Горе без розуму Або про психічне здоров'я наших лідерів

Хто без гріха, нехай першим кине (в неї) каменем. Очевидно, в цьому світі безгрішних людей не існує. То ж те, що прийнято ідентифікувати як гріх, є невід'ємною частиною буденного людського існування. Своєрідна частина норми – природного способу існування соціальної (раціонально) мислячої істоти.                                 

От тільки питання, чим, насправді є гріх, не говорячи вже про його природу; та де та межа, за якою гріх, а чи низка гріхів переростає в злочин, навіть не стільки соціальний, скільки проти людського єства та Буття (для віруючих проти Аллаха, Бога, Ієгови тощо)?

Бо, якщо слідувати практично всім без винятку релігійним і філософським догматам, людське єство: чи то душа, а чи своєрідна комбінація сумління, честі та інших чеснот, є незрівнянно значимішим за людське тіло, а отже за виживання за будь-яких обставин. Як і Буття є сутнісно незрівнянним з буденним існуванням.

Мабуть, найпростішим та найоптимальнішим розумінням гріха є припущення, що це дії, а також помисли, які направлені на руйнування, або несуть в собі деструктивне начало. Деструктивне ж начало, безумовно, сполучене з патологією. Якщо на рівні фізичного тіла – з хворобою; на рівні психіки – з психічними захворюваннями або станами чи фобіями; на рівні душі – з божевіллям.

Тож, якщо брати до уваги сьогоднішнє соціально-політичне життя та, зокрема, його урядників, напрошується цілком послідовне і зовсім не хитре питання – що спонукає теперішніх політиків і можновладців, як зрештою і багатьох пересічних "добропорядних громадян", до явно деструктивних дій, відвертої брехні та вихваляння власною ницістю, як високими досягненнями?

Очевидно, причиною тому є усвідомлені, однак найчастіше нерефлексовані індивідом психологічні та психофізіологічні патологічні стани, іноді межуючі з божевіллям. Саме така ситуація притаманна практично для всіх сучасних українських політиків-шоуменів і -вуменів.

Адже психічно здорова та врівноважена людина здатна задовольнятися необхідним мінімумом – стан задоволення та внутрішнього спокою – це її природний стан.

Ті ж, хто постійно прагне змін, хто не уявляє свого життя без боротьби, інтриг, протистояння; кому непосильне життя без постійного перебування на виду в інших; хто спить і марить месіанством, вождізмом чи спасительством – всі вони, і іже з ними, хворі, щонайменше в очах Буття, істоти. Носії деструктивного начала.

І ці хвороби, між іншим, мають властивість поширюватися, частково за принципом інфекції.

Суспільство, ж як цілісний "організм", яким керують психічно хворі люди, безумовно, також хворе. Для українського суспільства, приміром, притаманна низка комплексів та фобій, які давно вже стали хронічними та час від часу дають рецидиви.

До речі, комплекс меншовартості та юдофобія – це та частина патології, яка знаходиться на самій поверхні. Наскільки ж деструктивнішими, щодо індивіда і щодо українського роду в цілому, є апатія до життя, притаманна чи не кожному українцеві; відмова від ініціативності і, водночас, уникання всякої відповідальності за своє існування.

А ще приступи депресії, шизофренії, які проявляються в відсутності належним чином упорядкованої і визнаної нацією історії. Маразму – нездатності усвідомлювати власні помилки та робити з них висновки, а також розрізняти своїх природних ворогів і друзів

Параної – постійний пошук ворогів, які так і прагнуть занапастити "цнотливу" душу малороса чи то в тенета НАТО, чи ЄС.

Що ж стосується "вершків" українського суспільства, то різноманітні психічні і психофізіологічні хиби та патології на їх рівні представлені, як то кажуть, в усій красі.

Нинішній глава держави явно втратив зв'язок з реальністю і живе у власному химерному світі, свято вірячи в свою праведність і месіанство.

