Рак, Щука і сестра їхня Либідь

27 березня в обстановці суворої секретності в Києві відбувся Форум інтелігенції України

За назву цього матеріалу ми дякуємо вчительці з Донеччини, яка, від хвилювання перед очима президента, у своєму виступі переплутала героя відомої байки з героїнею міфу про заснування Києва.

Вийшло смішно – особливо, якщо згадати відомих земляків цієї вчительки та цієї помилки – Анну Ахмєтову та Мішку, який слухає та їсть. Схоже, що подібні обмовки стають фірмовою фішкою для вихідців із шахтарського краю.

Цій самій пані дякуємо і за структуру цього допису – три учасники і три складові Форуму інтелігенції як ніколи органічно відбилися у трьох згаданих героях.

Тож почнемо по порядку.

Рак

"Як потрапити на Форум?" – обривали наші телефони знайомі. Ми у відповідь тільки плечима знизували, бо спосіб формування делегацій на Форум інтелігенції був цілком таємним. Звичайно, існувало коло посвячених у таємниці цього алгоритму, але ми до нього не належимо.

А поспілкувавшись з людьми вже на порозі Київської опери, ми зрозуміли причину: більшість серед делегатів, які зібралися цього погожого дня у Києві, складали працівники облдержадміністрацій, лише відсотків на десять розбавлені Просвітою та Конгресом української інтелігенції.

Особисто ми, до речі, отримали-таки свої запрошення, але самі не знаємо як – у листі, який ми подавали до Національної ради з питань культури і духовності значилося два десятки прізвищ, а вибрали чомусь лише два – точніше одне прізвище з різними ініціалами.

Відповідно до квитків, вкладених у запрошення, наші місця виявилися у останньому ряду балкона другого ярусу – трошки дивно, але хтось же повинен сидіти на останньому ряді другого ярусу. То чому не ми?

Ситуація роз'яснилася, коли у відповідь на слова Івана Драча, що на Форумі зібралися чиновники, трошки розбавлені інтелігенцією, зааплодував лише балкон.

Фото прес-служби президента

Ми глянули у партер і побачили до болю знайомі лисини та шиньйони – голови облдержадміністрацій, керівники управлінь культури та освіти, приправлені керівництвом творчих спілок, депутатами та іншими офіційними представниками культури.

Дуже радикальним видався виступ міністра культури Василя Вовкуна – він також зірвав оплески гальорки, охарактеризувавши партер як професійних українців – людей, які приватизували культуру – і закликав до культурної революції.

Доповідачів, які виступали на сцені перед президентом, було підібрано за відомим ще з часів партз'їздів принципом демонстративної демократії – академіки, заслужена вчителька, міністр, лікар, сліпий спортсмен-пара-олімпієць – аж поки слово не перейшло до президента. У цей момент на колінах мешканців партеру, наче за змахом чарівної палички, з'явилися блокноти, і вони взялися урочисто конспектувати.

Президент говорив добре. Президент говорив довго. Партер рипів перами і аплодував. Гальорка теж слухала. Промова була майже програмною і забрала півтори години.

На НАТО пішло хвилин зо тридцять – ми, звичайно, підтримуємо в цьому питанні президента, але, здається, Форум інтелігенції має невелике відношення до Північно-Атлантичного оборонного блоку. Решта тез президентського виступу вже більше стосувалася справи – книжки, інформаційний простір, музеї, суспільний діалог.

Майже не маючи претензій до змісту промови, ми здивувалися тільки одному – Юрій Богуцький, колишній міністр культури та теперішній заступник голови секретаріату, ще на самому початку оголосив регламент – десять хвилин на промовця. Здається, це правило повинно було стосуватися усіх. Хоча, з іншого боку: всі – це всі, а президент – це…

По обіді з'ясувалося, що не тільки ми відчули цей дискомфорт. Павло Мовчан, зокрема, у своєму виступі теж зазначив, що президент мав би більше слухати, ніж говорити. Але тут пропонуємо бути справедливими – перша половина форуму тривала три години, з яких півтори години президент слухав і півтори години говорив. Паритет збережено.

