100 днів уряду Тимошенко: прем’єр виходить в лідери
Юлія Тимошенко може пишатися власними електоральними досягненнями. За сто днів діяльності уряду вона вперше за свою політичну кар’єру очолила президентський рейтинг.
За даними різних соціологічних досліджень, Тимошенко може розраховувати на підтримку приблизно 25% виборців. Янукович зараз відстає від лідера на 2-3%. Віктор Ющенко займає третє місце у симпатіях громадян, програючи десять пунктів своєму союзникові по демократичній коаліції.
Такі зміни у настроях громадян пояснюються досить просто. Прем’єр обрала стратегію електоральної експансії на південь і схід країни за рахунок підвищення соціальних виплат та видачі тисячі гривень заморожених ощадбанківських вкладів. Не меншу увагу вона приділяє шахтарям, розраховуючи на симпатії населення (детальніше тут).
Тим більше, що резерв для подальшого зростання симпатій є. За окремими соціологічними дослідженнями, власний рейтинг БЮТ, як це не парадоксально, більше ніж рейтинг її лідера приблизно на 8%. Частина помаранчевих продовжує вважати, що найбільш прийнятним варіантом є пара Віктор Ющенко – президент, Юлія Тимошенко – прем’єр.
Вікторові Ющенку була запропонована елітна стратегія просунення на східні терени країни. Проект ГАРТу це не лише підготовка штабів до президентських виборів, а й намагання залучити на бік діючого президента політичну еліту південно-східних регіонів країни, яка зараз представлена у Партії регіонів.
На досягнення цієї ж цілі, спрямоване і призначення Раїси Богатирьової секретарем РНБО, а також намагання утворити широку коаліцію. Але справа в тому, що рейтинг регіоналів це не яйця, які можна перекласти з одного кошику до іншого – президент, втрачаючи на заході, так і нічого не набув на сході та півдні.
У цих регіонах не дуже люблять тих, хто програє. Віктор Янукович примудрився вже два рази програти своїм політичним опонентам: у 2004 та у 2007 роках. Без прем’єрської посади рейтинг головного опозиціонера стрімко здувся. І хоча він останнім часом намагається демонструвати публічну активність, це не дозволяє йому компенсувати електоральні втрати.
Наскільки стійкими є ці виборчі тенденції, побачимо у найближчий час. Практично єдиною причиною, яка може негативно вплинути на електоральні перспективи глави уряду, є сьогоднішнє зростання цін.
Втім, Юлія Тимошенко неодноразово демонструвала здатність виходити із майже безнадійних політичних ситуацій без суттєвих іміджевих та електоральних втрат. Згадаймо хоча б спільні голосування з Партією регіонів, коли БЮТ перебував в опозиції.
Питання майбутнього президентства – це головна парадигма, яка визначає формат та характер відносин президента і прем’єра. Ющенко не вірить Тимошенко. Не вірить їй не лише як управлінцю найвищого рангу. Глава держави не вірить у здатність прем’єра відмовитися від боротьби за президентську посаду.
Саме ця недовіра визначала напрями політичного процесу в державі, обумовила серйозні вагання президента з приводу створення помаранчевої коаліції та призначення Юлії Тимошенко на посаду прем’єра. Саме вона стала основною причиною конфлікту між двома можновладцями, який набув гостро публічних форм вже через місяць після початку діяльності Кабміну.
Секретаріат президента відмовився від тієї тактики, яку він застосовував рік тому, коли "Наша Україна" і БЮТ спільно працювали в опозиції, – демонстрація максимально лояльних відносин, що дозволяло "задушити" Юлію Тимошенко в дружніх політичних обіймах.
Аналітики і посадовці секретаріату запропонували президенту зовсім іншу модель взаємовідносин з урядом. Модель постійного та публічного оприлюднення листів, телеграм про дійсні та уявні недоліки в роботі урядовців, що окрім стійкого роздратування громадян нічого не викликало.
