Примара лівого реваншу
Привид блукає Україною. Привид лівого блоку. Мільйони знедолених виборців мають відтепер шанси висловити свою думку щодо вкраденого щастя.
У муках творчості народжується ідея об'єднаної лівизни, що розтрощить правих і центристів, псевдо-лівих та квазі-чесних. Це не погроза, це ознака системної кризи, в яку потрапляє суспільство, що хоче лівих, а голосує за правих.
Бути лівим – це водночас і перспективно, і не дуже престижно. Тому багато хто соромиться назвати себе лівим, хоча на практиці сповідує лівацькі підходи до економіки та відносин з виборцями. Така от подвійна ідентичність, що дуже пасує нашій постмодерній політиці.
Політичний аналітик Андрій Єрмолаєв заспокоює українських лівих, пояснюючи, що вони працюють у світлі світової тенденції: "Лівий рух у світі переживає серйозну кризу не лише тому, що пройшов стрес від розпаду СРСР, соцтабору, і є доктринальний хаос, а й тому, що є загальносвітові тренди глобальних настроїв: після Великої Депресії, яка завершилася глобальним лівим поворотом, низкою оксамитових революцій в 60-х роках; зараз ми маємо десятиліття правої реакції – зі спробою реабілітувати ліберальну доктрину, з шельмуванням соціалістичного експерименту в радянському таборі".
Отже з нами все в порядку і криза лівих сил лише свідчить про успішну євроінтеграцію країни?
Блок Мороза і есдеків
Останніми днями "друге дихання" отримали чутки про створення блоку лівих сил у складі СПУ та СДПУ(о). Ці дві партії зі схожими назвами, але досить різними політичними платформами, хочуть навіть висунути єдиного кандидата на посаду президента України. Принаймні, так каже Олександр Мороз.
Звісно, лівий блок Україні потрібен. Суспільство відчуває брак політичної лівизни. Ну не на комуністів же розраховувати?
Щоправда, трохи лівими є також інші парламентські партії, від Луценка до Вінського з Литвиним. Однак, позиція лівого як за назвою, так і за гаслами та політичною лінією, об'єднання вакантна.
Як скептично каже соціальний філософ Василь Волга: "Мені уявляється практично неможливим об'єднання старих лівих у щось цілісне, бо між ними існує цілий комплекс ідеологічних, а також особових протиріч. І ці протиріччя не дозволять їм працювати в одному напрямі. Знаєте, насправді, багато разів проведені соціологічні дослідження свідчать, що понад половина громадян України підтримує ліві ідеї, але не вірить нинішнім представникам лівого крила".
Залишаючи поза межами нашого аналізу особистісні причини саме такого погляду екс-нардепа, погодимося, що довіри існуючим партіям небагато. Назви ліві - а політика права, і навпаки.
Бо як свідчить затверджена у серпні 2007 року концепція розвитку СДПУ(о) до доленосного для України 2012 року, "проведені дослідження підтверджують, що і зараз виборці продовжують сприймати СДПУ(О) як партію "олігархів", представників "вчорашньої влади" і найприкріше, що нас так і не сприймають як організацію, що відстоює соціал-демократичні цінності".
Між тим знедолених людей в Україні вистачає. Вони розчаровані в діях влади як такої та з легкістю підтримують будь-які спроби зміни правлячого режиму (Майдан-2004). При цьому вони згодні підтримати правий реванш, якщо він йде під лівими гаслами.
Тому "бунт мільйонерів проти мільярдерів" супроводжувався мітингами бідняків, які чекали від майбутньої влади зовсім інших кроків. Отак от кожного разу повіривши політикам, виборці потім відчувають розчарування і чекають на нових героїв-визволителів з пакетами соціальних пільг в руках.
Як зізнається соціалістичний публіцист Євген Філіндаш: "Ліві партії самі винуваті в цьому, і своїми помилками, своїми дуже непродуманими, інколи зовсім не лівими діями, вони відштовхують від себе виборців своєю непродуманою політикою, а також те, що ліві ідеї без особливих якихось тами вагань присвоюють собі партії і олігархічні блоки".
Іноді, читаючи "одкровення" колишніх нардепів, так і не можеш зрозуміти, де вони були раніше, коли самі вступали до олігархічних блоків з представниками великого капіталу?
Хто посуне КПУ?
Хто може стати реальним конкурентом КПУ, що наразі практично монополізувала ліву ідею в парламенті? Коментуючи розвал лівих сил, народний депутат Олесь Доній каже, що в Україні зараз немає кризи лівих ідей, а є кризи партій, які раніше називали себе лівими.
Самі ж ліві партії в Україні, на його думку, мали більше проросійську ідею, ніж ліву.
Разом з тим він прогнозує, що в Україні створюватимуться нові ліві політичні сили, які намагатимуться об'єднати в собі ліві і національні ідеї: "Це своєрідне повернення до 1917 року, коли ліві ідеї йшли рука об руку з національними ідеями".
Якщо так, то страшно подумати, що може чекати Україну після ренесансу лівої "українізації"! Невже 1933 та 1937 роки?
Олесь Доній наразі є одним з лідерів "Народної самооборони". Це утворення за деякими ознаками дуже нагадує лівий блок. І можливо, що кажучи про "нових українських лівих", він думає якраз про рух Юрія Луценка, до якого схвально ставляться на "лівому" сході країни?
Однак, його союзники з НСНУ навряд чи можуть розраховувати на "лівизну". Їм, а особливо УНП вона точно не світить.
Тому залишається тільки дивуватися, як ліва "Самооборона" уживається в одній команді з правими. От до чого призводить любов до Президента та бажання не віддавати його іншим!
Тож Луценку доведеться почекати з проявом власних лівацьких амбіцій. Його час ще не прийшов.
…Повертаючись до теми можливого мезальянсу соціалістів та есдеків, можна нагадати, що політика - це не той випадок, де арифметичне додавання відсотків може дати потрібну суму. Може бути і навпаки.
Тому наразі немає підстав серйозно ставитися до пропозиції Мороза. До дострокових виборів ще далеко, а лівий електорат з різних причин все одно схиляється до підтримки БЮТ та ПР.
Есдеки не дуже популярні в масах, а про "популярність" партії Мороза в сьогоднішніх умовах навіть писати не хочеться. Все і так вже сказано.
Юрій Корогодський, для УП