Фото прес-служби президента

Після промови президента було оголошено перерву – в коридорах чекали фуршетні (безалкогольні) столи. Але перед тим слово взяв ведучий. Заявивши, що він говорить від імені всіх учасників Форуму, він "глибоко подякував" президентові за таку "потрібну, проникновенну та мудру" промову. Партер взявся ляскати в долоні, а у нас зіпсувався апетит.

Може, у них там, в секретаріаті, не можна обійтися без подібної риторики, але на сцені оперного театру це більше нагадувало твір Гоголя або й навіть Салтикова-Щедріна.

Словом, завершилася перша половина Форуму, а з нею і участь у засіданні президента. І на початку другої частини ми побачили порожній партер.

Це було фантастичне видовище, гідне спритних рук Коперфільда. Щойно вони сиділи тут, уважно конспектуючи. Потім ходили коридорами і роздавали інтерв'ю. І раптом – нікого нема. Чотири сотні людей зникли без усякого сліду – разом з металошукачами, державною охороною та міліцейським супроводом. Віднині до зали міг потрапити будь-який бомж з вулиці, без перевірки на інтелігентність.

Це й було найбільшим враженням від Форуму.

І тут ми зрозуміли, що сімдесят відсотків учасників – влада та її бомондний шлейф – прийшли тільки і виключно для того, щоб бути побаченою президентом.

Нащо їм інтелігенція, якщо на сцені сидить Сам? Тільки йому вони уважно заглядали в очі, для нього конспектували промову про НАТО, перед ним виступали з трибуни – сміливо чи не дуже, але тільки перед ним.

Ну а якщо можновладці обернулися до президента передом, то чим вони обернулися до інтелігенції? Правильно. І здається, вони цим самим місцем повернуті до нас не тільки під час Форуму. А ми, наївні, весь час вважали, що це обличчя…

Так вони і живуть – обличчям туди. Так і пересуваються. Навіть коли ідуть "у народ".

Щука

Здається, організатори Форуму інтелігенції хотіли потрапити до книги рекордів Гінеса – а як же іще пояснити, той факт, що вони не провели жодної прес-конференції з приводу майбутньої події?

Ми їхали до оперного машиною, маючи радіо ввімкнутим, і тому заявляємо відповідально – жодна з київських радіостанцій не була в курсі події. Так само нам не вдалося знайти слідів передфорумних публікацій у центральних газетах. Здається, що двадцять шість обласних громадських слухань з фінальною всеукраїнською акцією в Києві вже самі по собі заслуговують хоч би на мінімальне висвітлення.

Але це тільки здається. Ну а якщо зважити, що йшлося "всього лише" про концепцію гуманітарного розвитку країни, та ще й за участі президента, то сам собою напрошується висновок – відсутність інформації не була випадковою, захід свідомо планувався як таємний, і поява сторонніх журналістів, так само як і сторонніх учасників не схвалювалася.

Для справедливості треба згадати, що одна прес-конференція все-таки відбулася, але її організатором виступив не секретаріат і не Нацрада, а оргкомітет зборів "Україна – зона культурного лиха", який таким чином закликав місцеву інтелігенцію до участі у обласних зборах і недопущення номенклатурного "одобрямсу".

Попри те, що на Форумі збиралися обговорити концепцію гуманітарного розвитку, єдиним місцем, де можна було заздалегідь познайомитися з її текстом, був сайт Національного інституту стратегічних досліджень – за всієї поваги, це не найвідвідуваніший ресурс.

Ми би, звичайно, знайшли навіть цей сайт, якби знати, що там лежить концепція. Але звідки, скажіть, можна про це довідатися, якщо преса з цього приводу наче води в рота набрала?

Заінтриговані секретністю заходу, репортери дружньої нам книжкової газети "Друг читача" спробували акредитуватися на Форум і буквально штурмом взяли телефони прес-служби секретаріату.

Телефоном їх акредитували, але на захід все-таки не пустили зі старим як світ формулюванням – нема у списках. Ця подача не береться – акредитують одні, пропускають інші, скаржитися можна, але який сенс, коли потяг пішов?

Проте телекамер в кулуарах вистачало. Працював президентський прес-пул. "Телепузики" гуртувалися біля телекамер, телекамери – біля "телепузиків", однак запитання, які ставили журналісти, примусили нас здригнутися.

