"Джинса" forever!? Або чому оберуть Черновецького

Цікаве спостереження – після трьох років "постпомаранчевого періоду" говорити про демократичні здобутки стало таким собі "mauvais ton".

Останнім часом навіть президент Ющенко перестав щодня говорити про досягнення у сфері свободи слова, а констатував таки, що в інформаційному просторі країни нині чимало проблем. Правда, перерахував ті з них, які ближчі особисто йому, а не ті, які зачіпають абсолютно всіх тих, хто дивиться телебачення, слухає радіо чи ж читає газети.

Між тим більшість моїх знайомих останнім часом переходять на єдине джерело інформації – Інтернет. Це ж саме роблять політики, експерти і ми самі, журналісти. Оригінально, люди, які продукують інформаційний продукт, самі просто відмовляються його споживати.

Ми так довго і наполегливо боролися з цензурою влади, що нині або не помітили, або не захотіли помічати, що її впевнено змінила інша цензура – цензура грошей.

Адже рівень продажності ( даруйте за надто неприємне слово, але речі треба називати своїми іменами) більшості українських ЗМІ просто вражає. Хочете попіарити "Енергоатом" за бюджетні гроші – просимо, потрібно розказати про те, яка гарна Тендерна палата – розкажемо, треба підіграти Черновецькому – зробимо!

Лиш би оплата була вчасною… А там хоч трава не рости…

Парадокс, але факт: саме ми, журналісти, ті, хто щоразу не втрачає нагоди покепкувати з Льоні-"Космоса" після чергової його прес-конференції, або ж пообурюватися в кулуарах Київради рівнем земельного "дєрібана", власноруч робимо його мером вдруге.

При цьому ми чудово розуміємо, що у разі приходу цієї "команди" до управління містом вдруге, вона діятиме ще методичніше і ще цинічніше. Так само ми щодня бачимо, що ця вкрай цинічна, але дуже технологічна бізнес-машина під назвою "київська міська влада" робить з містом.

Але, отримавши свої кілька сотень доларів надбавки у вигляді премії за добровільне виконання "заказухи" від редактора чи топ-менеджера, ми якось забуваємо, що в цьому місті нам і нашим дітям ще треба жити. А це з року в рік усе важче і важче.

Ми ж насправді чудово знаємо реальні здобутки мера і цієї його "команди": жодної відкритої станції метро, жодних рухів у добудові кільцевої навколо міста, жодного нового мосту через Дніпро, жодних реальних дій щодо побудови соціального житла, збільшення та покращення освітньої інфраструктури, заміни застарілих комунікацій тощо...

Натомість практично втрачений історичний центр міста від хаотичної забудови, розграбовані залишки вільної землі, скандали довкола будь-яких цікавих об'єктів нерухомості, і абсолютно байдуже, що в них розміщено, наприклад, пологовий будинок. Головне, що все це на Печерську, і це єдине, що має цінність для цієї "команди".

Про жахливу екологію в місті взагалі навіть і не починали розмови. А те, що згідно з офіційною статистикою кількість хворих на хвороби дихальної системи дітей, що живуть у центральних районах міста, зросла на 50%, ніби й нікого не обходить. Для цієї команди в медицині, як, зрештою, і скрізь, значно важливіша справа - контроль за грошовими потоками.

Те, що Києвом щодня проїжджає кілька сотень тисяч вантажівок, на яких відсутні будь-які фільтри на вихлопних системах, а це мільйони кубів шкідливих речовин у повітря, теж ніби то зовсім не турбота міської влади.

Те, що в деяких районах столиці дітей записують до садочків ще до їх народження, оскільки конкурс на місце в садочку у спальних районах в середньому на одне місце – 4-5 дітей, відбувається, мовляв, через приплив людей з інших міст, а не через те, що замість будувати нові школи та садочки, землю виділяють під багатоповерхівки, розважальні та торгівельні центри.

І все це присмачене дешевим популізмом про турботу киян "from Kazbek Bektursunov". До речі, застосовані технології доволі хрестоматійні, жодних цікавих ноу-хау, головне – чіткість виконання та необмежені матеріальні ресурси.

Даруйте за банальне повторення всього того, про що ми знаємо, і що бачимо на власні очі щодня. Але чому ж тоді в гостьових студіях ми ставимо пану Черновецькому та його замам не ці гострі та наболілі питання, а солодко, на зручній для мера мові, питаємо про найвищі в столиці соціальні доплати?

Чому, щиро обурюючись рівнем цинізму та кількістю брехні від деяких представників команди київського мера, вписуємо цих людей на перші місця у рейтинги молодих політиків?

Чому?! Невже всі ми після другої перемоги Черновецького збираємося емігрувати з цього міста чи країни?

Ні, ми будемо тут жити, дихати жахливим повітрям, їздити в переповненому громадському транспорті в суцільному заторі, на які перетворилися київські дороги, водити дітей до переповненого садочка, бідкатися щодо цін на житло, які просто захмарні через систему хабарів, дивитися на цирк, що називається громадськими слуханнями з мером, сміятися з чергових перлів від нього ж під час публічних заходів, дивуватися з рівня цинізму, з яким чорне називають білим і дивуватися від рівня людей, що могли обрати таке …

Тільки тоді не треба нарікати на людей, які обрали Черновецького мером і на політиків, які це допустили. Тоді треба чесно сказати собі: Черновецького вдруге зробив мером не Омельченко, Тимошенко чи Балога. Це зробили ми, журналісти. Які просто не дали людям інформації про реальний стан речей, а значить, можливості вибору.

Бо секрет зростання його рейтингу за останній місяць – це наші активні інформаційні зусилля ціною у кілька сотень доларів. Сподіваюся, ми це чітко усвідомлюємо…

Думаю, варто усвідомити і те, що ми знову втрачаємо право на професію, яке голосно на весь звіт здобували восени 2004. Адже те, що ми робимо, ніяк не називається журналістикою.

Так, цю систему активно підтримують власники ЗМІ і політики, яких цілком влаштовує існуючий стан речей. Адже їм зовсім не потрібно напружуватися, робити реальну роботу чи бодай створювати реальні інформаційні приводи.

Навіщо? Можна просто занести гроші і отримати потрібну картину, зручні питання в студії та цілком позитивні сюжети.

Але ж більшість з нас з цим погодилася, це ми даємо їм можливість діяти саме так! Саме ми мовчки погоджуємося брехати людям, чудово усвідомлюючи, що це брехня! І те, що цієї брехні ставатиме все більше та більше.

Адже тенденції очевидні: це було під час виборів 2006, стало масовим під час виборів 2007, поступово набирає обертів під час столичних виборів 2008. А попереду - вибори президента-2010…

Якими ті вибори будуть за рік, який вибір зроблять кияни за півтора місяці, і якою в майбутньому буде професія, що зветься журналістикою, вже сьогодні залежить саме від нас…

P.S. Наперед прошу вибачення за використання узагальнення "ми", оскільки вищевикладене, безумовно, не стосується абсолютно всіх журналістів цієї країни.

Вікторія Сюмар, Інститут масової інформації