Влада змінює людей... і Конституцію
Політика є найбільш нестабільною сферою суспільного буття. Викривати представників вітчизняного цеху "мистецтва можливого" у непослідовності, справа вельми невдячна.
Перефразовуючи відому гафтівську фразу, можна сказати, що вчасно змінити свою політичну позицію – значить перемогти на виборах.
З цим важко сперечатися: нинішній темп життя надзвичайно швидкий і основна константа в ньому – суспільні зміни. А політик як ніхто інший мусить відчувати зміни, прогнозувати їх і підстроюватися під них.
Протягом останніх двох тижнів інформаційний простір поперемінно розривають представники БЮТ, КПУ і Партії регіонів з заявами про необхідність внесення альтернативних президентським змін до Конституції.
Безумовним апогеєм конституційного дискурсу стала заява Тимошенко щодо необхідності переходу на парламентську форму правління. Це чергова демонстрація неабиякої здатності лідерки БЮТ змінювати свою позицію в залежності від обставин.
Власне, Юлія Тимошенко має звичку доволі часто робити заяви, протилежні за змістом до попередніх.
Так, в інтерв’ю каналу ICTV, 20 квітня 2008 року Тимошенко заявила: "знаючи, що на сьогоднішній день дійсно в усьому світі більшою перевагою користується парламентська форма правління і те, що сьогодні в парламенті можна набрати більшість під виключно парламентську форму правління, то саме так потрібно проводити зміни.
Саме тому я переконана, що після Великодніх свят наш парламент збереться і проголосує в першому читанні зміни до Конституції, які потрібні країні сьогодні більше ніж будь-яка інша реформа, тому що в хаосі управління жодна країна не може розвиватися поступово, стратегічно і ставати сильною в геополітичному просторі світу…
Парламентська форма правління нарешті наведе порядок, і буде так як в Німеччині. Буде канцлер, і буде порядок. Суто парламентська форма правління. При цьому я ще раз підкреслюю, залишиться президент країни, тому що в Німеччині також є президент, і залишаться всенародні вибори президента з достатньо поміркованими повноваженнями".
Раніше, ще у статусі народного депутата і керівника фракції БЮТ у лютому 2004 Тимошенко говорила: "Наша мета – тільки загальнонаціональні вибори президента, причому президента з повноцінними повноваженнями, який може щось пообіцяти людям і виконати те, що він обіцяє. Все інше – це є політично недопустимо".
Не малий подив викликає цитата з передвиборчої програми Блоку Юлії Тимошенко "Український прорив": "Вперше не політики, а народ затвердить нову справедливу Конституцію на Всенародному референдумі та визначиться, хто буде керівником держави: президент чи 450 народних депутатів".
Подібну позицію зустрічаємо і в авторській статті лідера БЮТ "Нова Конституція України: від паритету сили до пріоритету права" ("Дзеркало тижня", літо 2007): "проект Конституції повинні запропонувати не політики, а фахівці, вчені у галузі конституційного права. Політики, як завжди, роблять все "під себе". Юристи мають написати Конституцію для громадян країни".
То ж якщо трансформацію поглядів щодо форми державного правління ще можна пояснити неоціненним досвідом, здобутим за роки роботи у владі, то позицію щодо способу прийняття Конституції, а саме якнайшвидше затвердження парламентом замість неодноразово анонсованого референдуму, навряд чи можна так просто пояснити.
Та не будемо зациклюватися на заявах, а спробуємо поглянути на політичний і юридичний контекст питання про внесення змін до Конституції в частині зміни форми правління. Тим більше, що свою публічну згоду із запропонованою БЮТом постановкою питання висловили і КПУ, і ПРУ.
Навіть перший президент незалежної України Кравчук персонально підтримав запровадження парламентської форми правління.
То ж чи настільки змінилися політичні реалії в Україні за три останні роки? Чи настільки "змужніла" партійна система і звівся на ноги парламентаризм, щоб явним поспіхом "модернізувати" Основний Закон?
Схвальна відповідь на дане питання скидатиметься на самообман: в Україні атомізована партійна система, повністю відсутня партійно-ідеологічна орієнтація. Водночас публічно оголошений намір голосувати за зміни вже після свят, змушує всерйоз зважати на таку перспективу.
Фактично, і для БЮТ, і для ПРУ (як топ-партій) така гра скидається на "російську рулетку".
Поряд із підняттям виборчого бар’єру, про що заявляли БЮТ і ПРУ, поперемінно звинувачуючи один одного у виявленні ініціативи, і заявленим проведенням дострокових парламентських виборів до кінця року, така конституційна реформа є претензією на створення в Україні вестмінстерської моделі демократії (британський варіант).
За такої моделі переможець отримує повноту влади, а "лузер" – надію на прекрасне майбутнє, почесне друге (воно ж останнє) місце і лаври опозиції. Так звана "гра з нульовою сумою".