"Що таке інтелігенція?" – лунало з вуст гарненьких панянок з мікрофонами, і тільки стать та молодий вік репортерок стримували нас від нецензурщини.

Панове редактори, панове власники ЗМІ, скажіть, будь ласка, хто з вас не в курсі – ви чи ваші журналісти? А чого іще вони не знають? Чи то ви працюєте для глядача, який не знає, що таке інтелігенція? Тоді нащо робити для них репортажі з Форуму?

Друга серія журналістських запитань нагадувала кулуари боксерського шоу. "Ну як вам Форум?" – на цей момент говорити іще не було про що, але питання повторювалося: "Ну як?". Що тут відповісти? Що Форум – це не шоу, про яке варто питати "ну як?", а захід для обговорення концепції гуманітарного розвитку?

Але кого з журналістів може зацікавити "якась там концепція" "якогось там розвитку"? Ми навіть на якусь хвилину подумали, що журналісти просто не вміють задавати інших запитань. А потім згадали, що у політичних репортажах здебільшого цікавляться: "Яка ваша позиція?" або: "Як оцінюєте?", чи "Що плануєте робити?" – і засумували. Бо зрозуміли, що політичний прес-пул живе за законами політичної верхівки і, мабуть, їх звинувачувати немає в чому.

У спорожнілому після перерви залі не залишилося жодної камери. Всі зникли разом з президентом і його номенклатурно-бомондним почтом – певно, поїхали на наступні заходи. І це правильно. Хижаку потрібна кров, плоть, а не розмови про гуманітарну концепцію.

До речі, свою рибку журналісти таки впіймали – слова президента про сто мільйонів для українських книжок та українську мову для загальнонаціональних ЗМІ лунали у всіх можливих варіаціях. Ну і відповіді на сакральне питання "Ну як?" від учасників.

Не багато. А все ж таки.

Либідь

Живим уособленням уявлень організаторів про інтелігенцію стала баба Параска, яка сиділа поміж делегатів на балконі, бентежачи око своєю хусткою та вовняною кофтиною. Ми дуже поважаємо цю колоритну та щиру жінку, але сказати, що вона є типовим представником інтелігенції все-таки не наважимося.

Так само, як і про деяких інших учасників форуму, які хоч і є дуже відомими спортсменами або співаками, але щодо діяльності в інтелектуальній галузі – досі помічені не були.

Нечисленні працівники культури та науки тулилися один до одного на другому-третьому ярусах балкону – оточені порожніми стільцями та СБУшниками – по одному на сектор – які тишком-нишком гралися у мобільні телефони.

Дивно виглядали ці порожні місця у той час, коли доблесна служба охорони відбивалася на вході від людей, які не мали запрошень, а пройти все-таки хотіли. А ще дивніше, якщо пригадати, скільки у регіонах було бажаючих навіть своїм коштом приїхати до Києва – і це зрозуміло, адже минулий форум інтелігенції був аж дванадцять років тому.

Так само дивною і навіть дещо чудесною виглядала поява в залі під час президентського виступу групи з чотирьох десятків студентів. Щойно міністр культури висловився щодо відсутності у залі молоді, молодь одразу намалювалася, немов з-під землі.

Хоча якщо подумати, що тут дивного? Поруч університети Драгоманова і Шевченка. Спритність рук, телефонний дзвоник, і жодних чудес. Ми колись замість пар перевертали брудний весняний сніг чистою стороною догори, бо мав приїхати Громико.

Фото авторів

Отже, не знаємо, чи мають організатори Форуму свою версію визначення, що таке інтелігенція, але точно знаємо – вона поділяється на партерну і балконну.

Але треба віддати належне представникам партерної інтелігенції – не всі вони зникли після від'їзду президента. А можливо, чиновники просто помилилися з номерами місць і у партер просочилися "балконні"?

До речі, у другій половині змінився навіть ведучий – замість заступника голови секретаріату Богуцького головувати взявся менш статусний керівник Нацради Жулинський.

Він взявся оголошувати запланованих промовців і раптом – мовчанка була йому відповіддю. Представники партерної інтелігенції знехтували своїм правом на слово. Бо вже не було Головного Слухача.

