малювати мене", - відповів слідчий.

У підсумку, щоб припинити цей скандал, я просто порвав малюнок із зображенням слідчого Орлова і почала малювати національний орнамент і пейзажі за вікном.

Однак сидіти шість-сім годин на одному місці неможливо. Я встав, підійшов до вікна і побачив у дворі слідчого управління вражаючий об'єкт – Мерседес, на якому їздив... Леонід Кучма під час перебування президентом. Так я отримав підтвердження тим чуткам, які ходили раніше – що автобаза секретаріату президента виділила слідчому Климович броньовану машину.

Крім того, її охороняють бійці спецпідрозділу "Альфа" – кілька знайомих осіб я побачив у коридорі слідчого управління.

З іншого боку, на мене справило враження матеріальне забезпечення прокуратури. Виявляється, у слідчих у справі Ющенка елементарно немає…паперу для друку! Вони роздруковують свої робочі матеріали на аркушах, що з однієї сторони вже були використані.

– Після допиту ти спілкувався зГалиною Климович, керівником слідчої групи у справі про отруєння Ющенка?

– Так, вона захотіла поспілкуватися, покликала у свій кабінет. Вона запитала, чому я не приходив на допит, адже журналісти повинні бути передовою групою суспільства, що показує усім приклад. Я пояснив, що "я – законослухняна людина, готовий прийти на допит у зручний для них час, тільки не треба робити з цього показову історію із силовими приводами".

– Це було спілкування не під протокол?

– Ні, не під протокол.

– Вона агресивно поводилася?

– Ні, спокійно.

– Климович вимагала від тебе не писати на тему отруєння?

– І вона, і слідчі сказали, що я можу тільки з їхнього дозволу писати статті на тему отруєння, де будуть викладатися факти отруєння. "Ви можете скільки завгодно публікувати міркування на тему, був Ющенко отруєний чи ні. Але викладати інформацію з деталями навколо отруєння заборонено", - сказали мені.

Я відповів, що вважаю це порушенням своїх прав як громадянина і як журналіста. По суті, це позбавлення мене права на професію.