Політологи ж та інші фахівці ламають собі голови, вигадуючи чергові причини і підстави тому, що вчиняє Ющенко, так ніби він мав би бути цілком здоровою і "вміняємою" особистістю, здатною приймати адекватні ситуації рішення.

Звичайно, політик не все може сказати публічно, адже, найперше, є речі, які просто не готовий почути і адекватно оцінити широкий загал. Зрештою, є речі, про які будь-якому політику не вигідно говорити публічно, з суто приватних меркантильних міркувань.

Проте психічно здорова людина-політик здатна розрізняти поміж собою власну вигоду та маніакальну ідею, відмовляючись, навіть від паростків останньої.

Тоді як хворий політик живе саме маніакальними ідеями, вважаючи їх, природно, адекватними. І з цього користуються ті, хто попри всяку мораль та людяність переслідує свої інтереси та догоджає своїм забаганкам, часто також маніакальним.

Далеко не свята і "наша Юля". Високий рівень активності і дієздатності, сполучений з колосальним напруження психічних сил, може бути наслідком декількох причин.

Очевидно, гормональний обмін леді Ю настільки інтенсивний, що це лежить в основі її гіперактивності. Звичайно індивідуальні особливості фізіологічних процесів знаходять свій відбиток на психічному стані.

У Юлії Володимирівни явна схильність до істерії. Всякий уповільнений процес, розслаблення абощо для неї "смерті подібне". В її очах це набирає вигляду саботажу, дезертирства, змови.

Не обходять її стороною і маніакальні ідеї. Щоправда, ця хиба в неї не настільки виражена як у Ющенка або вона іще здатна час від часу контролювати себе та відрізняти ілюзорне від реального.

Психічно найурівноваженішим з усіх "стовпів" української політики виглядає, між іншим, Віктор Янукович. Його рівень "пристосувабельності" до реалій оточуючого світу на порядок вищий за той, який мають його візаві. Природно, і поріг чутливості у нього значно нижчий, а тому в його діях не простежуються якихось непослідовних неконтрольованих рухів.

Янукович веде себе здебільшого як врівноважена людина. Щоправда, будучи мало спокушеним в премудростях технологій впливу, він опинявся жертвою різноманітних скандалів, наприклад, "яйцевого", бо цілком в таких випадках покладався на своїх радників і технологів.

Звичайно, Віктор Федорович також не без гріха, однак радше за все його гріх полягає в низькому рівневі освіченості, малочутливості, окремих фобіях, іноді спалахах гніву, які, як в народі кажуть, приводили до рукоприкладства в високих кабінетах; а ще буденних "дрібничках", як то заздрість, любов до слави, ну і, звичайно, до всього "вишуканого", точніше до накопичення.

Подібний згаданим вище букет симптомів і психічних розладів притаманний чи не кожному мало-мальськи відомому українському політикові. І чим вищого польоту "політичний птах", тим пишніший цей букет, тим яскравіші в ньому "барви".

Тож цікаво, кого наворожить доля України на найближчий час в керманичі. Якщо слідувати явно простежуваній тенденції нарощування психічної проблемності в кожного наступного президента – від Кравчука до Ющенка – то борони Боже Україну.

Звичайно, після Ющенка є ще куди деградувати. Але чи заслуговує ціла нація на явно психічно хворих поводирів? Судячи з результатів київських виборів – так. Так Ющенко! Так Черновецький! Так зв'язку з космосом і зеленими чоловічками.

Якщо ж ні, то хто новий? Психічно цілісний і врівноважений? Та й чи готовий "лікар", тобто народ, якого привчили мати справу, м'яко кажучи, з психічно неврівноваженими політиками ось уже впродовж десяти років, розгледіти за здоровим блиском в очах претендента справжнього лідера? А чи нація таки серйозно хвора і майже не виліковна?

Володимир Калуга, для УП