З одного боку, маємо діючу при президентові Національну конституційну раду, яка підготувала концепцію нової редакції Конституції, яка буде винесена на суд громадськості.
З іншого, парламент без участі НУ-НС і Блоку Литвина апріорі готовий підтримати вочевидь існуючий (навіщо ж було в протилежному разі заявляти?), але конспіративний законопроект про внесення змін до Конституції.
Цікаво, а навіщо тоді було так довго товкти про необхідність створення тимчасової спеціальної комісії з підготовки конституційних змін? Проект постанови про створення ТСК був зареєстрований в парламенті 11 квітня, і до її складу пропонувалося включити 11 депутатів від ПР, 10 – від БЮТ, 3 – від НУНС та по одному від КПУ та Блоку Литвина. Виходить, необхідність такої ТСК уже відпала?
Не можна не враховувати, що українці до цього часу підтримують президентську модель здійснення державної влади. До того ж, досвід парламентських республік, у своїй більшості, вимагає створення другої (верхньої) палати парламенту, що також не вельми популярно в народі.
Звичайно, є й відхилення від такої практики – приміром, однопалатна парламентська Молдова. Але кількість таких "відхилень" навряд чи може конкурувати з двопалатними парламентськими республіками. До того ж прорекламована модель Німеччини саме цього й вимагає. Однак, сумнів у життєздатності такої моделі в Україні очевидний.
Поспіх із змінами до Конституції безпосередньо наштовхує на серйозні підозри в тому, що нова ініціатива із реформування Конституції має на меті далеко не заявлену ціль. Адже легко спрогнозувати, чим теоретично загрожує прийняття такої нової Конституції для БЮТ – втратою всіх повноважень.
Чи готовий на це БЮТ, враховуючи, що немає жодних гарантій в тому, що на позачергових парламентських виборах виграє саме ця політична сила?
Напрошується висновок – ніякі зміни до Конституції вноситися не будуть і навіть не плануються. Але ж очевидною є спільна гра БЮТ і ПРУ, зауважить читач. Певно, мета її – девальвувати цінність президентського проекту Конституції, а з нею і саму Конституцію, розпочавши кожен свою президентську кампанію.
До аналогічного висновку підштовхує і побіжний юридичний аналіз пропозиції БЮТ.
Перехід до парламентської форми правління вимагає зміни конституційного ладу в Україні. Своїм рішенням від 5 жовтня 2005 року Конституційний Суд постановив, що "тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом ХIII".
При цьому самого визначення терміну "конституційний лад" КСУ не дав.
Вочевидь, поняття конституційного ладу є надзвичайно широким, щоб розкрити його зміст в одному абзаці. Однак, без цього навряд чи є сенс дискутувати з приводу допустимих меж реформування Основного закону.
Конституційний лад в юридичній науці трактують як сукупність відносин (соціальних, економічних, політико-правових), які встановлюються і регулюються Конституцією.
Ознаками конституційного ладу є народний суверенітет, пріоритет і захист прав людини, розподіл влади і спосіб її здійснення. І якщо конституційні зміни 2004 року можна назвати певним перерозподілом повноважень між президентом і урядом, то запровадження парламентської форми правління вже точно є зміною конституційного ладу.
Треба врахувати, що рішенням КСУ від 16 квітня 2008 року було постановлено: "народ, як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, може реалізувати на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою своє виключне право визначати і змінювати конституційний лад шляхом прийняття Конституції у порядку, який має бути визначений Конституцією і законами України".
Хоча Розділ ХІІІ Конституції передбачає можливість участі громадян у внесенні змін лише до Розділів І, ІІІ і ХІІІ Основного закону, не факт (без відповідного рішення КСУ), що зміст конституційного ладу дається саме в цих розділах.
Відповідно, при розгляді законопроекту про внесення змін в Конституційному Суді, останньому доведеться дати і відповідь на питання, чи означає можливість народу визначати конституційний лад в Україні лише необхідність прийняття змін до Розділів І, ІІІ і ХІІІ Конституції.
Такий підхід обмежує права і свободи громадян, оскільки більшість українців підтримують саме сильну президентську модель правління. З цього напрошується висновок, що швидко і законно змінити форму правління в Україні не вдасться. Доведеться торгуватися. І за звичкою – Конституцією.
Вищенаведені тези засвідчують, що політики продовжують відверто гратися в ігри з Основним законом.
Не встиг Конституційний Суд оприлюднити очевидне рішення про неправомірність прийняття Конституції на Всеукраїнському референдумі поза парламентом, як з’явилася ще одна не менш авантюрна ініціатива – за три місяці змінити в Україні форму правління, автоматично перетворивши її в передову європейську демократію.
Адже хіба не зрозуміло, що не конституції, а неухильне і постійне їх дотримання робить з країни державу. Маніпуляції з громадською думкою ніколи не приводили до добра, тим більше, коли результатом маніпуляцій є прихід до влади.
 |
Сергій Балан, координатор правових програм Школи політичної аналітики при НаУКМА, для УП
