Битва за Київ: переможені і переможці
Уже минуло кілька днів після виборів у Києві, а опоненти Черновецького так і не спромоглися на більш-менш зрозумілі коментарі щодо того, що відбулося. Не кажучи вже про юридичні кроки по оскарженню.
Судячи з усього, ініціатори дострокових виборів перебувають в легкому шоці. Ті, кого вони хотіли захистити від "космічної загрози", у неділю, 25 травня, просто не прийшли до дільниць захистити себе самі.
Нечувано низька явка визначила переможця найдорожчої та найскандальнішої виборчої кампанії у столиці. Приклад Леоніда Черновецького на практиці довів, що любов – зла, і любов виборців – не виняток. Любов виборців, до того ж, не має жодного стосунку до логіки. Утім, якісь закономірності останньої кампанії є.
Корисним для розуміння цих закономірностей можуть стати результати екзит-полу, що провели "Демократичні ініціативи" спільно з КМІС. Адже екзит-пол не лише визначав за кого проголосували кияни на цих виборах. Одним із питань було: "За кого ви голосували на позачергових виборах до Верховної Ради у 30 вересня 2007 року". Співставлення цифр дає цікаві результати.
Леонід Черновецький та його Блок
Електоральний тріумф Леоніда Черновецького і його політичної сили прогнозували більшість соціологічних досліджень. Тому конкурентам діючого мера залишалося сподіватися на дві речі: диво та високу явку. Дива не сталося. Ситуація з явкою була ще гіршою.
А електорат Черновецького традиційно виявився мобілізованим. Які ж складові цього електорату? Найбільшим донором для діючого мера виявилась Партія регіонів – 65,6% прихильників цієї політичної сили у Києві менше ніж за рік "перетекли" до Черновецького.
Свої симпатії йому віддали також 43,3% з тих, хто колись голосував за соціалістів і 48.3% з тих, хто голосував за КПУ. Промовистим є також той факт, що по 20% колишніх прихильників БЮТ і НУНС розчарувалися в своїх кумирах аж настільки, щоб цього разу віддати свої голоси їхньому найбільшому антагоністу.
Якщо зробити поверхневий аналіз кампанії мера та його Блоку, то можна виокремити кілька вдалих кроків, які й вплинули на загальний результат:
1. Леонід Черновецький, навчений гірким досвідом Януковича та Партії регіонів у 2007 році, ухвалив швидке рішення не оскаржувати постанову Верховної Ради, а йти на вибори. На тлі загальної ейфорії демократичного табору, це не лише дало його команді кілька днів на розгортання роботи, а й мобілізувало відданий електорат.
2. Був взятий свідомий курс на ізоляцію мера від телевізійних форматів. Присутність Черновецького у медіа здебільшого була віртуальною – те, що виходило на каналах та у газетах, було під контролем штабу.
3. Черновецький грамотно і бездоганно мобілізував адмініресурс, використовуючи реалізацію поточних проектів міста у виборчій кампанії. Простий приклад: маючи на руках затверджений у бюджеті план проведення ремонтів по лінії ЖКГ, на район виїжджала бригада "активістів", яка записувала скарги мешканців.
А вже за кілька днів туди їхали ремонтники. Таким чином, мешканців того чи іншого будинку не полишало відчуття того, що їхній ліфт відремонтував особисто Леонід Михайлович.
4. Завдяки значним фінансовим ресурсам та важелям впливу, Черновецькому вдалося відключити від телебачення своїх головних конкурентів: Кличка та БЮТ.
Після тривалих пошуків, технологи мера знайшли больові точки своїх конкурентів. А саме – наявність у списках Кличка та БЮТ так званих незаконних забудовників. Ця інформація, що з дня в день тиражувалась в ЗМІ, прийшлася пересічним киянам до вподоби.
Але найбільшою складовою успіху Черновецького стала домовленість з Банковою. Ніхто точно не знає предмету та формату таких домовленостей, але співпраця СП з київською владою може продовжитись і в майбутньому. Адже натяки команди чинного мера на загальноукраїнські амбіції не виглядають порожньою бравадою.
Уже сьогодні, лише за рахунок голосів киян, Блок Леоніда Черновецького долає тривідсотковий бар'єр у Верховній Раді. Такий результат може лише снитися штучно створюваному "Єдиному Центру".
Олександр Турчинов та Блок Юлії Тимошенко
"Турчинов – це я!", – мовила на старті виборчої кампанії Юлія Тимошенко. Тому результат БЮТ можна сприймати як особисту поразку "народної прем'єрки". Як би не старалися близькі до БЮТ політологи розтлумачити результати київської кампанії на свою користь, очевидно, що поставлених цілей Юлія Тимошенко у Києві не досягла. І хоч Сталінграду не сталося, те, що відбулося з БЮТом, скоріше нагадує Армагедон.
Адже в 2006 році БЮТ, на чолі із Миколою Томенком, набрав більше, ніж БЮТ на чолі із Тимошенко зразка 2008 року. Більше того, БЮТ менше ніж на половину мобілізував свій електорат 2007 року.