Така тактика була з самого початку хибною. Юлія Тимошенко перетворювалася на електоральний міф. А з міфом, як відомо, неможливо боротися. Міф може лише сам себе розвінчати.
Це, до речі, продемонструвала і боротьба з Віктором Ющенком зразка 2003-2004 років – як би його не обливали брудом у повністю підконтрольних тодішній владі ЗМІ, як би його не прив’язували до націоналістів та нацистів, це лише консолідовувало та мобілізовувало його електорат. І Ющенко зміг здобути перемогу на президентських виборах.
Тим більше, що ситуація зараз дещо інша. Засоби масової інформації подають альтернативні точки зору. У прем’єра немає проблем з доступом до телебачення і зараз, на посаді, і якщо вона перейде в опозицію.
Проте, конфлікт між Ющенком та Тимошенко був обумовлений не лише суб’єктивними факторами боротьби за майбутню президентську посаду. Нинішня версія Конституції створює об’єктивні передумови для такого конфлікту, для змагання за звання "найголовнішого" в державі. Конституційно-правове поле є сприятливим підґрунтям для перманентної політичної кризи, незалежно від того, хто із політиків займає ту чи іншу посаду, складу коаліції чи опозиції.
Питання проведення конституційної реформи не лише назріло, а вже й перезріло. Водночас, зрозуміло, що суто за президентським сценарієм вона проводитися не буде. На користь такого прогнозу свідчить і вихід регіоналів з складу президентської Національної конституційної ради, і заяви Тимошенко про більш високу ймовірність проходження у Верховній Раді парламентської моделі державного устрою.
Через цю політичну позицію, Ющенку навряд чи вдасться домогтися парламентського ухвалення у незмінному вигляді власного конституційного законопроекту. Голосів не вистачить навіть на затвердження його у першому читанні, коли для цього достатньо всього лише 226 голосів.
Проведення всеукраїнського референдуму, який би затвердив президентський варіант нової редакції Конституції, виглядає сьогодні справою не лише малоперспективною, а й просто політично загрозливою.
На такий референдум будуть винесені декілька варіантів основного закону, а політичні опоненти можуть використати його для подальшого розгойдування ситуації та виявлення волі народу з незручних для глави держави питань, наприклад, з приводу вступу України до НАТО.
Головним політичним гравцям необхідно шукати компроміс у питаннях змін до Конституції. Цей компроміс має максимально знизити напругу майбутніх президентських перегонів, а отже, ціну перемоги на них. Можливий варіант, який врахує багатовекторні політичні інтереси – це перехід до парламентської республіки з почесною посадою глави держави та створенням двопалатного парламенту.
Нижня палата такого парламенту буде обиратися за відкритими партійними списками, а верхня – за мажоритарним принципом, наприклад, по два депутати від одного регіону. Запропонована модель дозволила б збалансувати систему влади в Україні і, в принципі, могла би бути прийнята провідними політичними гравцями в якості певного компромісу.
За такою системою головною була б посада прем’єра, за яку у найближчий перспективі боролися б Віктор Янукович та Юлія Тимошенко. Питання лише в тому, чи задовольниться Віктор Ющенко роллю почесного глави держави?
На жаль, два місяці бездіяльності Верховної Ради серйозно дискредитували ідею парламентаризму в Україні. Ініціатори блокування парламентської трибуни – Партія регіонів також понесла серйозні електоральні втрати. За даними соціології, її "блокадні" дії підтримували не більше 19% респондентів, що майже вдвічі менше за той електорат, який проголосував за регіоналів на виборах-2007.
Утім, НАТО було лише приводом. Головний приз, який намагалися отримати Регіони – це створення широкої коаліції та повернення до влади. Однак, серед нашоукраїнців так і не знайшлося 37 депутатів, готових проголосувати за "ширку". Відправити у відставку уряд Тимошенко було можливо, а створити нову коаліцію – ні.
