Україна: зона рекрутингу

Черговий сплеск антиукраїнських настроїв у Росії, що ілюструють російські ЗМІ, не може не турбувати українську громаду. Втім, найбільша загроза, котра постає перед Україною у найближчі рік-два, лежить в іншій площині.

Представники російської еліти останнім часом неодноразово підкреслювали, що Росія для того, щоб стати більш привабливою для громадян України – як спільна домівка чи інтеграційний центр, – має стати привабливою першочергово в плані реалізації можливостей людей.

До таких висновків можна прийти, взявши до уваги зміст стратегічних реформ внутрішньої політики Росії на майбутні 5-10 років, які вже були частково озвучені Медведєвим, (отже підготовлені заздалегідь аналітичними центрами за часів Путіна).

Новий президент Росії збирається повернутися до тих парадемократичних стратегій, що призвели до позитиву в економічній сфері і в сфері суспільних демократичних перетворень у часи правління Горбачова.

Тобто – до забезпечення реалізації економічних прав і прав населення на самодіяльність у цілому. Свого часу Михайло Горбачов сформулював це як "разрешено все, что не запрещено".

Натомість за часи Путіна, російський соціум жив за іншим, протилежним правилом: заборонено все, окрім того, що чітко дозволено.

Чи не головні положення програми Медведєва стосуються якраз зняття залежності самодіяльності громадян (переважно в сфері економіки) від чиновництва, а також надання правового та інструментального забезпечення цієї незалежності: доступні кредити, житло тощо.

Відтак, реалізувавши цю стратегію, Медведєв відразу ж забезпечить собі достойне місце в історії, як потужний реформатор, демократ, і надалі буде спроможний проводити будь-які реформи.

Власне, оскільки "парагорбачовська" реформа буде проведена в час, коли основні блага розподіленні, поверхи суспільно-економічної ієрархії заповнені, тож вона стосуватиметься переважно нижніх і середніх прошарків суспільства.

Відтак і декларується ця програма, як утворення потужного прошарку середнього класу, що і має, на думку реформаторів, забезпечити парадемократичну структуру і парадемократичну систему правління в Росії.

Саме "пара", адже ще на початку свого правління Путін окреслив головне завдання своєї команди – побудова "керованої" демократії.

На відміну від команди свого попередника Єльцина, команда Путіна-Медведєва ставить за мету керовано вибудувати не лише верхівку суспільної піраміди, а й передусім її головну частину, котра складає своєрідний "центр маси" суспільства.

Це, вірогідно, має забезпечити стабільність режиму "керованої" демократії, оскільки 60% населення, свідомих, кому вони завдячують належністю до забезпечених верств суспільства і можливістю переміститися на верхні його шаблі, – це серйозний фактор стабільності влади.

Утворення потужного середнього класу, окрім стабілізації режиму, має ще одну важливу мету – автоматичне забезпечення потужного та динамічного розвитку економіки за рахунок внутрішньої синергії цього суспільного прошарку.

Цей план і стратегія виглядають доволі реалістичними. Особливо беручи до уваги, що Росія накопичила досить серйозні ресурси, в першу чергу фінансові, за часи стабільно високих цін на енергоносії в світі.

На відміну від Єльцина, Путіну вдалося вручну вибудувати верхні економічні і політичні поверхи соціуму Росії – її офіційну еліту.

На відміну від Горбачова, Медведєв у своїх реформах (якщо вони будуть реалізовані), має дати "послаблення" лише в соціально-економічній сфері, вірніше, в тому, що стосується задіяних у ній середніх і нижніх страт, майже не торкаючись сфери політичної.

Для успішного здійснення і, що ще важливіше, закріплення в суспільстві таких масштабних реформ, які в подальшому мають забезпечити стабільний і потужний розвиток країни, потрібна опора – соціальна база з синергічним потенціалом.

Це соціально активний елемент, чисельність якого складає від 3 до 12% нації. Це люди, які реагують не стільки на стимули, скільки на можливості. Це люди, які орієнтовані на досягнення успіху сильніше, аніж на уникнення невдач.

Це ті, хто активно реагує на труднощі, зустрічаючи їх ініціативами, тоді як більшість страждає пасивно. Вони схильні співвідносити власну особу і свою діяльність із загальнодержавними масштабами.

Саме ця меншина своєю діяльністю створює і розвиває суспільні структури у політичних, економічних і культурних вимірах. Фактично вони створюють весь навколишній світ, обумовлений цивілізаційним та культурним чинниками.

Соціально активний елемент країни є водночас конструктором і локомотивом всіх складових поступу країни. З цієї причини мудре керівництво країни, котре бажає своїй країні процвітання, а собі – слави, головні зусилля спрямовує на збільшення кількості таких громадян.

Наприклад, у США понад півстоліття існує програма, спрямована на виявлення соціально активних громадян та максимальне сприяння їм усіма засобами. Сюди ж можна віднести і політику по залученню соціально активних громадян з інших країн.

Виявлення і всебічна підтримка соціально активних громадян, беручи до уваги світовий досвід, небезпідставно є однією з важливих складових майбутніх парадемократичних реформ Медведєва.

Чому ж майбутні мєдведівські реформи загрожують Україні? Справа в тому, що Україна в галузі реальних структурних суспільно-економічних реформ, на жаль, відстає від Росії на кілька років.

Відставання, навіть на незначний термін у цій галузі висмокче з України, як потужний вакуумний насос, прошарок соціально активних громадян. Лише Москва цілком здатна інтегрувати та надати усі життєві й інші блага соціально активним громадянам України.

Українська та російська соціально активна еліта є породженням одного радянського суспільства, і між ними немає ані мовних, ані принципових ментальних бар’єрів.

В середині 1990-х відомий російський шовініст Бабурін з трибуни російської Думи озвучив думку, що без України Російська імперія неможлива, оскільки Україна це єдине джерело генетичного і інтелектуального потенціалу Російської імперії.

У цьому ключі розглядається Україна і зараз. І про це варто пам’ятати. Неодноразово українська еліта рекрутувалась до лав московської імперії. Останній раз нездатність української державницької еліти до швидких дій закінчилась падінням УНР під час постреволюційних подій.

Відтак, на Україну в такому разі очікує дуже сумна доля, незалежно від того, встигне вона чи ні до цього часу вступити до НАТО та Європейського Союзу. Оскільки інтелектуальна еліта України буде інтегрована, переважно на схід.

Залишки працездатного населення, натомість, працюватимуть на сільськогосподарських фермах і полях Європи, у виробництві і сфері обслуговування. Тобто будуть інтегровані на захід – до об’єднаної Європи.

Україна залишиться зоною вимираючих пенсіонерів, калік та чиновників, а в подальшому буде заселена новими етносами. Причому – незворотньо.

Віктор Каспрук, політолог, для УП