Правда та брехня про вакцинацію
...Вже місяць, як моє життя поділилося на "до" і "після" дня смерті Антона, хлопчика з Краматорська. Суто по-людськи трагедія незнайомої родини болить мені, як власна біда, бо кожен з нас з болем сприймає звістку про смерть дитини.
Як лікар я не можу спокійно і розважливо думати про нехлюйство тих кількох моїх колег, які вчасно не прийшли на допомогу, не вміли чи не змогли врятувати життя дитини, за людськими мірками – вчинили злочин.
Я прекрасно розумію, що такий випадок не один і що не всі люди в білих халатах гідні високого звання лікаря. Але я так само знаю, в яких умовах живуть і працюють більшість медиків, як робота для тисяч і тисяч моїх колег перетворюється на щоденний – буденний і непомітний – подвиг.
Власне, саме для того, щоб змінити заскорузлу ситуацію в медицині і навколо неї, щоб розв'язати сотні застарілих проблем у системі охорони здоров'я, щоб всі ми – і лікар, і пацієнт – почувалися не бідними родичами та учасниками корупційних схем, а гідними громадянами цивілізованої держави, я погодився на пропозицію очолити міністерство.
Ще зовсім недавно мені як лікарю здавалося, що системна, щоденна і копітка робота принесе результати – звичайно, не одразу, а за кілька років, коли я, напевне, вже не буду міністром. Але ж я далі житиму в Україні, тут живе моя родина, друзі, найближчі мені люди.
Я, як кожна людина, щиро хочу, щоб ми всі жили в хорошій країні з високими стандартами медицини для всіх і кожного. Хтось же мусить нарешті зрушити з місця реформи, зруйнувати давні схеми, що не додають здоров'я нації і витягають останні сили з медичної галузі…
Тепер, переглядаючи щодня десятки публікацій з голосними заголовками про "лікарів-убивць" і "смертоносну вакцинацію", я розумію, що міністерство зійшлося в двобої з надзвичайно впливовими силами, коріння яких, можливо, виходить за межі України (хоча я й не вірю у плітки про причетність російських чи ще якихось фармацевтичних компаній), та які не хочуть будь-яких реформ.
Бо існуючі корупційні схеми і закулісні домовленості, які калічать і вбивають людей, – то для когось прибутковий бізнес.
Мої співробітники днями порахували: майже 250 звинувачувальних публікацій на адресу міністерства і мою особисто щодня! І майже в кожній – спотворена, перекручена інформація, яку напередодні журналісти почули від нас же, від працівників міністерства.
Натомість скрізь тиражується: вакцина не якісна, на українцях проводять клінічні дослідження, такою вакциною не щеплять європейців…
Неправда. Не вистачить статті, щоб докладно все розповісти, скажу лише, що Міністерство охорони здоров'я має всі документи на підтвердження того, що вакцина, яка використана в нас, пройшла всі етапи досліджень, вона універсальна для всіх відомих 28 штамів вірусу кору, безпечна для тих, хто не має абсолютних протипоказів.
До сьогодні у світі застосовано 350 млн. доз саме такої вакцини, яку отримала Україна, і ніде не було зареєстровано жодного випадку смерті через це щеплення. В Україні до моменту призупинення імунізації було щеплено понад 113 тисяч людей…
Це, зауважу, дуже спрощений і максимально стислий виклад інформації, призначений не для медиків, а для пересічних громадян, яких методично зомбують недоброчесні журналісти.
Зрозуміло, це стосується не всіх ЗМІ, але, думаю, нема потреби пояснювати, про кого йдеться, - всі все бачать і чують. Боротися з замовниками неможливо, ця тяганина просто паралізує роботу міністерства саме в той час, коли сили треба кинути на захист майбутнього наших громадян.
Ще працюють державні комісії, прокуратура вивчає результати досліджень про причини смерті хлопчика (і ми поки що не можемо оприлюднити діагноз, щоб підтвердити безпечність вакцини, спинити паніку в суспільстві лише тому, що Генпрокуратура вилучила у лікарів всі матеріали).
Тому ми вирішили не витрачати сили на "бій з тінню", а зробити свою роботу абсолютно відкритою, прозорою. Ми ж усі, здається, в одному човні, я так само зацікавлений у чесній інформації, як кожен інший громадянин України. Нам усім треба правда, бо коли йдеться про здоров'я хоч мільйонів, хоч однієї людини, брехня може коштувати надто дорого.
Проте з усіх телеекранів ситуацію завзято і упереджено коментують не фахівці, а політики, сумнівні громадські організації, яких не знайдеш в реальній дійсності. З їх слів, треба усунути мене з посади міністра – і все буде добре.
Цього міністра – геть, а там за пару місяців, коли все стихне, і щеплення закінчимо, і вакцина вже стане якісною! Я не відповідатиму невігласам, але скажу кожному, хто це читає, кому небайдужа доля нашої країни: якби, не дай боже, у мене була б хоча б підозра, що хлопчик помер через вакцинацію, я б наступного дня написав заяву про звільнення.