Хоча прем’єр, як говорять у неї в команді, готова і до такого розвитку подій. З її рейтинговими показниками боротьба за майбутнє президентство можлива і із опозиційного табору. Тим більше, що час і президентських, і парламентських виборів Юлія Тимошенко може наблизити, висунувши ідею дострокового їх проведення як одне із головних гасел для своїх симпатиків.
Ще одна із політичних перемог прем’єра – це рішення про проведення дострокових виборів київського мера, що дозволило їй створити потужний електоральний та ресурсний плацдарм. На цьому політичному полі лідер БЮТ повністю переграла як своїх союзників з НУ, так і секретаріат президента.
Розміняти ухвалений у першому читанні закон про Кабінет міністрів, який обмежує повноваження глави уряду, на вибори київського міського голови – це треба вміти. За дужками залишилося і питання "єдиного кандидата від демократичної коаліції".
Юлія Тимошенко, принаймні, отримала свободу політичного маневру і зараз може наполягати або на висуненні кандидата від БЮТ, або обговорювати умови для підтримки єдиного кандидата. Ситуація по Києву повинна була логічно розрішитися, той земельний "безпрєдєл", який відбувався в столиці, не міг продовжуватися безкінечно.
Але чи виправдовує мета засоби її досягнення?
По-перше, з процесу ухвалення рішення про проведення дострокових виборів була повністю виключена київська громада. На жаль, провести місцевий референдум з питання довіри міському голові за діючим законом зразка 1991 року неможливо.
Новий закон наші депутати так і не прийняли. Намагання в минулому році зареєструвати ініціативні групи з проведення такого референдуму закінчилися нічим, оскільки такі дії здійснює сам київський мер.
По-друге, проведення дострокових виборів у Києві – це серйозний сигнал регіональним політичним елітам, особливо мерам. Маючи більшість у Верховній Раді, правляча коаліція може суттєво впливати на діяльність міських голів, тримати їх на гачку. Що є, в свою чергу, серйозним прецедентом і загрозою прав місцевого самоврядування та негативним сигналом для європейського співтовариства, яке особливо цінує ці права.
По-третє, надто агресивні дії БЮТ на київському полі можуть стимулювати антибютівські настрої серед її союзників по демократичній коаліції. Безкомпромісна позиція Юлії Тимошенко у питанні єдиного кандидата призведе до висунення декількох політиків від помаранчевих, що розпорошить електорат та підвищить шанси Леоніда Черновецького на перемогу.
Юлія Тимошенко демонструвала потужну активність і за кордонами нашої держави.
Лідер БЮТ змогла створити певні точки своєї підтримки у Європейському Союзі. Прикметно, що саме після розмови з верховним комісаром ЄС з питань зовнішньої політики та безпеки Хав’єром Соланою, Ющенко заявив про довготривалість існування уряду та демократичної коаліції.
Після лютневих переговорів у Москві російська влада сприймає Юлію Тимошенко як даність українських політичних реалій, як політика, з яким необхідно працювати, незалежно від того, яку посаду вона буде займати.
Питання діяльності нинішньої коаліції та майбутніх президентських перегонів, без сумніву, буде обговорюватися і під час візиту Джорджа Буша до України. І хоча діючий президент США є "кульгавою качкою" в американський політиці, його поради будуть сприйняті, принаймні, республіканським кандидатом для формування його поглядів на українські реалії.
Загалом, політичні підсумки перших ста днів нового уряду для Юлії Володимирівни є втішними: вона вийшла на лідируючі позиції в президентських перегонах, плідно попрацювала над створенням електорального міфу про себе та відвоювала серйозний політичний плацдарм в Києві.
В політичній еліті почалися серйозні процеси переформатування та переорієнтації на потенційного переможця майбутніх президентських виборів.
Далі буде...
 |
Ігор Жданов, політолог, для УП
