Суспільний психоаналіз: діагноз

"Голос розуму звучить тихо"
Напис на могилі Зігмунда Фройда

Українці – цивілізована, християнська нація, освічений і працездатний народ з тисячолітньою історією, з традиціями технічного і культурного прогресу. Але нація бідна, нездатна навіть якісно відремонтувати дороги. Це – парадокс, і цьому є причини.

Про одну з них, суспільно-психологічну, і піде мова. 15-річний досвід роботи в груповому психоаналізі дає можливість сформулювати наступну тезу: українська еліта загалом і український політикум зокрема мають значний дефіцит в здатності осмислення стану суспільства та своєї власної функції у ньому. Тому вони не спроможні вивести українське суспільство на якісно новий рівень організації.

Кожне суспільство (українське не є винятком), з погляду психології, можна трактувати як велику групу, а отже, відслідковувати психологічні групові закономірності.

В груповому психоаналізі існує декілька загальновизнаних концепцій, що описують ці закономірності, точніше сказати – різні аспекти цих закономірностей.

В основі однієї з них – концепції Вільфреда Біона – лежить базова гіпотеза про групове мислення: група може функціонувати як одне ціле, хоча її члени можуть і не усвідомлювати цього.

Біон розрізняв два основні типи груп: зрілі та архаїчні. Він показав, що життєдіяльність перших розгортається у контексті так званої робочої групи, яка здатна раціонально вирішувати прагматичні завдання, у тому числі тестувати реальність, визначати стратегічні й тактичні цілі, а також витримувати фрустрацію, яка виникає на шляху їх реалізації.

Натомість регресивні групи, що знаходяться у так званих базових позиціях, при досягненні бажаних цілей керуються виключно своїми почуттями. Емоційні імпульси незрілої групи виражають підтримувану всіма учасниками позасвідому фантазію магічного типу.

Така архаїчна ідея-міф про те, як група може досягнути свої цілі та задовольнити всі бажання, заміняє тестування реальності, стратегічне і тактичне планування. Навчання обов’язково включає зусилля та біль від зіткнення з реальністю. А архаїчна група уподібнюється індивіду з інфантильним бажанням все мати і нічого для цього не робити.

Біон виділяє три наступних базових позицій:

1) Боротьба і втеча: група шукає ворогів всередині і розколюється, або знаходить ворогів назовні і інтегрується проти спільного ворога, але в будь-якому випадку перестає працювати над досягненням реалістичних цілей.

2) Позиція залежності: група шукає і знаходить об’єкт на якого повністю покладається – "він нас захистить, за нас подбає", замість послідовних спроб осягати поставлену мету група позасвідомо тисне на знайденого "захисника" з метою підпорядкувати його своїй патерналістській фантазії. Цей "захисник" може бути як внутрішній (влада загалом чи лідер зокрема), або зовнішній (Росія, Європа, Америка тощо).

3) Надія на месію: якими не були б проблеми групи, вона живе переконанням, що в майбутньому хтось їх магічним чином розв’яже; в цьому емоційному стані значимою є ідея майбутнього, а не вирішення актуальних проблем.

Діагноз

Спробуємо цю спрощену модель застосувати до українського суспільства. Майдан. Українське суспільство в емоційному піднесенні очікує диво – ось-ось прийде нове життя. Лідер переживається як вистражданий обранець, носій нового знання, посланий для виконання історичної місії. І це закономірно – величні здвиги чи трагічні поразки завжди сильно емоційно заряджені, а відповідно включають механізми регресії.

Українське суспільство після Майдану демонструє зразок групи в месійній позиції. Закінчення також класичне – розщеплення. Одна частина, зіткнувшись з розчаруванням, все-таки сповідує та відстоює нову ідею, інша – відкрито не визнає та протидіє.

Група розщепляється і переходить в базову позицію боротьби і втечі. Актуалізуються метафори внутрішніх ворогів – донецьких бандитів та бандерівців з їх зовнішніми відповідниками – Москва та НАТО.

Чи це був закономірний варіант розвитку? Так. Чи єдино можливий? Ні.

Перш за все, суспільство могло залишатися в базовій позиції месійності до сих пір. Якби лідер підтримував магічну стилістику і демонстрував зневагу до мирських випробувань.