За Олександра Турчинова проголосував 41% минулорічних прихильників БЮТ, а за список Блоку до Київради – 48.8%. Щоправда, на тлі загальної кризи в НУНС, "білосердечним" вдалося відкусити у "помаранчево-малинових" 16-17%.
Безперечно, у кампанії БЮТ були сильні кроки, але й вистачало помилок:
1. У саму кампанію БЮТ вв'язався, не маючи ані кандидата, ані чіткого плану. Безмежна віра Юлії Тимошенко у свою щасливу зірку – річ доволі сильна. Але рано чи пізно вона мала дати збій.
2. Юлія Тимошенко дарма намагалася адміністративними методами перекривати кисень Леоніду Черновецькому. Одне тільки рішення заблокувати виплати в "Ощадбанках" коштувало Юлії Володимирівні певних електоральних втрат та зростання рейтингу Черновецького.
3. Тимошенко увійшла у війну одразу по кількох фронтах. Верховна Рада, Конституція, Vanco, Балога – все це забирало у прем'єрки дорогоцінні час та сили.
4. Не було єдності і всередині команди БЮТ. Кампанію "під ключ" взявся робити Богдан Губський, який не тільки здолав у внутрішній боротьбі команду Анатолія Семиноги, а й повідсікав від робочих напрямків тих, хто займався цим у БЮТ на попередніх кампаніях. Наприклад, у Миколи Баграєва забрали проведення вуличних акцій та агітаційних концертів.
5. Виборчій кампанії не приймали активну участь обличчя списку. Миколу Томенка, Олександра Зінченка та Анатолія Хостікоєва можна було спостерігати лише на біл-бордах.
Головним позитивом кампанії для БЮТ повинен стати холодний душ, вкрай необхідній цій політичній силі напередодні загальнонаціональних виборів. Можливо, БЮТ нарешті визнає, що з’явилися нові політичні сили, які також добре розуміються на понятті "популізм".
Віталій Кличко та його Блок
У київську кампанію Віталій Кличко несподівано для себе увійшов суто інформаційним проектом. Присутність у медіа та імідж опозиціонера нівелювалися повною відсутністю команди і польових структур.
Власне, через відсутність за своєю спиною партійців та активу, Кличко так і не став єдиним кандидатом від демократичних сил. Навіть ті, хто вірив у високий рейтинг боксера, не вірили у його здатність втримати свій результат і захистити його на дільницях.
Кличку довелося формувати команду у режимі "з миру по нитці", що призвело до певних негативних результатів. Кияни далеко не однозначно сприйняли Анатолія Коваленка та Івана Плачкова.
Підтримка Народного Руху України була суто номінальною. А присутність у списках таких прізвищ як Парцхаладзе та Миргородський стала причиною такого несподіваного розриву між кандидатським рейтингом Кличка та рейтингом його політичної сили. Причому технологи Кличка так і не зуміли знайти протиотруту для звинувачень у наявності "незаконних забудовників".
Зважаючи на все це, Кличко кампанії не виграв. Але, порівняно з БЮТом, і не програв. Блок Кличка набрав більше, ніж 2006-го, хоч несуттєво, але наростив фракційні м'язи. Особистий 20%-й рейтинг боксер зберіг, незважаючи на низьку явку.
Тим більше "м'ясокрутка" цих виборів мала би багато чому його навчити. Підсолодити пігулку поразки Кличку мав би той факт, що саме до нього відійшло понад третина колишнього електорату НУНС – 37,7% з тих, хто підтримував НУНС, голосували за Кличка-мера і 21,8% за Блок Віталія Кличка.
Сьогодні Кличко опинився перед нелегким вибором. Або йти геть з політики, вважаючи експеримент невдалим, або маючи звичний і зручний опозиційний плацдарм в Київраді, розпочати створення власного політичного проекту із прицілом на загальноукраїнський рівень.
У Київраді його успіх залежатиме виключно від роботи його команди. Якщо вона розсиплеться, то виправити імідж людини, яка не вміє керувати людьми, не вдасться жодними "сильними" та "чесними" біл-бордами.
Віктор Пилипишин та Блок Литвина
Анекдот "Пилипишин йде у мери" під кінець кампанії почав виглядати, як серйозний літературний твір. Щоб там не говорили, а набрати з нуля майже сім відсотків дорого коштує. Причому як у прямому, так і у переносному сенсі.
Ізраїльські технологи, яким були створені розкішні умови для роботи в "Хаяті", нав’язавши Віктору Пилипишину акценти на загальнолюдських цінностях, очевидно, не врахували особливостей українського менталітету.
Діти, звичайно, це дуже важливо, але після того, як вони лягають спати, українці біжать дивитися "Свободу Савіка Шустера". Тож після того, як голова Шевченківської РДА проводив коштовний ізраїльський десант – за два тижні до виборів – уже пізніше, в день виборів навколо виборчих дільниць замиготіли різноманітні "світлофори".
