Битва за Київ: передвиборчі розклади

Здається, що після 18-го березня перевибори Київського голови та міськради стали реальністю. Якщо оминути юридичні питання, які роблять їх дещо сумнівними у правовому сенсі, то постає найголовніше питання: хто ж виграє ці вибори?

Очевидно, що для відповіді на ці питання, необхідно, насамперед, звернутися до недавнього минулого, коли у 2006 році переміг Черновецький.

Тоді він зміг стати мером, набравши усього близько 450 тисяч голосів киян. Як ці голоси були здобуті – це вже інша річ, однак, постає питання: чи змінилося щось радикально за відведений період часу?

Так, Черновецький як і раніше – одна з найбільш одіозних постатей української політики. Так, його "ораторські здібності" вражають киян та "гостей столиці". Дійсно, його постійно переслідують земельні скандали, але чи означає це щось для "його" виборців? Очевидно, мало що.

Черновецький переміг свого часу тому, що дуже тверезо оцінив свої здібності і випрацював правильну стратегію досягнення цілей.

Не вміє складно говорити на публіці – значить треба орієнтуватися на тих, для кого це не має найменшого значення. Не вдаючи із себе "суперстар" вітчизняної політики, він поступово, повільно, але послідовно вишукував "свій електорат", та надавав йому постійну "допомогу".

Здебільшого, це люди, яким найменшої підтримки чекати ні від кого, а тому вони дорожать Черновецьким та його відлагодженим механізмом "благодійності".

Одного разу це спрацювало, чому не має спрацювати наступного? Наявні на даний момент рейтинги – це не більше ніж умовність та фікція.

У 2006 році ніхто навіть близько не вгадував, чи то прогнозував результатів виборів і перемога Черновецького стала несподіванкою для всіх.

Рейтинги не відбивають реальної картини через низку причин: мало-хто зізнається у тому, що він підтримує Черновецького, а тих, хто готовий зізнатися, часто не питають (мова про інвалідів, тяжкохворих, наркозалежних).

Оскільки команда чинного мера протягом двох років не зупиняла роботу механізму по забезпеченню електоральної підтримки, то немає підстав вважати, що цей механізм не спрацює на перевиборах.

Реально, у питанні підтримки Черновецького, збережеться ситуація 2006 року, без суттєвого зростання кількості його симпатиків, але й без помітного падіння рейтингу, оскільки ні для першого ні для другого не існує жодних підстав.

Якщо ж подивитися на опонентів чинного мера, то там, фактично, теж помітних змін не спостерігається. Чим далі розгортаються події, тим більш очевидним стає неймовірність висунення єдиного кандидата від опозиції.

І БЮТ, і "Наша Україна", і Віталій Кличко з ПРП не висловлюють бажання відмовлятися від "свого місця" (як вони самі думають). Впевненість БЮТ базується на високому рейтингу прем’єр-міністра в Києві, що мав би забезпечити перемогу будь-якому підтриманому прем’єром кандидату.

Впевненість Кличка має під собою найвищий на даний момент рейтинг кандидата на пост мера (згідно до даних більшості соціологічних опитувань).

Ряд інших, менш потужних та авторитетних політиків із числа помаранчевих, теж не оминуть можливості виставити свою кандидатуру.

Не можна забувати і парламентські та позапарламентські сили, що теж не скористаються можливістю долучитися до боротьби.

У кінцевому рахунку, матимемо величезну кількість кандидатів, що поділять між собою дорогоцінні відсотки, забезпечивши підтримку тому, у кого буде найстійкіший та наймонолітніший електорат.

Опозиція ж не об’єднається ніколи, бо на кону зависокий приз – влада у столиці. І цей приз кожен прагнутиме завоювати самостійно.

Відповідно, не видається дивною готовність самого Леоніда Черновецького до участі у виборах. Очевидно, він чудово знає своїх опонентів, і знає, що вони, як і у 2006 році, поховають один одного.

Зрозуміло чому почалися розмови про внесення змін до законодавства про вибори столичного голови із впровадженням другого туру.

Такі нововведення, безперечно, нанесли б вагомий удар по перспективах чинного міського голови, оскільки б дозволили, у кінцевому рахунку, об’єднатися його опонентам. Однак, для того, щоб це все стало реальністю, необхідно ухвалити ці зміни, а зробити буде це нелегко.

18-го березня рішення про перевибори було ухвалено не за рахунок коаліції, а завдяки підтримці комуністів та частини фракції "Блоку Литвина".

Ряд нашоукраїнців тоді не голосували і немає жодних підстав думати, що вони проголосують за зміни законодавства. У свою чергу, комуністи та литвинівці також можуть змінити свою позицію, якщо для цього будуть знайдені відповідні "аргументи".

Зрештою, для того, щоб не дати хід закону, існує безліч способів, перераховувати які немає жодних потреб. Реальність така, що на даний момент вибори міського голови Києва відбуватимуться в один тур.

Однак, небезпека для Черновецького криється в іншій царині. Мова йде про міську раду, в якій політичні сили будуть представлені у відповідності до кількості набраних голосів.

Реальною може бути ситуація, за якої меру може опонувати опозиційна рада, що унеможливить нормальне функціонування владного механізму.

Однак, наявний закон про імперативний мандат не дозволяє депутатам переходити із фракції в фракцію, однак позов по цьому питанню до цього часу знаходиться у Конституційному суді.

Ніхто не може сказати, коли буде одержано рішення, однак, воно цілком може з’явитися і протягом найближчих двох місяців (тобто до виборів) або у найближчі дні після виборів.

І рішення це, цілком можливо, скасує цю заборону.

Якщо події розвиватимуться так, то в столиці збережеться статус-кво, а опозиція зазнає серйозної поразки.

Це лише один із сценаріїв розвитку подій, але він засвідчує одне: 18-го березня це не "день перемоги" над Черновецьким, а лише черговий етап боротьби за владу в Києві.

Петро Олещук,політолог, для УП