Приміром, у відповідь на звинувачення щодо любих друзів чи родини він міг би зректи "я знаю, що ми вибрали важкий, але справедливий шлях. За це на нас чекає багато випробувань і це лише найлегші з них. Слабодухі розчаруються або зрадять. Сильні і правдиві пройдуть цей шлях до кінця".

Така риторика підтримує месійність і історія дає достатньо прикладів її дієвості, згадаємо лишень Мартіна Лютера Кінга ("I have a dream").

Друга нереалізована можливість: лідер з позиції месії непомітно переходить в образ "сильного і дієвого, суворого, але справедливого батька", а група – в базову позицію залежності. В українському суспільстві є потужний запит на "батька нації" – український варіант Путіна (на сході) чи де Голя (на заході).

На такого суспільного лідера група (суспільство) проектує свої потреби в захисті, піклуванні, безпеці. Натомість такому лідеру делегується одноосібне здійснення влади (класичний обмін свободи на безпеку).

Ситуація дозволяла зробити такий перехід порівняно легко. Але для того, щоб реалізувати таку можливість суспільної динаміки лідеру необхідно було матеріалізувати лозунг "бандитам тюрми", при чому персонально "призначити" бандитів.

На жаль, для українського прагнення до порядку і на щастя для вітчизняної інтенції до демократії, діючий лідер не мав відповідної валентності до цієї ролі. Він скоріше розумів владу через повагу, а не повагу через владу.

Три схематично описані варіанти суспільної динаміки, попри свою альтернативність, є подібними в одному. Всі вони є архаїчними формами функціонування групи. Перетікання з однією форми в іншу створює ілюзію руху, але це біг по колу.

Суб’єктивна бурхливість подій не веде до розвитку: не створюються необхідні суспільні інституції та інститути (норми і процедури). Свою енергію суспільство розтринькує в екстремальних емоціях, але не сублімує в актах творчості (формула "хліба і видовищ" редукована лише до "видовищ").

Це про те як суспільство могло розвиватися.

Сценарії того як воно може розвиватися банально повторюють минуле. Бо базових (архаїчних) позицій лише три, і якщо еліта цього не зрозуміє, то суспільство там і залишиться.

Отже, актуально перебуваючи в позиції боротьби і втечі, українське суспільство може залишатися там багато років (протагоністів безкомпромісного взаємопоборювання вистарчає, рівно як тем протистояння – Росія, НАТО, газ, Америка, ОУН-УПА, конфесії тощо).

Більше того, ця позиція є вигідною для експлуатації як для влади, так і опозиції, проста у використанні (навіть сільські піарники нею успішно оволоділи). Але розвитку цього сценарію протидіють два фактори: суспільний страх реального розколу (зі всіма наслідками) і згадуваний брак відповідної валентності у лідера.

Тому, рівнозначно можливий і варіант переходу до позиції залежності: опікуючий/а батько/мати втілює суспільну мрію про турботливу владу, що розсипає пільги та блага, а не обтяжений турботами і працею народ відповідає їй вірною любов’ю.

Можливий і третій варіант. Скептики, які вважать, що групова позиція месіанства списана в архів, глибоко помиляються. Наївна мрія про українське золото Полуботка потребує певної модифікації. Але, скажімо, ідея самоорганізації суспільства як панацеї проти всіх бід цілком месійноспроможна вже сьогодні.

Розглядаючи крізь призму теорії Біона стан українського суспільства, приходимо до сумного діагнозу: соціум функціонує на рівні архаїчної, незрілої групи, в системі координат трьох базових позицій.

Справжньою альтернативою цим архаїчним варіантам є перехід до робочої групи. Такий перехід потребує зрілості від суспільства та еліт, усвідомлення болючого факту, що навіть для незначного покращення потрібна послідовна і, що важливо, цілеспрямована праця.

І ще один момент: існуючі суспільні інститути повинні реально виконувати належні їм функції (в тому числі психологічні – функції спеціалізованої робочої групи в термінах Біона), а не бути фасадною бутафорією чи розмінною монетою з роздачі посад.

Реальна консолідація суспільства досягається не політичним балансом посад у цих інституціях, а, власне, в результаті функціонування робочої групи.

Роман Кечур, Західна аналітична група, для УП