Тимошенко, як урок для Києва. Київ, як урок для Тимошенко

Про те, що київські вибори стали провалом "чистих" піар-технологій, написано багато. Але, звісно, саме явище від цього нікуди не поділося. І ось уже в Блоці Юлії Тимошенко розробили нову піар-стратегію: мовляв, вибори не стали фіаско БЮТ, бо, по-перше, фракція ж у Київраді менша не стала, а по-друге, Олександр Турчинов тепер має ого-го який рейтинг, а по-третє (і головне) ви он подивіться на результат "пропрезидентських" сил!

Дуже добре, що нікому поки не вистачило цинізму твердити, що ці перевибори не стали поразкою, в першу чергу, для самих киян. Звісно, нікому крім Черновецького – але йому цинізм взагалі не притаманний, то просто така планида.

Між тим, якщо вважати все це поразкою для 80 з гаком відсотків громади, які за Черновецького не голосували, то треба шукати винних.

І тут є велике поле для діяльності. Можна сказати, що в усьому винен Віктор Балога. Ніхто цього чоловіка не обирав вирішувати долю столиці (та й держави), і, зокрема, – руйнувати владну коаліцію, сформовану аж ніяк не Його Величністю президентом Ющенком, а, даруйте на слові, народом.

Народу, який чорта зо два проголосував би за НУНС із БЮТом на позачергових виборах, якби вони лунко не били себе п’ятками в груди, клянучись створити непорушний союз на віки.

Можна звинувачувати самого президента Ющенка. Президента-"демократа", що санкціонував відвертий наступ на свободу слова (поки що в масштабах столиці). Президента-"гаранта Конституції", який відновив "наїзди" у найгірших традиціях, коли високопосадовці з прокуратури чи СБУ без усякого слідства і суду звинувачують людей у порушеннях закону.

Президента-"націоналіста", який ледь не особисто благословив політика, що зневажає не тільки українську мову (і відверто цим хизується), але й поняття не має про інтелігентність як таку.

Президента-"антикорупціонера", який на всі скандали з небаченою роздачею столичних земель відреагував лише створенням комісії, яка так ніколи й не оприлюднила результатів своєї (ги-ги-ги) роботи.

Можна, нарешті, закидати пенсіонерам, які продали столицю за надбавки до пенсії.

Але треба сказати чесно: за реінкарнацію Черновецького ми в першу, другу і третю чергу повинні бути вдячні Юлії Володимирівні Тимошенко.

За всіма законами менеджменту, не може не відповідати за результат процесу той, хто його ініціював. Та ще й запевняв, що результат буде зовсім іншим. І якщо політики – найняті нами менеджери, то питання відповідальності, в даному разі, стоїть надзвичайно гостро і на часі.

Можливо, Юлія Володимирівна не знала, що Віктор Андрійович зробить усе (або, точніше, накаже зробити все), щоб вона зазнала цього фіаско? Можливо, вона взагалі вірить у те, що періодично говорить про єдність "демократичних сил"?

Та ні. Тимошенко знає, що вони з Ющенком – конкуренти. Вона знала це в 2007 році, рятуючи цього самого Ющенка від переходу всієї влади до рук Віктора Януковича. Вона знала це в 2004-му, змушуючи Ющенка підписати таємну угоду про своє перше прем’єрство. Вона знала це в 2002 році, коли обійшла пів України, говорячи всім: "Наша Україна" пройде до парламенту однозначно, тож проголосуйте за БЮТ, геть Кучму!

Можливо, вона це знала ще в 2000-му, коли Віктор Андрійович не насмілився заступитись за неї перед "каральною машиною кучмізму".

Можна припустити, що лідер БЮТ не здогадувалася, що опір їй, під час цих виборів, набере такої сили і матиме таку організованість. Але тоді це говорить не про що інше, як про те, що вона – поганий політик.

На цей рахунок, до речі, взагалі можна багато що сказати. Візьмемо один із найпоширеніших закидів, що з подачі Балоги, лунали в бік Тимошенко: вона, бачте, "авантюристка", яка "рветься до одноосібної влади".

Особисто в автора цих рядків ці звинувачення викликали таку гидливість, що аж змушували співчувати звинувачуваній. Бо, по-перше, такі заяви діють винятково на тих виборців, з якими найбільше щастя стається, коли чужа корова здохне. Є такі вічні невдахи.

По-друге, "рватися до влади" можна і з благородною метою. Тобто критикувати бажання політика отримати владу – це все одно, що критикувати їжака за колючість, сонце – за яскравість, чи Жириновського за незнання праць Донцова.

По-третє, хто б узагалі казав?!

Але окрім розрахунку на електорат, такі закиди на адресу Тимошенко мають і інший вимір у системі координат нашого політикуму. Їхньою мовою це означає невміння "ділитися" – в тому сенсі, який в це вкладають політики. Черновецький, скажімо, "поділився", або пообіцяв "поділитися" з усіма, з ким треба – від Хмельницького з Івановим до Пабата і Пилипишина. А тобі все одній?!

Звісно, на це є відповідь: БЮТ дерибанами не займається, як ви можете?! Але, по-перше, крім запевнень самих БЮтівців, вірити цьому немає геть ніяких підстав. М’яко кажучи.

А по-друге, ідеться не обов’язково про саме такі речі. Як би цинічно це не звучало, але система, щоб вона працювала, вимагає палива – і тільки тоді можна досягти якоїсь віддачі. Подивіться на ту ж Росію: представники влади так паразитують на "трубі", що куди там нашим! Але ж Система працює і всі задоволені. Бо діляться.

Врешті-решт, якщо говорити про політичні вміння, то треба згадати і те, що причина для перевиборів у Києві була надзвичайно схожа з причиною останніх перевиборів ВР: і там і там, строго кажучи, було перекручено волю народу, і більшість сформувалась зовсім не так, як це собі уявляли виборці.

Але тут і постає питання: чи не призвела до цього відсутність контролю за формуванням списків з адекватних людей? Більше того, чи не та ж Тимошенко, якщо говорити про БЮТ, особисто затверджувала в 2006 році списки як до парламенту країни, так і до парламенту Києва?

…Одним словом, Сталінград – не Сталінград, а Карибська криза – на лице. Як приклад непідготовленого наступу, що призводить до загрози цілковитої поразки. Причому, якщо вже проводити зовсім пряму аналогію, поразки всезагальної, такої, що виходить за межі не лише окремо взятих БЮТ чи Києва, але й усіх "демократичних сил" і навіть всіх політиків країни.

Що ж до Юлії Володимирівни... На нас чекають дуже цікаві спостереження. Навіть Віктор Янукович (хоча, власне, чому "навіть"?), що потерпів поразку у 2004 саме через невміння "ділитися" і розуміти інших, добряче еволюціонував за ці роки. Тим більше повинна зуміти це Тимошенко.

Звісно, це легко сказати, а в реальному житті є один Віктор з манією величі, і другий – зі своїми зобов’язаннями, і третій, який розраховує на другого та його зобов’язання… Але ж ніхто і не обіцяв, що буде легко.

Інакше Юлія Тимошенко виявиться не суперзіркою, як здавалось ще зовсім нещодавно, а просто дуже яскравим метеором.

Олександр Михельсон, 4Post.com.ua., для УП