Україна на Бухарестському саміті НАТО: геополітичний аспект
Власне, обидві події (візит Буша та натовський саміт) ще раз мають підтвердити, що Україною проходить один із "сейсмічних вузлів", колись євразійської, а нині уже і світової геополітики.
Тобто, країна історично продовжує перебувати на межі заходу і сходу, через її територію, самосвідомість і активність людей проходить "розлам цивілізацій".
Згідно з відомою тезою Гантінгтона, конфлікт цивілізацій став основним джерелом сучасних протистоянь. Незалежно від ступеня самовизначення України як держави.
За твердженням видатного історика Лисяка-Рудницького, державне становлення українців уже за визначенням є синтезою західних і східних цивілізаційних первнів, які вони посідають ментально та історично.
Відтак, суб’єктність України, ступінь її впливу у міжнародних відносинах безпосередньо пов’язаний із творенням нових геополітичних реальностей.
Після того, як у ході й після розпаду євразійського колоса – СРСР геополітичні акції України пішли стрімко вгору, її впливи швидко зменшувалися в часи Кучми і зменшуються донині.
Пороговим рівнем "рейтингу" української держави у світі можна назвати ставлення до українських громадян-пошукувачів віз у консульських установах іноземних держав чи за кордоном.
Нові потужні напрями зовнішньополітичних можливостей, що відкрилися після Помаранчевої революції, на жаль, не були задіяні.
Прикметно, що держави-члени Альянсу – противники і прихильники приєднання України до ПДЧ на Бухарестському саміті, чітко поділилися на "стару Європу" на чолі із Німеччиною та Францією і США з країнами "нової", Центрально-Східної Європи.
Німецький політолог Олександр Рар в ефірі "Свободи слова" на каналі ICTV у понеділок фактично ствердив, що принцип двополюсної рівноваги між "старою" Європою і Росією, яким трималася геополітична стабільність Європи упродовж кількох століть, відновлено.
Яким чином? Консенсусним усталенням обома сторонами стабільного функціонування системи енергозабезпечення континенту на засадах, що відводять Україні роль однієї з "перехідних територій".
Чи мала Україна шанс змінити цю традиційну євразійську геополітичну модель? Напевно, що так. У період газової кризи з Росією на межі 2005-2006 років, та обставин, що склалися тоді довкола припинення Росією поставок газу Україні.
Йдеться і про правову складову конфлікту і зменшення надходження газу, що проходить українською газотранспортною системою до Європи, і про чинники формування позицій ЄС і США щодо конфлікту.
Ці фактори дозволяли, у разі дотримання українським керівництвом на чолі з президентом відповідальної державної позиції, здійснити ряд послідовних політичних кроків.
Мова йде про залучення західноєвропейських посередників у формуванні умов розв’язання конфлікту, за підтримки США, яку вони були зацікавлені надати у разі дотримання Україною чіткої позиції.
Важливою складовою таких умов мали б стати українські державні інтереси.
Прецедент Помаранчевої революції – застосування характерних, суто для європейської політичної практики, правил і підходів до розв’язання внутрішньоукраїнських протистоянь – отримав шанс знайти продовження у поширенні на зовнішні євразійські відносини.
Чи не в цьому полягає зміст геополітичного приєднання України до Європи, її європейська місія на східному порубіжжі Спільноти, що включає матеріалізацію нової геополітичної реальності закріпленням окремої ролі транзитної держави і медіатора у взаємодії цивілізаційних вартостей Заходу і Сходу?
Надання переваги персонально-груповим інтересам та тіньовим схемам у розв’язанні газового протистояння з Росією та Україною означало, що Україна обирає позицію "матеріалу" для відтворення "осьової" моделі європейської геополітики.
Тим часом, окреслене значення України як одного із "сейсмічних вузлів" геополітики проявляється і на Бухарестському саміті НАТО.
Зміст рішення про офіційне прийняття України кандидатом на членство в НАТО став критерієм відповіді на інше питання, що має стосунок до перспективи євроатлантизму – чи є і наскільки сама об’єднана Європа з її старою і новою складовими, не лише економічною потугою, а й самостійним, окремим від США, гравцем у світовій політиці.
Відкладення заявки України та Грузії в Бухаресті наближає до позитивної відповіді на це питання. Не оминаючи контексту, про який було згадано, покликаючись на виступ Олександра Рара.
Ігор Марков, політолог, Інститут народознавства НАН України, директор Лабораторії соціальних досліджень Центру підтримки приватної ініціативи, координатор проекту дослідження сучасної української міграції в країнах перебування, Львів, для УП