Бо, повторю, я не тримаюся за це крісло, і високий кабінет – не самоціль для мене, а тільки місце роботи, де я можу щось змінити на краще для кожної людини. Та я не піду через політичний тиск. У медицині немає місця для політики, і цю тезу я відстоюватиму до останнього.
Бо я зараз борюся не за себе, а за майбутнє тих людей, котрих абсолютно цинічно обдурюють певні політики й наближені до них бізнесмени. За моїми плечима – тисячі моїх колег, яких залякують і зацьковують, тут же замилюючи очі створенням "медичних союзів" на їх захист.
Я стверджую, що вся істерія, яка триває вже місяць, має суто політичне підґрунтя, і ніякого іншого. Адже ніхто з "коментаторів" не згадує, що всі документи щодо цієї вакцинації підписувалися у грудні 2005 року, їхня дія додатково продовжувалася на два роки у листопаді 2007-го, коли мене не було на посаді.
І під ними стоять підписи тих, хто сьогодні відхрещується від вакцинації: і колишнього міністра у справах сім’ї, молоді та спорту Коржа, і міністрів Поляченка та Гайдаєва.
Я хочу, щоб мене правильно зрозуміли: я не засуджую попередні уряди, навпаки, я твердо й абсолютно переконаний у необхідності масової імунізації молодих українців. Віктор Корж правильно зробив, коли погодився проводити імунізацію.
Він, як і я, і всі фахівці – ми всі добре знаємо, що пікові моменти захворюваності на кір були 1995-1996, 2001-2002, 2005-2006 років. Якщо 2001 року було зареєстровано близько 24 тисяч хворих, то вже позаминулого року – майже 43 тисячі.
Більшість хворих – молоді люди, яким у дитинстві робили щеплення, але ланцюг вакцинацій був перерваний у непевні часи під час та після так званої "перебудови".
Ці спалахи забирали життя людей, нівечили долі сімей, де народжувались немовлята з вродженими вадами. Суспільство не боїться сьогодні страшних хвороб лише через необізнаність. І це заслуга виключно того покоління, яке створило колективний захист завдяки масовим щепленням.
Незалежно від того, що тепер плещуть язиками численні "фахівці на замовлення", я стверджую, що рішення про теперішню вакцинацію було ухвалене правильно.
По-перше, масові кампанії з імунізації проводять не під час епідемії, а в перервах між спалахами хвороби, це зрозуміло будь-якій освіченій людині.
По-друге, тільки щеплення дозволяють підтримувати імунний щит нації. Щоб це пояснити, нагадаю, як 1994 року на теренах колишнього СРСР лютувала дифтерія.
Тільки офіційно зареєстрованих хворих було понад 100 тисяч, сотні помирали саме від цієї хвороби. Світ тоді був нажаханий епідемією, початком якої став перерваний ланцюг вакцинацій наприкінці 1990 років.
Так, ми можемо відмовитися від будь яких щеплень, і неправда, що нас "примушують вакцинуватися" міжнародні організації.
Проте маємо бути готові до нових епідемій, котрі не просто забиратимуть життя десятків і сотень українців, але вже за 10-15 років перетворять нашу країну на територію, обведену червоним контуром на карті світу. Припинивши імунізацію, ми самі оголосимо "біологічну війну" власним нащадкам.
Це прекрасно усвідомлюють ті, хто скористався вакцинальною кампанією для досягнення сумнівної політичної мети. Але чи усвідомлюють вони, що наші діти й онуки житимуть не в країні, яка є повноправним членом Европейського союзу, а в епідеміологічно небезпечному гетто.
…Я весь час думаю, про ту жахливу ситуацію, яка зараз склалася навколо української медицини. Усім і кожному намагаюся пояснити очевидні речі - що не можна в жертву інтересам окремих політиків чи бізнесових кіл приносити здоров'я нації і майбутнє держави. Це не товар, який продається і купується.
Але хіба ж мене почують ті, хто, широко спекулюючи на смерті дитини, влаштовує в Палаці "Україна" веселі гулянки до дня медпрацівника, коли їх колегу, знаного у світі академіка, кидають до в'язниці як останнього злодія? І жодного слова про це. Панове лікарі, вам у очі один одному дивитись не соромно? Що ж ви святкуєте, господи?
Мені, - лікарю, - болить, що я громадянин держави, де медицина перетворилась на жебрачку. Авторитет Лікаря знищено руками "вільної" та "непідкупної" преси, від Лікаря відвернулось суспільство, відвернулась держава. Винних, звісно ж немає... Що далі?... Сказав нам колись Тарас Шевченко: "Схаменіться, будьте люди, Бо лихо вам буде…".
Зі святом, дорогі мої, колеги! Низький вам уклін!
Автор Василь Князевич, Міністр охорони здоров'я