Хто ж голосував за Блок Литвина цього разу. Лише 51,7% колишніх київських прихильників БЛ віддали йому свої голоси 25 травня. Однак 14,4% з тих, хто проігнорував минулі вибори до ВР, зараз чомусь вирішили голосувати за Литвина-Пилипишина. Яким чином і коштом Віктору Пилипишину вдалося розбудити в них свідомість, лишається загадкою.
Але якщо залишити за дужками цінову складову, то київськими виборами Блок Литвина має пишатися. Результат цієї політичної сили збільшено майже вдвічі, що дозволить активніше впливати на процеси у Київраді. До того, Блок Литвина буде традиційно претендувати на роль "золотої акції" у суперечці між "чесними" та "працьовитими".
Громадський актив Києва
Два роки "захисту" ГАКом інтересів киян були настільки "яскравими", що багато хто поспішив списати цю політичну силу, оскільки будь-які соцдослідження постійно давали ГАКу близько півтора відсотка. Як виявилося, дарма.
Буквально перед самими виборами "громадським активістом Києва" став власник "Фуршетів", "Ашану" і Асії Ахат Ігор Баленко, що перед тим отримав гарбуза від Литвина, БЮТ і Кличка.
ГАКу ж Баленко став в нагоді, а мережа супермаркетів "Фуршет" на час виборів перетворилася на польові структури блоку. Електорат ГАКу сформувався за принципом "з миру по нитці" – відібравши по 3-6% від прихильників кожної з партій. ГАК, тим не менше, отримав фракцію в 8 багнетів. Ціна питання, як подейкують, 25 мільйонів доларів США. Порівнюючи з іншими – дешево і сердито.
Василь Горбаль та Партія регіонів
Партія регіонів запрягала довго, але швидко не поїхала. Шанувальники Януковича довго думали, кого висунути в мери: Табачник, Богословська, Шуфрич… Врешті-решт таки зупинилися на Горбалі.
Про те, що вибір був не найбільш вдалий, свідчить той факт, що за мера Горбаля голосувало лише 12% прихильників Партії регіонів зразка 2007 року. За список ПР до Київради проголосували 22,7% з тих, хто віддав їй свої серця на парламентських перегонах.
Кампанія, яку вів власник "Укргазбанку", виглядала, м'яко кажучи, дивною. Позичена в Інтернеті ідея відеоролика, незрозумілість слоганів, непояснена цінність Партії регіонів для киян – закономірні причини місця цієї політичної сили та її регіонального лідера.
Як не дивно, але проблеми Партії регіонів схожі на проблеми БЮТ – у Києві з'явилася політична сила, яка переважає їх за рівнем популізму. І краще, ніж БЮТ та ПР вміє "продавати" свої успіхи довірливому електорату.
Микола Катеринчук та його Блок
Останній перед виборами тиждень Микола Катеринчук натхненно з'ясовував, чи є він технічним кандидатом, чи ні. З'ясовував так прискіпливо і перед телекамерами, що про це дізналися ледь не всі кияни.
Це, зрештою, і просадило рейтинг кандидата. Хоча ще два тижні перед тим перспективи Миколи Катеринчука та його Блоку виглядати більш переконливо. Згідно із даними соцопитувань, він набирав близько 8%.
Приємне обличчя, красива команда, тотальна присутність на столичних рекламних площах – все це могло зробити Миколу Катеринчука ледь не головною сенсацією виборів. Але політик, як сапер, – помилятися може нечасто.
І замість електорального вибуху його рейтинг та рейтинг однойменного Блоку понизився до 3,4%. Найбільше, як і очікувалося, Катеринчук забрав прихильників у НУНС – 6-8%, трохи менше у БЮТ (5,4%), а також 5,5% тих, хто не голосував на минулих виборах.
Зараз головне завдання Катеринчука – зняти ті репутаційні ризики, із якими він зіткнувся під час київської кампанії. Бо багатьом за нього соромно вже сьогодні. Недарма Катеринчук поки-що відхрестився від коаліції з Черновецьким.
Наша Україна/Народна самооборона
Навіть не хочеться коментувати. Це END. І далеко не HAPPY. Зараз головною інтригою залишається те, як довго блок ще протримається від остаточного розвалу. Значна частина "нунсівців" і надалі дрейфуватиме в бік Тимошенко, ще хтось поповнить ряди "Єдиного центру", "рухівців" чи на прикладі Кирила Куликова пов'яжуть свою долю з Кличком.
Загалом висновок один. Київська кампанія-2008 стала великою насмішкою над технологами та технологіями. Ідеї, слогани, заклики та візуальні рішення – цей арсенал можна здавати на склади. Адже результат ледь не для всіх політичних сил забезпечила купівля голосів – пряма або непряма.
Таким чином, столичні вибори перетворилися на інвестиційні проекти, де інвестиційним портфелем є різного роду "вавилони", "світлофори" та каруселі.
Цікавить одне – про що думають люди, які власні уподобання у виборчому бюлетені міняють на грошові знаки? Тому що кусання ліктів постфактум – процес, безперечно, цікавий. Але абсолютно безперспективний.
 |
Олександр Черненко, для УП