А балконні делегати, побачивши, що партер спорожнів, негайно спустилися донизу і возз'єдналися зі своїми привілейованими братами по крові. Тепер уже зал не конспектував, а пересилав записки до президії, прохаючи слова.

Президія опинилася в незручному становищі – заготовані доповідачі порозбігалися разом із владою. І до слова стали пускати бажаючих, з тих, кого не бентежить відсутність чи наявність президента.

Це вже було значно цікавіше. Попри спалахи заготованих промов зі звітами про досягнення, з трибуни звучали живі та гострі виступи, які повністю змінили атмосферу в залі. Зав'язалася навіть полеміка навколо сутності концепції – президія переконувала, що, документ покликаний задати напрямок розвитку, а зал вимагав обговорення конкретних механізмів реалізації.

Але на все це організаторами було відведено лише дві години. Тому полеміку згорнули, не наважившись навіть поставити на голосування заготований проект звернення. "Одобрямсу" не вийшло, втім, обговорення – також.

Однак це і стало основним результатом Форуму інтелігенції України. Саме той факт, що організатором не вдалося протягнути заготований сценарій, і засвідчив, що українських працівників інтелектуальної сфери поки не змогли видресирувати до повної слухняності навіть заради Народного Українського президента. І це додає оптимізму.

Попри свою малу чисельність інтелігенція довела, що вона не одного роду-племені з владою та політичною пресою, і навіть не з одної з ними байки. Алаверди заслуженій вчительці з Донецька: "Либідь, рак і щука".

Наврочила переможниця конкурсу "Вчитель року". Бо Рак і Щука – з байки, а Либідь – з міфології, майже історичний персонаж, а це вже зовсім інші світи.

Мораль

Кожна байка має мораль, яку можна прочитати замість основного тексту, і нічого не втратити. Отже пропонуємо вам короткий виклад написаного.

У Київській опері 27 березня відбувалося два абсолютно різних заходи – з різними ведучими, різною публікою і різними промовцями:

Перший захід – виступ президента перед українською інтелігенцією – тою, яку зуміла зібрати в партері влада. Тема була дещо дивною – НАТО плюс гуманітарна політика. Але крий Боже, коли ми проти такого заходу. Він теж потрібний, зокрема і нам. Просто варто називати все своїми іменами.

Другий захід – спроба Форуму інтелігенції.

Хочемо нагадати мету, з якою збирали Форум інтелігенції. А це – обговорення концепції гуманітарного розвитку країни. Ну і зауважити, що особисто ми (на відміну від більшості делегатів) мали можливість познайомитися з цією концепцію заздалегідь, і не тільки познайомилися, але й дуже уважно вивчили.

Вона складається з сили-силенної розділів: демографія, екологія, соціальна сфера, молодіжні проблеми, гендерна нерівність, освіта та знання, інформація, культурний простір, громадянське суспільство. Погодьтеся, що кожен з цих розділів заслуговує на окреме обговорення у колі фахівців, а деякі з них варті широкої полеміки у професійних ЗМІ.

А тепер уявіть собі, що цю концепцію і справді заздалегідь опублікували та дали можливість делегатам уважно вивчити. Ну і тепер задайте собі запитання – чи можливо за дві години обговорити усі ці важливі напрямки гуманітарної політики? І демографію, і екологію, і медицину, і культуру, і…

Таке обговорення може відбутися у формі окремих тематичних конференцій. Або круглих столів. Публічних дискусій.

Президія запевняла нас, що концепція була "широко обговорена" на регіональних слуханнях, але ми надто добре знаємо, що момент проведення цих "слухань" концепції не було навіть у інтернеті, а місце і час їх проведення самих регіональних форумів були ще більшим секретом ніж центральний Форум інтелігенції.

Принагідно хочемо подякувати авторам цієї найбільш багатостраждальної концепції. Попри надмір загальних слів там міститься багато цікавого. Вона спонукає до полеміки.

Вона заслуговує на те, щоб після довгих обговорень перетворитися-таки на документ національного масштабу. Єдине, на що вона не заслуговує – це поспішний "одобрямс" у колі чиновників та примкнулого до них прошарку дресированої інтелігенції.

Брати Капранови