Сто днів "тіньового уряду" Януковича. Уроки для опозиції
Сьогодні, коли минули символічні сто днів діяльності уряду, на політичну стоденку водночас заходить і його парламентський візаві – "опозиційний уряд".
Він став новим явищем парламентського життя, і настільки незвичним, що дехто зопалу вимагає від нього такої ж впливовості, як і від діючого Кабінету Міністрів, не беручи до уваги, що "опозиційний уряд" – інструмент розвитку партійної політики, а не інститут державної влади.
Регіонали втілили ідею "тіньового уряду" навіть за відсутності правового врегулювання статусу парламентської опозиції. Доцільний, в умовах хитких правил політичної гри, законопроект про опозицію до другого читання поки не готовий.
Партія регіонів, як випливає із заяв її лідерів, розглядає "опозиційний уряд" не як паралельну структуру державного управління, а як суто механізм парламентського контролю за діяльністю влади і спосіб розробки альтернативної політики на основі партійної стратегії. Цей підхід, безперечно, відповідає загальновизнаним у світі демократичним нормам.
Формування "опозиційного уряду"
Партія регіонів доволі оперативно заявила про перехід в опозицію та формування "опозиційного уряду". Заява про його створення Партією регіонів і персональний склад були оприлюднені 21 грудня 2007 року, через три дні після другого народження уряду Тимошенко.
Дехто із представників ПР, зокрема Володимир Рибак, скептично ставилися до цієї ідеї. Сама назва, вочевидь, виникла в результаті внутрішньої дискусії, адже деякі однопартійці досить гостро висловлювалися як проти використання такого інструменту, так і проти вживання слова "тіньовий".
Слід усвідомити, що "тіньовий" характер діяльності "опозиційного уряду" не пов'язаний з його буцімто "підпільним", негласним характером та, тим паче, не асоціюється із "сірістю", яка, на думку Ганни Герман, "не пасує нинішній яскравій опозиції".
Навпаки, опозиційний "міністр", наче тінь прив’язується до свого візаві і контролює кожен його крок, про що сповіщає ЗМІ та громадськість. Власне саме цієї "прив’язки" сьогодні бракує новоспеченим "тіньовим міністрам".
Що стосується порядку формування "опозиційного уряду", то створення його на монопартійній основі є цілком нормальним процесом (так і чинять британські парламентські партії).
Скептичне ставлення Литвина та депутатів його блоку до самої ідеї "опозиційного уряду" пояснюється намаганням цієї політичної сили залишити за собою більший простір для політичного маневру в умовах, коли перевага проурядової коаліції складає лише два голоси.
Що ж до третьої фракції у парламентській меншості – комуністів – їхні перестороги цілком традиційні і ґрунтуються на небажанні відходити від зручних звичних гасел і знаходитися біля конкретних справ.
Власне, нести зобов’язання (які, по суті справи, є політичною відповідальністю) і бути реальною дієвою опозицією набагато складніше, аніж третю п’ятирічку залишатися врослим у парламентське буття споживачем його переваг.
Кадрова політика
Персональний склад "опозиційного уряду" майже повністю відтворює урядову команду Януковича періоду його першої та другої прем'єрської каденції. Якщо порівняти персональний склад "уряду" Януковича і нинішнього Кабміну, побачимо менше нових облич, ніж в уряді Тимошенко.
За умов кризи, у якій зараз вочевидь опинилась Партія регіонів, найбільш оптимальною стратегією є опора на перевірені й досвідчені кадри. До того ж це дозволяє згуртувати команду, адже посада в "опозиційному кабінеті" представляє певні можливості і перспективи, а разом з тим, змушує її членів до певних зобов’язань. Одним з яких є публічність.
(Публічність багато до чого зобов’язує, приміром, до партійної "вірності". І хто зна, чи не стане саме цей інструмент природним замінником "імперативному мандату"?)
Взаємодія з урядом
Найскладніші дискусії точилися довкола моделей взаємодії з урядом і, здається, у цьому питанні всі сторони засвоїли, що уряду – урядове, а парламенту – парламентське.
Представники парламентської опозиції не сприйняли пропозицію чинного прем’єр-міністра закріпити за ними де-юре і де-факто посади заступників у міністерствах "з наданням їм контрольних функцій".
Така ідея суперечить ідеї розподілу політичних та адміністративних посад в міністерствах (зрештою, хтось колись почне грамотно втілювати реформу публічної адміністрації). Крім того, вона має ще й викривлену політичну складову.
Пропозиція про закріплення посад заступників для представників опозиції є абсолютно неприйнятною і небезпечною, адже розмиває як поняття опозиційної діяльності, так і поняття політичної відповідальності, не говорячи вже про те, як це виглядає в очах виборця.
Та й постає питання, а хто би міг обіймати такі посади? Якщо члени "тіньового уряду", – це, безперечно, підірве їхню репутацію як опозиціонерів. А якщо представники цієї ж партії, які не є депутатами, – це призведе до конфлікту інтересів, адже наближені до владних структур опозиціонери почнуть конкурувати зі своїми колегами з "опозиційного уряду".
У будь-якому разі, окрім політичного нонсенсу, це призвело б до кадрового послаблення партії опозиції. Більш ефективним і виваженим кроком стане включення членів "опозиційного уряду" до складу колегій відповідних міністерств, як це має місце, зокрема в МВС, до складу колегії якого входить "опозиційний міністр" Микола Джига, адже колегія є дорадчим органом.
Точно так, як довелося бачити "тіньового міністра" закордонних справ Костянтина Грищенка серед офіційних державних осіб під час серйозної міжнародної зустрічі.
Що стосується інших пропозицій Юлії Тимошенко, зокрема доопрацювати та ухвалити закон про тимчасові слідчі комісії, в якому б враховувалась роль представників опозиції, це безперечно призведе до посилення впливу опозиції на прийняття політичних рішень.
Втім, як відомо, рік тому президент Ющенко наклав вето на ухвалений парламентом закон, мотивуючи це тим, що він не дає чітко визначених підстав для створення тимчасових слідчих комісій, які б кореспондувалися з конституційними повноваженнями Верховної Ради. Тому поки що – ні закону, ні рухів у його напрямку.
Опоненти
У перші сто днів "опозиційний уряд" зосередився головним чином на моніторингу та критиці діяльності уряду Тимошенко, причому конструктивні зауваження, що містяться у його рішеннях, губляться серед загальної риторики про колишні успіхи уряду Януковича та у звинуваченнях на адресу нинішнього Кабміну.
(Найбільш адекватними є рішення засідання від 12 березня 2008 року, де, зокрема, містяться конструктивні пропозиції щодо розвитку аграрної політики).
Впадає у вічі, що багато пропозицій "опозиційного уряду" носить декларативний характер – "створити робочу групу", "розробити довгострокову програму співробітництва", "ініціювати парламентські слухання". Допоки більшість цих ініціатив залишається лише на папері.
Що стосується запровадження "дня опозиції" у парламенті, то перший же такий день, що пройшов 19 березня 2008, довів неефективність цього заходу. Коаліція фактично проігнорувала пропозиції Партії регіонів.
Звісно, практику проведення окремого "дня опозиції" можна й узаконити... Утім, кориснішими є вже передбачені "дні уряду України" або "година запитань до уряду", коли опозиційні міністри можуть висловити зауваження своїм візаві просто у вічі.
Адже сенс такої процедури – не в тому, щоб опозиція могла випустити пар і виговоритися, а у забезпеченні постійного діалогу між фракціями меншості і урядом. Завітає на Грушевського міністр, – прийде і опозиція, і проурядова коаліція, відбудеться розмова.
Неоднозначним кроком "опозиційного уряду" є так звана "Громадська доповідь опозиційного уряду "100 днів уряду Ю.Тимошенко: рахунок перемог над народом України".
З одного боку, сам факт наявності цього документу свідчить про те, що "опозиційний уряд" доволі серйозно ставиться до своєї місії, а з іншого, – агресивна риторика зменшує шанси на конструктивне сприйняття з боку уряду.
Неоднозначне ставлення викликає той факт, що Віктор Янукович не брав участі у розширеному засіданні Кабміну, присвяченому 100 дням його роботи, і оцінку його діяльності представляв Микола Азаров. Цей факт може свідчити про брак впевненості у лідера опозиції і негативно позначитися на іміджі "опозиційного уряду" в цілому.
Загалом, у практиці тіньових урядів інших країн існує чіткий розподіл обов’язків, за яким вищі представницькі функції завжди виконує лідер опозиції.
Розробка і впровадження альтернативних пропозицій
Ця сфера діяльності тіньового уряду залишається одним із слабких місць "опозиційного уряду". Напевно, не варто вимагати від опозиції програми дій, якщо навіть дійсному уряду Тимошенко ще й досі не вдалося провести "Український прорив" через Верховну Раду. Але альтернативу окремим позиціям цілком можна було б запропонувати.
Впадає у вічі неузгодженість позицій окремих представників "опозиційного уряду" у принципових питаннях, приміром, з приводу квітневого саміту НАТО в Бухаресті.
З одного боку, Партія регіонів організує антинатівські мітинги, "тіньовий міністр екології" Анатолій Толстоухов коментує стратегію національної безпеки, пропонуючи Україні нейтральний статус. З іншого, "опозиційний міністр" оборони Олександр Кузьмук описує здобутки періоду президентства Леоніда Кучми у сфері партнерства із НАТО.
Таким чином у партії є розбіжності з такого важливого стратегічного питання як нацбезпека, і немає альтернативи рішенню уряду і президента, яка б доводила доцільність збереження позаблокового статусу та містила достатнє військово-технічне, економічне та геополітичне обґрунтування.
В штатній ситуації "опозиційний уряд" мав би розробити альтернативну стратегію національної безпеки та озвучити її через "міністра оборони" або "закордонних справ".
Втім, очевидно, що регіонали не надто до цього прагнули, адже відомо, що партійні документи, як і державні за підписом тодішнього прем’єра Януковича, не містять заперечень проти набуття Україною членства в НАТО.
А заява Секретаря РНБО Раїси Богатирьової від 8 квітня 2008 року про "сприйняття питання ПДЧ усіма сторонами – і політичною владою i опозицією – як питання історичної еволюції країни" розставляє всі крапки над "і".
Та, загалом, "опозиційний уряд" Януковича демонструє адекватне розуміння завдань і цілей, що стоять перед подібним парламентським інститутом – виконувати контрольну функцію, розвиваючи власний потенціал, і водночас публічно презентувати громаді потенційних урядовців.
Інститут тіньового уряду є важливим елементом демократичних перетворень не лише у власне політичному полі України, що дозволяє підвищити рівень прогнозованості та відкритості політичного процесу, але й засобом розвитку конкурентної політики.
А конкурентність політики є своєрідним "антидотом" проти монополізації влади будь-якою із політичних сил. Відтак подальший розвиток цього інституту представляє безперечну цінність, як для експертів політичного процесу в Україні, так і для її громадян.
Світлана Конончук, керівник політичних програм УНЦПД, Олег Ярош, експерт проектів УНЦПД , для УП
